³⁹ Уставши ж Мария тими днями, пійшла швидко в підгіррє, у город Юдин;

⁴⁰ і ввійшла в господу Захаріїну, і виталась із Єлисаветою.

⁴¹ І сталось, як почула Єлисавета витаннє Мариїне, кинулась дитина в утробі її; і сповнилась Єлисавета Духом сьвятим,

⁴² і промовила голосом великим, і рече: Благословенна єси між женами, й благословенний плід утроби твоєї.

⁴³ І звідкіля менї се, що прийшла мати Господа мого до мене?

⁴⁴ Ось бо, як дійшов голос витання твого до ушей моїх, кинулась з радости дитина в утробі моїй.

⁴⁵ І благословенна, що увірувала, бо сповнить ся, що сказано їй від Господа.

⁴⁶ І рече Мария: Величає душа моя Господа,

⁴⁷ і зрадував ся дух мій у Бозї Спасї моїм,

⁴⁸ що споглянув на смиреннє слуги своєї: ось бо від нинї блаженною звати муть мене всї роди:

⁴⁹ бо зробив менї велике Сильний; і сьвяте імя Його.

⁵⁶ Пробувала ж Мария з нею місяцїв зо три, та й вернулась до домівки своєї.

¹ В роцї, коли царь Озія помер, бачив я Господа на високому й піднесеному престолї, а краї ризи його наповнили храм.

² Кр угом його стояли серафими, а кожен о шістьох крилах: двома закривав собі кожен лице, двома закривав собі ноги, а двома лїтав.

³ І покликували вони один до одного: Сьвят, сьвят, сьвят Господь сил, вся земля повна слави його!

⁴ І хитались підвалини й пороги від голосного поклику їх, а будинок сповнився димом.

⁵ І промовив я: Горе менї! погибель моя! я бо людина з нечистими устами, й живу між людьми з нечистими губами, — а се ж очі мої бачили Господа сил небесних!

⁶ На се прилетїв до мене один серафим із жаріючим углем у руцї, що взяв клїщами з жертівника;

⁷ І приторкнувся ним до моїх уст, і промовив: Приторкнулось оце до твоїх уст, і взята від тебе беззаконність твоя й з гріха твого ти очищений.

⁸ І почув я голос Господень, що говорив: Кого б менї послати, й хто нам пійде? І сказав я: Ось я, пошли мене!

⁹ І відказав він: Іди й промов до тих людей: Слухати мете й не зрозумієте, і дивити метесь очима, та не вбачати мете;

¹⁰ Бо запеклося серце в сього народу, й тяжко чують ушима, та й очі свої затулили, щоб не бачити очима, й не почути ушима; й не второпають серцем, та й не навернуться, щоб я їх оздоровив.

¹¹ І промовив я: Докіль же сього, Господи? А він сказав: Докіль не опустїють міста й не зостануть без осадників, а доми без людей, та докіль земля отта цїлком не стане пустинею.

¹² І далеко займе Господь людей (в неволю), й пусто-глухо в землї стане.

¹ Се книга роду Адамового: У той день, як сотворив Бог чоловіка, в образ Божий сотворив його.

² Мужа і жену сотворив їх, і благословив їх і нарече назву їм людина в той день, як сотворив їх.

³ Поживши ж Адам двісьтї і трийцять год, появив сина в свій вид і в свій образ і дав імя йому Сет.

⁴ Віку Адамового після того, як появив Сета, було вісїм сот год, і появив сини й дочки.

⁵ А всього віку Адамового було девять сот і трийцять год, і вмер.

⁶ Як було ж Сетові сто і пять год, появив Еноса.

⁷ Як родився ж Енос, жив іще Сет вісїм сот і сїм год, і появив сини і дочки.

⁸ А всього віку Сетового було девять сот і дванайцять год, і вмер.

⁹ Як було ж Еносові девятьдесять год, появив Кенана.

¹⁰ І прожив Енос, появивши Кенана, вісїм сот і пятнайцять год, і появив сини і дочки.

¹¹ А всього віку Еносового девятьсот і пять год, і вмер.

¹² Як було ж Кенанові сїмдесять год, появив Магалалеля.

¹³ І прожив Кенан появивши Магалалеля вісїм сот і сорок год, і появив сини і дочки.

¹⁴ А всього віку Кенанового було девятьсот і десять год, і вмер.

¹⁵ І прожив Магалалель шісьдесять і пять год, і появив Яреда.

¹⁶ І прожив Магалалель появивши Яреда вісїм сот і трийцять год, і появив сини і дочки.

¹⁷ А всього віку Магалалелевого було вісїм сот і девятьдесять і пять і вмер.

¹⁸ І прожив Яред сто і шісьдесять і два годи, і появив Геноха.

¹⁹ І прожив Яред, появивши Геноха, вісїм сот год, і появив сини і дочки.

²⁰ А всього віку Яредового було девятьсот і шісьдесять і два годи, і вмер.

²¹ І прожив Генох шісьдесять і пять год, і появив Метусалу.

