²⁴ Клянучись, говорить Господь сил: Як я задумав, так воно й буде; як я призначив, так і станеться,

²⁵ Щоб стерти Ассирийця в землї моїй й розтоптати його на горах моїх; а тодї спаде з них ярмо його, й здійметься тягар із плечей в їх.

²⁶ Так призначено, так постановлено про всї (поганські) землї, а се рука, простягнута на всї ті народи;

²⁷ Бо се призначив Господь сил, і хто зможе те відмінити? рука його простягнута, — хто її відверне?

²⁸ В роцї ж, коли вмер царь Ахаз, було ось таке пророче слово:

²⁹ Не радуйся, земле Филистійська, що поломана палиця, побивавша тебе; бо з кореня змиїного вийде гаспид, а плодом із його буде лїтаючий дракон.

³⁰ А тодї бідні стануть насичені, а злиденні безпечно будуть спочивати ; твій же корінь уморю голодом, а й нащадок у тебе вигублю.

³¹ Ридайте ж, ворота , вий голосно, місто! Розпадешся ти, земле Филистійська; ось бо — від півночі ковпіт димом надходить, а нема втомленого в їх полках.

³² І що ж тодї скажуть вістники народу? Ось те, — що Господь утвердив Сиона, що в йому знайдуть захист убогі з народу його.

²¹ І понюхав Господь любих пахощів, і рече: Не проклинати му вже більше землї за чоловіка; бо надих людського серця злющий з молодощів його; і не вигублювати му вже більш усього живого, як учинив.

²² Покіль земля землею, сїйба й жнива, холоднеча й спека, лїто й весна, день і ніч не перестануть.

¹ І благословив Бог Нояга і сини його, і рече їм: Бувайте плодющі і намножуйтесь і залюднюйте землю.

² І страх і ляк перед вами нехай находить на всяку животину земну, і на всяке птаство небесне, і на все лазюче по землї, і на всяку рибу морську. На поталу вам подав я їх.

³ Усяке двигуще, що живе на землї, буде ваша їда; як зело травяне подаю вам усе.

⁴ Тілько мясива з його кровю, душею, щоб не їли.

⁵ Крові бо вашої, душ ваших, вимагатиму, на всякій животинї мститимусь за неї і допевнятимусь душі людської від руки чоловіка, від руки братя його.

⁶ Хто проллє кров людську, того кров теж проливати ме чоловік: бо в образ Божий сотворив Бог чоловіка.

⁷ Ви ж росплоджуйтесь і намножуйтесь, буяйте по землї і множтесь по її.

¹⁹ Праведність веде до життя, а хто простує до злого, простує до смертї.

²⁰ Гидота Господу переворотні серцем, але любі йому, хто в невинностї ходить.

²¹ Можна заручити, що ледачий не уйде кари, а рід праведного буде захований.

²² Що в рилї у свинї золотий колець, те краса в женщини безумної.

²³ Бажаннє праведних — одно лиш добро, дожиданнє безбожних — гнїв.

²⁴ Той сипле щедро, й йому ще прибуває, а другий на міру скупий, та й все біднїшає.

²⁵ Добродїйна душа буде насичена; хто щедро надїляє, й сам надїлен буде.

²⁶ Хто приховує вроджай, того клянуть люде, а на голову продаючого — благословеннє.

²⁷ Хто дбає про добро, той знаходить ласкавість, а хто шукає зла, до того воно й приходить.

²⁸ Хто лиш на статки вповає, той упадає, а праведні, як лист, зазеленїють.

²⁹ Хто розстроює домівку свою, одержить в наслїддє вітер; і дурний буде рабом мудрого.

³⁰ Доробок праведного — дерево жизнї, й мудрий пригортає серця.

³¹ Така відплата праведникові (вже) на землї, а тим більше безбожному й грішникові.

¹ Хто любить науку, той любить знаннє, хто ж гнївен за докір, той безрозумен.

² Добрящий знайде в Господа ласку, а чоловіка підступного він осудить.

³ Не скріпить себе чоловік безбожеством, а корінь праведних не схитнеться.

⁴ Жена честивая — вінець чоловікові, ледача ж — мов та гниль у костях його.

⁵ Думки у праведних — про те, що правда, а задуми безбожних — зрада.

⁶ Безбожних слова — укладаннє засїдок, щоб кров пролити, уста ж праведних — щоб рятувати їх.

¹ Тодї прийшли до Ісуса письменники та Фарисеї з Єрусалиму, кажучи:

² Чого Твої ученики переступають переказ старших? бо не миють рук своїх, як їдять хлїб.

