¹³ І сказав Господь: Позаяк сей нарід устами тілько близиться до мене, і язиком тілько мене шанує, серце ж його далеко відстоїть від мене, а страх їх передо мною походить із науки заповідей людських,

¹⁴ Тим і я з людьми такими незвичайно дивне диво-чудо витворю, так що мудрість у премудрих їх зникне, й розуму в їх розумних не стане.

¹⁵ Горе тим, що гадають глибоко сховатись, щоб задуму свою втаїти перед Господом; що чинять справи свої в темряві, й говорять: Хто нас побачить, хто взнає?

¹⁶ Що за безглуздє! Чи ганчарь же й його глина однакі речі? Хиба ж виріб скаже про того, що його виробив: не він зробив мене? або чи ж скаже штучний утвір про того, що її виконав; він нїчо не знає?

¹⁷ Чи ж за короткий, дуже короткий час Ливан не зробиться садом, а сад не будуть уважати лїсом?

¹⁸ І почують у той час глухі слова книги, та й прозрять із пітьми й темряви очі слїпих.

¹⁹ І будуть страдаючі що-раз більше радуватись у Господї, і вбогі будуть веселитись в Сьвятім Ізрайлевім;

²⁰ Бо не стане вже тих, що других зʼобижали, щезнуть ті, що на сьміх підіймали, й будуть вигублені всї, що за неправдою побивались;

²¹ Що ошукували ближнього словами; що заставляли сїтї тому, хто в воротах суду добивався, а правого на бік відсували.

²² Тим то так говорить Господь про дом Яковів, — Господь, що вивів Авраама: Яков не буде тодї стидатись, та й лице його не зблїдне.

²³ Бо як побачить він у себе дїти свої, твір рук моїх, — то вони будуть сьвято шанувати імя моє, сьвято держати Сьвятого Ізрайлевого, й боятись Бога Якового.

¹ І рече Господь Аврамові: Зійди з землї твоєї і від роду твого і з домівки отця твого у ту землю, що тобі покажу.

² І зроблю тебе народом великим, і благословлю тебе і звеличу імя твоє, і будеш благословен.

³ І благословлю благословляючих тебе, а кленучих тебе проклену. І благословляться в тобі всї племіння землї.

⁴ І пійшов Аврам, як глаголав йому Господь, і йшов із ним Лот. Аврамові ж було сїмдесять год, як ізійшов із Гарану.

⁵ І взяв Аврам Сару, жінку свою, да Лота, сина брата свого, і все майно своє, яке нажили в Гаранї, і всякі душі, що здобули в Гаранї, та й зійшли геть, щоб ійти в землю Канаанську. І прийшли в Канаан землю.

⁶ І пройшов Аврам землю до врочища Сихема, до дубрави Море́, Канаанеї ж тодї жили в тїй землї.

⁷ І явивсь тодї Господь Аврамові, і рече йому: Потомкам твоїм надїлю землю сю. І спорудив там він жертівника Господеві, що явивсь йому.

¹⁵ Безумний віри йме всякому слову, а розумний вважає на дороги свої.

¹⁶ Тямущий злого, знай, опасливо боїться, безумний же буйний і надїєн сам на себе.

¹⁷ Чоловік-горячка, буває, що й дурницю зробить, хто ж нарочно чинить зло, — ненависний.

¹⁸ Невіжі унаслїдують дурноту, розумні же вквітчаються знаннєм.

¹⁹ Ледачі добрим уклоняться низенько, а й безбожні — в воротях праведника.

²⁰ Бідного не любить навіть рідня його, а в богатого повно приятелїв.

²¹ Грішить, хто ближнїм гордує, а благословен той, хто до вбогого милосердний.

²² Ті помиляються, що задумують зло, любов і віра тим, хто думає про добре.

²³ З усякої працї є користь, а з пустого балакання хиба тільки шкода.

²⁴ Вінець мудрих — їх багацтво, а дурощі дурних — дурощами й остануть.

²⁵ Сьвідок правдомовний рятує душі, а льживий тільки багато льжи насплїтає.

²⁶ В Господнїм страсї кріпка надїя; всїм синам своїм він — утечище.

