¹ Видиво Ісаїї, сина Амосового, яке видїв про Юдею й Ерусалим за Юдейських царів Уззії, Йоатама, Ахаза й Езекії:

² Слухайте, небеса й вважай, земле, бо Господь говорить: Я виховав синів і дав зріст їм, а вони зворохобились проти мене.

³ Віл знає господаря свого, й осел — ясла пана свого, а Ізраїль не знає мене, народ мій не розуміє.

⁴ О, горе, народе грішний, народе привалений беззаконностями, роде лиходїїв, сини погибелї! Покинули Бога, занедбали сьвятого Ізрайлевого, відступились взад від його!

⁵ Куди, в яке місце вас іще бити, коли ви не перестаєте бути упрямими? Кожна голова в ранах, кожне серце хворе.

⁶ Від підошви в нозї та й до тїмя на голові нема в йому здорового місця: рани, синяки, рани гниючі не вичищені, не перевязані й не змягчені оливою.

⁷ То ж буде земля в вас опустошена, міста ваші огнем спалені; поля ваші в ваших таки очах чужі будуть пожерати; все опустїє, — звичайно, опустошене чужинцями.

⁸ І останесь дочка Сионська , наче шатро в винограднику, наче будка в городї, як місто збурене.

⁹ Як би Господь не зіставив із нас невеликого останку, — ми були б те, що й Содома, погибли б, як і Гоморра.

¹⁰ Слухайте ж Господнє слово, ви, князї Содомські ; вважай на науку Бога нашого, народе Гоморський!

¹¹ Навіщо менї множество жертов ваших? говорить Господь. Я вже пересичений всепаленнями з баранів і товщею з годованого скоту, та й крові з назимків і ягнят та козенят я не хочу.

¹² Як приходите, щоб явитись перед лицем моїм, то хто від вас вимагає, щоб топтали двори мої?

¹³ Не носїть уже більше дарів надармо: паленнє кадила огидло менї; нових місяцїв і субот, та сходин сьвяточних не можу стерпіти: беззаконність поспіль із сьвяткуваннєм!

¹⁴ Новомісяччя ваші й сьвята ваші ненавидить душа моя: вони стали ваготою менї, тяжко менї нести їх.

¹⁵ І коли ви простягаєте руки ваші, то я одвертаю очі мої від вас, а як ви умножуєте молитви ваші, то я їх не чую, ваші бо руки повні крови.

¹⁶ Обмийтесь, станьте чистими; одкиньте далеко ледачі вчинки ваші зперед очій моїх; перестаньте чинити зло;

¹⁷ Навчітесь чинити добро; шукайте правди, рятуйте придавленого, обороняйте сироту, заступайте вдову;

¹⁸ А тодї прийдїть — і розсудимось, — говорить Господь: Коли б гріхи ваші були, як багряниця — я, мов снїг їх убілю; коли б, як кармазин, були червоні, — обмию їх, як вовну.

¹⁹ Схочете слухняним робом у мене ходити, — буде вас земля усяким благом надїляти;

²⁰ Затнетеся ж, опір ставши, — тодї меч пожере вас; се уста Господнї говорять!

¹ У початку сотворив Бог небо та землю.

² Земля ж була пуста і пустошня, і темрява лежала над безоднею; і дух Божий ширяв понад водами.

³ І рече Бог: Настань, сьвіте! І настав сьвіт.

⁴ І бачив Бог сьвіт, що воно добре; та й розлучив сьвіт із темрявою.

⁵ І назве Бог сьвіт день, а темряву назве ніч. І був вечір, і був ранок; день первий.

⁶ І рече Бог: Нехай проміж водами постане твердь, і розлучає води з водами! І сталось тако.

⁷ І сотворив Бог твердь; і розлучив Бог воду, що була під твердею, із водою, що була понад твердею.

⁸ І назве Бог твердь небо. І був вечір, і був ранок; день другий.

⁹ І рече Бог: Зберись, водо, що попід небом, ув одно місце, і появися суходоле. І сталось тако.

¹⁰ І назве Бог суходіл земля, а згромадженє вод назве море. І бачив Бог, що добре.

¹¹ І рече Бог: Нехай проростить земля биллє травне, зело з насїннями і дерево плодовите, плодюще по свойму родові, щоб його насїннє було в йому. І сталось тако.

¹² І вивела земля биллє травне, зело з насїннями і дерево плодовите, плодюще по свойму родові, що його насїння було в йому по свойму родові. І бачив Бог, що добре.

¹³ І був вечір, і був ранок; день трейтїй.

¹ Приповістї Соломона Давиденка, царя Ізраїлського,

² Щоб познати премудрість і науку та зрозуміти слова розсудні;

³ Щоб присвоїти собі вправу в розважуваннї, правосудї, в судї та правостї;

⁴ Щоб подати простакам понятливість, а молодикові знаннє й обачність;

⁵ Щоб мудрий вислухав і став іще мудрійшим, а розумний щоб знайшов мудрі ради;

⁶ Щоб нам второпати всяку приповість і замотану мову, слова мудрих та загадки їх:

⁷ Почин премудростї — Господень страх; безумні нехтують і розум і науку.