²² І ходив Генох з Богом, появивши Метусалу, три ста год, і появив сини і дочки.

²³ А всього віку Генохового було триста і шісьдесять і пять год.

²⁴ І ходив Генох з Богом, і не стало його: бо взяв його Бог.

³ Вчини ж, мій сину, ось що, щоб звільнити себе, — бо ти попався в руки ближньому твому: йди, впади йому, твойму ближньому, в ноги;

⁴ Не дай твоїм очам нї сну, анї задрімати — війкам твоїм;

⁵ Рятуй себе, як серна, з руки, як пташка з рук птахоловця.

⁶ Йди, лїнивий, до мурашки, приглянься її дїланню, й навчись розуму.

⁷ Нема отамана у неї, нї наставника, нї зверхника;

⁸ А лїтом готує вона хлїб собі, збірає в жнива корм свій.

⁹ Докіль спати меш, лїнивче? коли ти встанеш зо сну твого?

¹⁰ Не довго поспиш, не довго дрімати меш, не довго полежиш, згорнувши руки;

¹¹ А прийде, як волоцюга, біднота на тебе, й недоля твоя, мов той сїпака.

¹² Чоловік лукавий, чоловік безбожний ходить із льживими устами;

¹³ Моргає він очима, потирає ногами, дає знаки палцями своїми;

¹⁴ У серцї ж у його омана; він придумує лихо по всяк час, розсїває незгоду.

¹⁵ За се нагло прийде погибель на него, буде, як стій, розбитий — без рятунку.

¹⁶ От шестеро речей, ненавидних у Бога, ба семеро, гидких душі його:

¹⁷ Се очі горді, язик, що лжу сплїтає, руки, що кров безвинну проливають,

¹⁸ Серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжять сквапно до злого,

¹⁹ Се сьвідок, що ясить-видумує неправду, та незгоду між братами розсїває.

²⁰ Храни, мій сину, що твій батько заповідає, й материної науки не цурайся;

¹ Мойсей же пас вівцї в Єтра, тестя свого, сьвященника Мидиянського, та й погнавсь з вівцями за степ, і прийшов до Божої Гореб гори.

² І явивсь йому ангел Господень ув огнистому поломї ізсеред куща тернового. Побачив, що кущ горить огнем, горить і не згоряє.

³ І каже сам собі Мойсей: Зайду лишень збоку та подивлюсь на сю велику появу, чом не згорить купина.

⁴ І побачив Господь, що зайшов збоку дивитись, і кликне його зсеред колючого куща і рече: Мойсею, Мойсею!

⁵ І каже він: Ось я! І рече: Не наближуйся сюди; іззуй обувє твоє з ніг твоїх, місце бо, що на йому стоїш, земля сьвята.

⁶ І рече йому: Я Бог отця твого, Бог Авраамів, Бог Ізааків і Бог Яковів. І затулив Мойсей вид собі; не важився бо дивитись на Бога.

⁷ І рече Господь: Бачив я бідуваннє людей моїх, що в Египтї, і почув голосїннє їх із причини приставників; знаю бо печаль їх.

⁸ І зійшов я рятувати їх із потали Египецької та вивести їх із землї тієї, та ввести їх у землю добру й простору, в землю текучу молоком і медом, в займище Канаанське та Гетіївське, та Аморіївське та Ферезіївське та Євузіївське.

²² Господь мав мене перед розпочатком путей своїх, перш нїж що сотворив, з правіків;

²³ Од вічностї мене він помазав, від почину, перед настаннєм землї.

²⁴ Я родилась, як ще не було безодень, як ще нїде джерела водою не дзюрчали.

²⁵ Родилась, як ще з землї не воздвиглись гори, перше нїж горби постали;

²⁶ Як іще він не сотворив нї землї, нї степу, нї грудок тих, що з них злїпивсь круг земний.

²⁷ Як розпростирав він небо, була я там. Як він закруглював кружало безоднї,

²⁸ Як хмари в горі згущав, як замикав джерела безоднї (надземної),

²⁹ Як давав морю приказ, щоб води не переступали гряниць його, як він підвалини землї закладав, —

³⁰ Тодї була я при йому строїтелькою, й була його радістю день за днем, веселячись перед ним увесь час,

¹¹ Бо й хто осьвячує і хто осьвячуєть ся, від Одного всї; з сієї то причини не соромить ся братами звати їх,

¹² глаголючи: Звїщу імя Твоє браттю моєму, посеред церкви сьпівати му хвалу Тобі.

¹³ І знов: Надїяти мусь на Него. І знов: Ось я і дїти, що дав менї Бог.

¹⁴ Коли ж дїти стали ся спільниками тїла і крови, і Він так само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, се єсть диявола,

¹⁵ і визволити тих, що з страху смерти через усе життє підневолені були рабству.

¹⁶ Справдї бо не ангелів приймає, а насїннє Авраамове приймає.

¹⁷ Звідсїля мусїв у всьому подобитись братам, щоб бути милосердним і вірним архиєреєм у Божому, щоб очистити гріхи людські.

