⁹ Ми ж надїємось по вас, любі, луччого і ближчого до спасення, хоч і говоримо так.

¹⁰ Не єсть бо Бог неправеден, щоб забути дїло ваше і труд любови, що показали ви в імя Його, послугувавши і послугуючи сьвятим.

¹¹ Бажаємо ж, щоб кожен з вас являв таке саме стараннє про тверду надїю аж до кінця,

¹² щоб не були ви лїниві, а послїдователї тих, що наслїдують обітницї вірою і довготерпіннєм.

⁴⁷ Первий чоловік із землї земний; другий чоловік Господь з неба.

⁴⁸ Який земний, такі й земні; і який небесний, такі й небесні.

⁴⁹ І яко ж носили ми образ земного, так носити мем і образ небесного.

⁵⁰ Се ж глаголю, браттє, що тїло і кров царства Божого наслїдити не може; і зотлїннє незотлїння не наслїдить.

⁵¹ Ось тайну вам глаголю: Всї не впокоїмось, всї ж перемінимось.

⁵² У хвилину, у миг ока, за останньою трубою — бо затрубить, і мертві повстають нетлїнними, і ми попереміняємось.

⁵³ Треба бо тлїнному сьому одягнутись у нетлїннє, і смертному сьому одягнутись у безсмертє.

⁵⁴ Як же тлїнне се одягнеть ся в нетлїннє і смертне се одягнеть ся в безсмертє, тодї станеть ся написане слово: Пожерта смерть побідою.

⁵⁵ Де в тебе, смерте, жоло? де в тебе, пекло, побіда?

⁵⁶ Жоло ж смерти — гріх, а сила гріха — закон.

⁵⁷ Богу ж дяка, що дав нам побіду через Господа нашого Ісуса Христа.

³¹ І, знов вийшовши з гряниць Тирських та Сидонських, прийшов до моря Галилейського, у гряницї Десятиградські.

³² І приводять до Него глухого й тяжкомовного; й просять Його, щоб положив на него руку.

³³ І, взявши його від народу окроме, вложив пучки свої в уші йому, й сплюнувши, приторкнувсь до язика йому;

³⁴ І, позирнувши на небо, зітхнув і рече до него: Єфата, се єсть: Одчинись.

³⁵ І зараз одчинив ся йому слух, і розімкнулись окови язика його, й заговорив добре.

³⁶ І наказав їм, щоб нїкому не говорили. Що ж більше Він наказував, то надто більше вони проповідували;

³⁷ І превельми дивувались, кажучи: Гаразд усе вчинив: і глухим дає чути, й нїмим говорити.

²⁴ Істино, істино глаголю вам: Що, хто слухає слово моє і вірує Пославшому мене, має життє вічнє, і на суд не прийде, а перейде від смерти в життє.

²⁵ Істино, істино глаголю вам: Що прийде час, і нинї єсть, що мертві почують голос Сина Божого, й почувши оживуть.

²⁶ Бо, як Отець має життє в собі, так дав і Синові життє мати в собі,

²⁷ і власть дав Йому і суд чинити; бо Він Син чоловічий.

²⁸ Не дивуйтесь сьому, бо прийде час, що в гробах почують голос Його,

²⁹ і повиходять: которі добро робили, в воскресеннє життя, а которі зло робили, в воскресеннє суду.

³⁰ Не можу я робити від себе нїчого: як чую, суджу; і суд мій праведний; бо не шукаю волї моєї, а волї пославшого мене Отця.

¹ Подібне бо царство небесне чоловіку господареві, що вийшов рано вранцї наймати робітників у виноградник свій.

² І, згодившись із робітниками по денарию на день, післав їх у виноградник свій.

³ І, вийшовши коло третьої години, побачив инших, що стояли на торгу без дїла,

⁴ і рече до них: Ідїть і ви у виноградник, і що буде право, дам вам. Вони й пійшли.

⁵ Вийшовши знов коло шестої і девятої години, зробив так само.

⁶ Вийшовши ж коло одинайцятої години, знайшов инших, що стояли без дїла, й рече до них: Чого тут стоїте увесь день без дїла?

⁷ Кажуть вони йому: Бо нїхто не найняв нас. Рече він їм: Ійдїть і ви в виноградник, і що буде право, одержите.

⁸ Як же настав вечір, рече пан виноградника доморядникові своєму: Поклич робітників, та роздай їм нагороду, почавши від останнїх аж до первих.

⁹ І прийшовши ті, що коло одинайцятої години, взяли по денарию.

¹⁰ Прийшовши ж перші, думали, що більше візьмуть; та взяли й вони по денарию.

¹¹ І взявши вони, нарекали на господаря,

¹² говорячи: Що сї останні одну годину робили, й зрівняв єси їх із нами, що зносили тяготу дня і спеку.

¹³ Він же, озвавшись, рече одному з них: Друже, не кривджу тебе; хиба не за денария згодив ся єси зо мною?

¹⁴ Візьми своє, та й іди: я ж хочу й сьому останньому дати, що й тобі.

¹⁵ Хиба ж не вільно менї робити, що хочу, з добром моїм? Чи того твоє око лихе, що я добрий?

¹⁶ Так будуть останнї перві, а перві останнї; багато бо званих, мало ж вибраних.

¹⁷ І, йдучи Ісус у Єрусалим, узяв дванайцять учеників на самоту в дорозї, й рече до них:

¹⁸ Оце ми йдемо в Єрусалим; і буде виданий Син чоловічий архиєреям, та письменникам, і осудять вони Його на смерть;

¹⁹ і видадуть Його поганам, щоб з Него насьміхались, та били, та розпяли, а третього ж дня він воскресне.

²⁰ Тодї приступила до Него мати синів Зеведеєвих із синами своїми, кланяючись та просячи чогось у Него.

²¹ Він же рече до неї: Чого хочеш? Каже вона до Него: Скажи, щоб сидїли оцї два сини мої, один по правицї Твоїй, а другий по лївицї у царстві Твоєму.

²² Озвав ся ж Ісус і рече: Не знаєте, чого просите. Чи зможете ви пити чашу, яку я пити му, й хреститись хрещеннєм, яким я хрещусь? Кажуть йому: Зможемо.

²³ І рече до них: Ви-то чашу мою пити мете, й хрещеннєм, яким я хрещусь, хрестити метесь; тільки ж, щоб вам сидїти по правицї в мене й по лївицї в мене, се не єсть моє дати, а кому приготовлено від Отця мого.

²⁴ І почувши десять, ремствували на двох братів.

²⁵ Ісус же, покликавши їх, рече: Ви знаєте, що в поган князї панують над ними, й великі управляють ними.

²⁶ Не так же буде в вас: нї, хто хоче бути великим між вами, нехай буде вам слугою;

²⁷ і хто хоче між вами бути першим, нехай вам буде рабом,

²⁸ як Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити, й дати душу свою яко викуп за многих.

²⁹ І як виходили вони з Єрихона, йшло слїдом за Ним багато народу.

³⁰ І ось двоє слїпих, що сидїли над шляхом, почувши, що Ісус переходить, кричали, кажучи: Помилуй нас, Господи, сину Давидів.

³¹ Народ же сваривсь на них, щоб мовчали; а вони ще більш кричали, кажучи: Помилуй нас, Господи, сину Давидів.

³² І, зупинившись Ісус, покликав їх, і рече: Що хочете, щоб зробив вам?

³³ Кажуть йому: Господи, щоб очі наші відкрились.

³⁴ Змилосердив ся ж Ісус, і доторкнувсь очей їх, і зараз прозріли очі їх, і пійшли вони слїдом за Ним.