⁸ Слухай, мій сину, науки батька твого, й не відкидай материного заповіту;

⁹ Бо гарний се вінок на голову твою й прикраса на шию тобі.

¹⁰ Сину мій! як будуть надити тебе ледачі люде, не слухай їх;

¹¹ Як скажуть: Ось ходїм, засядемо, щоб убити, заляжемо на чесного — безвинного,

¹² Проковтнемо його живого, мов безодня, — цїлого, мов би провалився в пропасть;

¹³ Награбимо добра ми всякого в його, сповнимо доми свої хижим лупом;

¹⁴ Жереб на твою пайку кидати меш разом із нами, спільний склад буде в нас усїх, —

¹⁵ Мій сину! не ходи по одній з ними дорозї, зупини ногу твою на їх стежцї,

¹⁶ Бо ноги їх біжять до злого, і кваплять на пролив крові.

¹⁷ Шкода ж бо ставити в очах всїх птиць сїла;

¹⁸ Вони ж чигають на власну кров, і складають зраду проти своїм душам.

¹⁹ Ось такі дороги всїх тих, що ласі на чуже добро: воно відбирає життє тим, що його загарбали.

²⁰ Премудрість говорить по улицях, піднімає свій голос по майданах;

¹ Я правдива виноградина, а Отець мій виноградар.

² Кожну вітку в мене, що не родить овощу, відтинає її, а кожну, що родить овощ, обчищує її, щоб більш овощу родила.

³ Вже ви чисті через слово, що я глаголав вам.

⁴ Пробувайте в менї, і я в вас. Яко ж вітка не може овощу родити від себе, коли не пробувати ме на виноградинї, так анї ви, коли в менї не будете пробувати.

⁵ Я виноградина, ви віттє. Хто пробуває в менї, а я в йому, той приносить багато овощу; бо без мене не можете робити нїчого.

⁶ Коли хто не пробуває в менї, буде викинутий геть, як вітка, і всохне, й зберуть їх, та й кинуть в огонь, і згорять.

⁷ Коли пробувати мете в менї, а слова мої пробувати муть в вас, то, чого схочете, просити мете, і станеть ся.

⁸ У сьому прославив ся Отець мій, щоб овощу багато давали ви, й були моїми учениками.

⁹ Яко ж полюбив мене Отець, і я полюбив вас; пробувайте в любові моїй.

¹⁰ Коли заповідї мої хоронити мете, пробувати мете в любові моїй; я хоронив заповідї Отця мого, й пробуваю в любові Його.

¹¹ Се глаголю вам, щоб радощі мої пробували в вас, і щоб радощі ваші сповнились.

¹² Се заповідь моя: Щоб любили один одного, як я полюбив вас.

¹³ Більшої сієї любови нїхто не має, як щоб хто душу свою положив за другів своїх.

¹⁴ Ви други мої, коли робити все, що я заповідаю вам.

¹⁵ Вже більш вас не зву слугами, бо слуга не знає, що робить пан його; вас же назвав я другами, бо все, що чув я від Отця мого, обявив вам.

¹⁶ Не ви мене вибрали, а я вибрав вас, та й настановив вас, щоб ви йшли і овощ приносили, і овощ ваш пробував; щоб чого просити мете в Отця імям моїм, дав вам.

¹⁷ Се заповідую вам, щоб любили один одного.

¹⁸ Коли сьвіт вас ненавидить, знайте, що мене перш вас зненавидїв.

¹⁹ Коли б із сьвіта були, сьвіт своє любив би; як же ви не з сьвіта, а я вибрав вас із сьвіта, тим ненавидить вас сьвіт.

²⁰ Згадайте слово, що я сказав вам: Не більший слуга пана свого. Коли мене гонили, і вас гонити муть. Коли моє слово хоронили, і ваше хоронити муть.

²¹ Та се все робити муть вам задля імя мого, бо не знають Пославшого мене.

²² Коли б я не прийшов і не глаголав їм, гріха не мали б вони; тепер же вимовки не мають вони за гріх свій.

²³ Хто мене ненавидить, і Отця мого ненавидить.

²⁴ Коли б дїл не зробив я в них, яких нїхто инший не робив, гріха не мали б; тепер же видїли й зненавидїли мене і Отця мого.

²⁵ Та щоб справдилось слово, написане в законї їх: Що зненавидїли мене дармо.

²⁶ Як же прийде Утїшитель, що я пішлю вам од Отця, Дух правди, що від Отця виходить, Той сьвідкувати ме про мене.

²⁷ І ви ж сьвідкувати мете: бо від почину ви зо мною.