¹⁸ У чому бо сам пострадав, спокушуваний бувши, може і тим, що спокушують ся, помогти.

²⁴ Після ж тих днїв зачала Єлисавета, жінка його, й таїлась пять місяцїв, говорячи:

²⁵ Що так менї дав Господь у ті днї, як зглянув ся, зняти з мене докір між людьми.

²⁶ Місяця ж шестого післав Бог ангела Гавриїла в город Галилейський, званий Назарет,

²⁷ до дїви, зарученої чоловікові, на ймя Йосифові, з дому Давидового; а ймя дїви Мария.

²⁸ І прийшовши ангел до неї, рече: Радуй ся, благодатная, Господь з тобою; благословенна єси між женами.

²⁹ Вона ж, побачивши його, вжахнулась словами його, та й подумала, що б се було за витаннє таке.

³⁰ І рече ангел їй: Не лякай ся, Мариє: знайшла бо єси ласку в Бога.

³¹ І ось зачнеш ти в утробі твоїй, і вродиш Сина, й наречеш імя Йому Ісус.

³² Сей буде великий, і Сином Вишнього звати меть ся, і дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця Його:

³³ і царювати ме Він над домом Якововим по віки, й царству Його не буде кінця.

³⁴ Рече ж Мария до ангела: Як буде се, коли чоловіка не знаю?

³⁵ І озвавшись ангел, рече їй: Дух сьвятий найде на тебе, й сила Вишнього отїнить тебе; тим і, що вродить ся сьвяте, звати меть ся Сином Божим.

³⁶ І ось Єлисавета, родичка твоя, вона також зачала сина в старостї своїй, і се шестий місяць їй, званій неплідною.

³⁷ Бо не буде неможливе у Бога всяке слово.

³⁸ Рече ж Мария: Се рабиня Господня: нехай станеть ся менї по слову твоєму. І пійшов від неї ангел.

¹ Тодї повів Ісуса дух у пустиню на спокусу дияволську.

² І постив він сорок днїв і сорок ночей, потім забажав їсти.

³ І прийшовши спокусник до Него, каже: Коли ти Син Божий, звели сим камінням зробитись хлїбом.

⁴ Він же, озвавшись, сказав: Писано: Не самим хлїбом жити ме чоловік, а кожним словом, що виходить із уст Божих.

⁵ Тодї диявол бере Його в сьвятий город, і ставить Його на церковнім крилї,

⁶ і каже до Него: Коли ти Син Божий, кинь ся вниз, писано бо: Що накаже про Тебе ангелам своїм, і на руках понесуть Тебе, щоб не вдаривсь часом об камїнь ногою Твоєю.

⁷ Рече йому Ісус: Писано знов: Не спокушуй Господа Бога твого.

⁸ Знов бере Його диявол на гору височенну, й показує Йому всї царства на сьвітї й славу їх;

⁹ і каже до Него: Оце все дам тобі, коли, припавши, поклониш ся менї.

¹⁰ Рече тодї йому Ісус: Геть від мене, сатано! писано бо: Господу Богу твоєму кланяти меш ся, і Йому одному служити меш.

¹¹ Зоставив тодї Його диявол, і ось ангели приступили й служили Йому.

¹² Як же почув Ісус, що Йоана видано, то перейшов у Галилею;

¹³ і, покинувши Назарет, пійшов і пробував у Капернаумі, що при морю, у гряницях Завулона та Нефталима:

¹⁴ щоб справдилось слово Ісаїї пророка, глаголючого:

¹⁵ Земля Завулон і земля Нефталим, на морському шляху, за Йорданом, Галилея поганська;

¹⁶ люде сидячі в темряві побачили сьвітло велике, й тим, що сидять у країнї й тїнї смертній, засяло сьвітло.

¹⁷ З того часу почав Ісус проповідувати й глаголати: Покайтесь, наближилось бо царство небесне.

¹⁸ І, йдучи Ісус попри море Галилейське, побачив двох братів, Симона, званого Петром, та Андрея, брата його, що закидали невід у море; були бо рибалки.

¹⁹ І промовив до них: Ідїть за мною, то зроблю вас ловцями людськими.

²⁰ Вони ж зараз, покинувши неводи свої, пійшли слїдом за Ним.

²¹ І, йдучи звідтіля, побачив инших двох братів, Якова Зеведеєвого та Йоана, брата його, у човнї з Зеведеєм, батьком їх, як налагоджували неводи свої; і покликав їх.

²² Вони ж зараз, покинувши човен і батька свого, пійшли слїдом за Ним.

²³ І ходив Ісус по всїй Галилеї, навчаючи по школах їх, і проповідуючи євангелию царства, та сцїляючи всякий недуг і всякі болестї поміж людьми.

²⁴ І розійшлась чутка про Него по всїй Сирщинї; й приводжено до Него всїх недужнїх, що болїли всякими болещами та муками, й біснуватих, і місячників, і розслаблених; і сцїляв їх.

²⁵ І йшло за Ним пребагато народу з Галилеї, й з Десятиграду, й з Єрусалиму, й з Юдеї, й зза Йордану.