¹ І сталось, як скінчив Ісус цї слова, вийшов він з Галилеї, і прийшов у гряницї Юдейські, за Йорданом.

² І йшло слїдом за Ним пребагато народу, й вигоїв їх там.

³ І приступили до Него Фарисеї, спокушуючи Його, й кажучи Йому: Чи годить ся чоловікові розводитись із жінкою своєю за всяку вину?

⁴ Він же, озвавшись, рече їм: Хиба ви не читали, що хто втворив у починї, — чоловіком і жінкою втворив їх?

⁵ І рече: Тому чоловік покине батька й матїр та пригорнеть ся до жінки своєї, й будуть удвох тїло одно;

⁶ так що вже не двоє, а тїло одно. Оце ж, що Бог злучив, чоловік нехай не розлучує.

⁷ Кажуть вони Йому: На що ж звелїв Мойсей давати розвідний лист і розводитись із нею?

⁸ Рече їм: Мойсей задля жорстокости сердець ваших дозволив вам розводитись із жінками вашими; у починї ж не було так.

⁹ Глаголю ж вам: Хто розведеть ся з жінкою своєю — хиба за перелюб — та оженить ся з иншою, робить перелюб; і хто з розвідкою оженить ся, робить перелюб.

¹⁰ Кажуть Йому ученики Його: Коли така справа чоловіка з жінкою, то не добре женитись.

¹¹ Він же рече їм: Не всї зміщають слово се, а кому дано.

¹² Єсть бо скопцї, що з утроби матерної родились так; і є скопцї, що скопились од людей; і є скопцї, що скопили себе задля царства небесного. Хто може змістити, нехай містить.

¹³ Тодї поприводили до Него дїток, щоб положив руки на них, та помолив ся; ученики ж заказували їм.

¹⁴ Ісус же рече: Пустїть дїток, не зʼупиняйте їх прийти до мене, бо таких царство небесне.

¹⁵ І, положивши руки на них, пійшов звідтіля.

¹⁶ І ось один, приступивши, каже Йому: Учителю благий, що доброго робити менї, щоб мати життє вічне?

¹⁷ Він же рече до Него: Чого ти звеш мене благим? нїхто не благий, тільки один, Бог. Коли ж бажаєш увійти в життє, держи заповідї.

¹⁸ Каже до Него: Которі? Ісус же рече: Оцї: Не вбивай, Не роби перелюбу, Не крадь, Не сьвідкуй криво;

¹⁹ Поважай батька твого й матїр, і: Люби ближнього твого, як себе самого.

²⁰ Каже Йому молодець: Все се хоронив я з малку мого; чого ще не достає менї?

²¹ Рече до него Ісус: Коли хочеш бути звершений, іди продай, що маєш, і дай убогим, а мати меш скарб на небі; і приходь, та й іди слїдом за мною.

²² Як же почув молодець се слово, одійшов засмутившись; бо мав достатки великі.

²³ Ісус же рече до учеників своїх: Істино глаголю вам: Що тяжко багатому ввійти в царство небесне.

²⁴ Знов же глаголю вам: Легше верблюдові кріз ушко голки пройти, нїж багатому в царство Боже ввійти.

²⁵ Почувши ж ученики Його, дивувались вельми, кажучи: Хто ж зможе спасти ся?

²⁶ Ісус же, глянувши, рече їм: У людей се не можливе, у Бога ж все можливе.

²⁷ Озвавсь тодї Петр і каже до Него: Ось ми покинули все, та й пїйшли слїдом за Тобою; що ж буде нам?

²⁸ Ісус же рече до них: Істино глаголю вам: Що ви, пійшовши слїдом за мною, у новонастанню, як сяде Син чоловічий на престолї слави своєї, сядете також на дванайцяти престолах, судячи дванайцять родів Ізраїлевих.

²⁹ І кожен, хто покинув доми, або братів, або сестер, або батька, або матїр, або жінку, або дїтей, або поля, задля імя мого, в сотеро прийме, й життє вічне осягне.

³⁰ Тільки ж многі перві будуть останнї, а останнї — перві.