³ Він же, озвавшись, рече до них: Чого ж се й ви переступаєте заповідь Божу ради переказу вашого?

⁴ Бог бо заповідав, глаголючи: Поважай батька твого й матїр, і: Хто лає батька або матїр, нехай умре смертю.

⁵ Ви ж кажете: Хто скаже батькові або матері: Се дар (Божий), чим би ти з мене мав покористуватись,

⁶ той може не поважати батька свого або матери своєї. І знївечили ви заповідь Божу ради переказу вашого.

⁷ Лицеміри, добре прорік про вас Ісаїя, глаголючи:

⁸ Народ сей приближуєть ся до мене губами своїми, й устами мене шанує, серце ж їх далеко від мене.

⁹ Та марно вони поклоняють ся менї, навчаючи наук заповідей чоловічих.

¹⁰ І, прикликавши людей, рече до них: Слухайте та й розумійте:

¹¹ Не те, що входить в уста, сквернить чоловіка, а що виходить із уст, те сквернить чоловіка.

¹² Приступивши тодї ученики, рекли до Него: Чи знаєш, що Фарисеї, чувши слово, поблазнились?

¹³ Він же, озвавшись, рече: Усяка рослина, що не насаджував Отець мій небесний, викоренить ся.

¹⁴ Не вважайте на них: проводирі вони слїпі слїпих. А коли слїпий веде слїпого, обидва впадуть у яму.

¹⁵ Озвав ся ж Петр і каже до Него: Виясни нам сю приповість.

¹⁶ Ісус же рече: Чи й ви ще без розуму?

¹⁷ Чи ще не зрозуміли, що те, що входить в уста, йде в живіт, і звергаєть ся в одхідник;

¹⁸ а те, що виходить із уст, береть ся з серця, і воно сквернить чоловіка.

¹⁹ Бо з серця беруть ся ледачі думки, душогубства, перелюбки, блуд, крадїж, криве сьвідкуваннє, хула.

²⁰ Оце, що сквернить чоловіка; а їсти, непомивши рук, се не сквернить чоловіка.

²¹ Вийшов тодї Ісус ізвідтіля, і перейшов у Тирські та в Сидонські сторони.

²² Коли се жінка Канаанка прийшла з тих гряниць, і кричала до Него, кажучи: Помилуй мене, Господи, сину Давидів; дочка моя тяжко біснуєть ся.

²³ Він же не відказав їй нї слова. І, приступивши ученики Його, благали Його, кажучи: Відпусти її, бо кричить за нами.

²⁴ Він же, озвавшись, рече: Послано мене тільки до загублених овечок дому Ізраїлевого.

²⁵ Вона ж, приступивши, поклонилась Йому, кажучи: Господи, поможи менї.

²⁶ Він же, озвавшись, рече: Не годить ся взяти в дїтей хлїб, і кинути собакам.

²⁷ А вона каже: Так, Господи; тільки ж і собаки їдять кришки, що падають із стола в господаря їх.

²⁸ Тодї озвавсь Ісус і рече до неї: Жінко, велика віра твоя: нехай станеть ся тобі, як бажаєш. І одужала дочка її з того часу.

²⁹ І, перейшовши Ісус ізвідтіля, прийшов близько до моря Галилейського, й, зійшовши на гору, сїв там.

³⁰ І поприходило до Него пребагато людей, маючи з собою кривих, слїпих, нїмих, калїк і багацько инших, та й клали їх у ногах в Ісуса, й сцїлив їх,

³¹ так що люде дивувались, бачивши, що нїмі говорять, калїки здорові, криві ходять, а слїпі бачять; і прославляли Бога Ізраїлевого.

³² Ісус же, покликавши учеників своїх, рече: Жаль менї людей, бо вже вони три днї пробувають зо мною, й не мають що їсти; а не хочу відпустити їх голодних, щоб не помлїли на дорозї.

³³ І кажуть Йому ученики Його: Де ж нам узяти стільки хлїба в пустинї, щоб нагодувати стільки народу?

³⁴ І рече їм Ісус: Скільки хлїбів маєте ви? Вони ж кажуть: Сїм, та кілька рибок.

³⁵ І звелїв народові посїдати на землї.

³⁶ І, взявши сїм хлїбів та рибу, оддав хвалу, ламав і давав ученикам своїм, а ученики народові.

³⁷ І їли всї, й понаїдались; і назбирали останків ламаного сїм повних кошів.

³⁸ А тих, що їли, було чотири тисячі чоловіка, опріч жінок та дїтей.

³⁹ І, відпустивши народ, увійшов у човен, та й прибув у границї Магдалські.