¹⁴ Слухайте ж слова Господнього, ви зневажники, що правите народом сим у Ерусалимі:

¹⁵ Позаяк ви говорите: „Ми з смертю зробили умову, рядну вчинили ми з пеклом: коли побиваючий бич переходити ме, — він нас не досягне, бо ми втечище певне маєм у льжі, й в оманї притулок надїйний.‟

¹⁶ За се так говорить Господь Бог: Ось я закладаю в основу камінь на Сионї, — камінь певний, угольний, великоцїнний, та кріпко заложений; хто в його ввірує, той не застидаєсь.

¹⁷ І зроблю суд мірою, а справедливість — вагою, і, наче грядом, спустошене буде втечище льжи, й води затоплять місце вашого сховку.

¹⁸ І так ваші змовини з смертю розірвуться, і ваша рядна з пеклом не встоїть; і як прийде побиваючий бич, то й вас погубить,

¹⁹ Наколи переходити стане, він захопить вас; а переходити ме кожного рана, в день і в ночі, та й сама вже чутка про його переймати ме страхом.

²⁰ Ложе буде вам надто коротке, щоб простягнутись, — укривало надто узке, щоб ним обгорнутись.

²¹ Бо встане Господь так, як на горі Перазимі , розгнїваєсь, як на долинї Габаонській , щоб зробити дїло своє, дїло незвичайне, та й довершить своє дїло, своє дїло дивовижне.

²² Тим не жартуйте, щоб кайдани в вас не стали тугійші; бо я чув від Господа, Бога сил, — що пагуба всїй землї призначена.

³² Се роди синів Ноягових по їх свояцтвах, по їх племіннях; і від них порозходились народи по землї після потопу.

¹ І була вся земля мова одна і слово одно.

² І сталось, як мандрували вони від схід сонця, що знайшли поділлє в Синеяр землї, та й осїлись там.

³ І мовляли одно ʼдному: Нумо лишень робити цеглу та випалювати. І була в їх цегла за камінь а земляна смола за вапну.

⁴ І мовляли: Нумо споруджувати місто із баштою, щоб її верх був до небес, і зробімо собі память, щоб не розпорошитись нам по всїй землї.

⁵ І зійшов Господь побачити город і башту, що споруджували сини чоловїчі.

⁶ І рече Господь: Оце ж рід один, мова одна в усїх, а се тількі почин їх заходу коло працї; і тепер нїщо їх не зупинить нї від чого, що задумали зробити.

⁷ Зійдемо ж униз та помішаємо їх мову, щоб не розуміли одно ʼдного.

⁸ І розсїяв їх ізвідти Господь по лицю всієї землї; і покинули споруджувати город і башту.

⁹ Тим проложено йому імя Бабель: бо там помішав Господь мову всієї землї, і звідти розсїяв їх Господь по лицю всієї землї.

¹⁹ Як спевниться бажаннє, то любо се душі; та дурним не любо відхилятись від злого.

²⁰ Хто братаєсь із мудрими, буде й сам мудрий, хто ж заходить у дружбу з дурними, — зледачіє.

²¹ За грішниками гонить нещастє, а праведним добро в нагороду.

²² Добрий і внукам зоставляє достатки, а багацтва грішника передержуються для праведного.

²³ Много хлїба родиться й на загонах убогих, та з них не один погибає через непорядок.

²⁴ Хто жалує лозинки, ненавидить він сина, а хто любить сина, той з малку наказує його.

²⁵ Праведний їсть до схочу, а черево безбожних терпить недостачу.

¹ Жона розумна дом свій будує, безумна ж розвалить його своїми руками.

² Хто ходить правою дорогою, той Господа боїться, чиї ж дороги криві, той про него не дбає.

³ В безумного в устах — бич гординї; мудрих же уста оберігають їх.

⁴ Де воликів нема, порожні там і ясла; а хороший вроджай від сили волів.

⁵ Правдливий сьвідок неправди не говорить, а ложний сьвідок наговорить багато неправди.

⁶ Шукає мудростї безпутний та й не знаходить, а мудрому знаннє легке.

¹ Того часу приступили ученики до Ісуса, кажучи: Хто більший у царстві небесному?

² І, покликавши Ісус хлопятко до себе, поставив його серед них,

³ і рече: Істино глаголю вам: Коли не навернетесь, та не станете як дїти, то не ввійдете в царство небесне.

⁴ Оце ж, хто смирить ся, як хлопятко се, той більший у царстві небесному.

⁵ І хто прийме одно таке хлопятко в імя моє, мене приймає.

⁶ Хто ж зблазнить одного з сих малих, що вірують у мене, лучче йому, щоб повішено млинове жорно на шию йому, та й утоплено в глибинї морській.

⁷ Горе сьвітові від поблазней! треба бо прийти поблазням, тільки ж горе тому чоловікові, що через него поблазнь приходить!

⁸ Коли ж рука твоя або нога твоя блазнить тебе, відотни її, та й кинь од себе: лучче тобі ввійти в життє кривим або калїкою, нїж мавши дві руцї чи дві нозї, бути вкинутим ув огонь вічний.

⁹ І коли око твоє блазнить тебе, вирви його, та й кинь од себе: лучче тобі увійти в життє однооким, анїж мавши дві оцї, бути вкинутим ув огняне пекло.

¹⁰ Гледїть, щоб не погордувати одним із малих сих: глаголю бо вам: Що ангели їх на небі по всяк час бачять лице Отця мого небесного.

¹¹ Син бо чоловічий прийшов спасати загублене.

¹² Як вам здаєть ся? коли буде в якого чоловіка сотня овечок, та заблудить одна з них, чи не покине він девятьдесять і девять, та не пійде в гори, й не шукати ме заблудної?

¹³ І коли доведеть ся знайти її, істино глаголю вам, що веселить ся над нею більше, нїж над девятьдесять і девятьма, що не заблудили.

¹⁴ Так нема волї перед Отцем вашим, що на небі, щоб загинув один із сих малих.

¹⁵ Коли ж погрішить проти тебе брат твій, ійди й обличи його між тобою й ним самим. Коли послухає тебе, здобув єси брата твого;

¹⁶ коли ж не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб при устах двох сьвідків, або трьох, стало кожне слово.

¹⁷ Коли ж не послухає їх, скажи церкві. Коли ж і церкви не послухає, нехай буде тобі, як поганин і митник.

¹⁸ Істино глаголю вам: Що звяжете на землї, буде звязане на небі; а що розвяжете на землї, буде розвязане на небі.

¹⁹ Знов глаголю вам: Що коли двоє з вас згодять ся на землї про всяку річ, якої просити муть, станеть ся їм від Отця мого, що на небі.

²⁰ Де бо двоє або троє зберуть ся в імя моє, там я посеред них.

²¹ Приступивши тодї Петр до Него, рече: Господи, скільки раз грішити ме проти мене брат мій, і я прощати му йому? до семи раз?

²² Рече йому Ісус: Не кажу тобі: До семи раз, а: До сїмдесять раз семи.

²³ Тим же то уподобилось царство небесне чоловіку цареві, що схотїв узяти перелїк од слуг своїх.

²⁴ Як же почав брати, приведено йому одного, що завинив йому десять тисяч талантів.

²⁵ Як же не мав він, що віддати, звелїв пан його продати його, й жінку його, й дїтей, і все що мав, та й віддати.

²⁶ Упавши тодї слуга, поклонив ся йому, кажучи: Пане, потерпи менї, а все тобі віддам.

²⁷ Змилосердив ся ж пан слуги того, відпустив його, й простив йому довг.

²⁸ Слуга ж той, вийшовши, знайшов одного з товаришів своїх, що завинив йому сотню денариїв; і, вхопивши його, давив, кажучи: Віддай менї, що винен.

²⁹ Упавши тодї товариш його в ноги йому, благав його, кажучи: Потерпи менї, і все віддам тобі.

³⁰ Він же не схотїв, а, відійшовши, укинув його в темницю, поки віддасть довг.

³¹ Бачивши ж товариші його, що сталось, жалкували вельми, й, пійшовши, сказали своєму панові все, що сталось.

³² Тодї, призвавши його пан його, рече йому: Слуго ледачий, увесь довг той простив я тобі, як благав єси мене;

³³ чи не слїд було й тобі помилувати товариша твого, як і я тебе помилував?

³⁴ І, розгнївившись пан його; передав його мучителям, аж поки віддасть увесь довг йому.

³⁵ Так і Отець мій небесний робити ме вам, як не прощати мете кожен братові своєму від сердець ваших провин їх.