¹¹ Горе їм, бо пійшли вони дорогою Каіна, попались в обману нагороди Валаама, і погибли в бунтї як Корей.

¹² Се погань (на вечерях) милостинї вашої, що живлять ся з вами без страху, і пасуть ся; хмари безводні, од вітрів ношені; дерева осїнні, безовочні, двічи умерші, викорінені;

¹³ люті филї морські, що пінять ся своїм соромом, блукаючі звізди, котрим чорна темрява на віки хоронить ся.

¹⁴ Пророкував же про сих і семий від Адама, Енох, глаголючи: „Ось, ійде Господь із тисячами сьвятих своїх,

¹⁵ зробити суд над усїма, і докорити між ними усїх безбожних, за всї дїла безбожностї їх, що безбожно накоїли, і за всї жорстокостї, що говорили проти Нього грішники безбожні.‟

¹⁶ Се миркачі, докорителї, що ходять по хотїнню своєму; і уста їх говорять гордо, і поважають лиця задля користи.

¹⁷ Ви ж, любі, згадуйте слова, проречені від апостолів Господа нашого Ісуса Христа;

¹⁸ бо вони казали вам, що останнього часу будуть ругателї, що ходять по хотїнню свого безбожя.

¹⁹ Се ті, що відлучають ся (від єдности віри,) тїлесні, що не мають Духа.

²⁰ Ви ж, любі, найсьвятїщою вашою вірою будуйте ся, і в Духові сьвятому молїть ся,

²¹ і себе в любові Божій хоронїть, дожидаючи милости Господа нашого Ісуса Христа до життя вічнього.

²² Також инших милуйте, розсуджуючи;

²³ инших же страхом спасайте, вихоплюючи з огня, ненавидячи ще й одежу, од тїла опоганену.

²⁴ Тому ж, що може вас оберегати без спотикання, і поставити перед славою своєю непорочних в радостї,

²⁵ єдиному премудрому Богу, Спасителю нашому, слава і величчє, держава і власть, тепер і по всї віки. Амінь.

² І стали винувати Його, кажучи: Сього знайшли ми, що розвертає народ і забороняє кесареві данину давати, та й каже, що Він Христос-цар.

³ Пилат же спитав Його, кажучи: Чи Ти цар Жидівський? Він же, озвавшись до него, рече: Ти кажеш.

⁴ Пилат же сказав до архиєреїв і до народу: Нїякої не знаходжу вини в чоловікові сьому.

⁵ Вони ж намагали, говорячи: Що бунтує народ, навчаючи по всїй Юдеї, почавши від Галилеї аж посї.

⁶ Пилат же, почувши про Галилею, спитав, чи чоловік не Галилеєць,

⁷ і, довідавшись, що Він присуду Іродового, післав Його до Ірода, що також був у Єрусалимі тими днями.

⁸ Ірод же, побачивши Ісуса, зрадїв вельми; бажав бо здавна бачити Його; бо чув багато про Него; й сподївав ся яку ознаку бачити, що від Него станеть ся.

⁹ Питав же Його словами многими; Він же нїчого не відказав йому.

¹⁰ Стояли ж архиєреї та письменники, завзято винуючи Його.

¹¹ Зневаживши ж Його Ірод з воїнами своїми та насьміявшись, одягнувши Його в шату ясну, післав Його Пилатові.

¹² Стали ж собі другами Пилат та Ірод того дня: жили бо перше, ворогуючи між собою.

¹³ Пилат же, скликавши архиєреїв та князїв і народ,

¹⁴ каже до них: Привели ви менї чоловіка сього, яко розвертаючого народ; і ось я, перед вами питаючи, нїякої не знайшов в чоловікові сьому вини, якими винуєте Його;

¹⁵ та й нї Ірод; посилав бо Його до него, й ось нїчого достойного смерти не знайдено в Ньому.

¹⁶ То, покаравши, відпущу Його.

¹⁷ (Треба ж йому було відпускати їм що-сьвята одного.)

¹⁸ Закричали ж вони всї разом, кажучи: Візьми сього, відпусти ж нам Вараву,

¹⁹ котрого, за якусь бучу, що сталась у городї, і за убийство, вкинуто в темницю.

²⁰ Знов же Пилат покликнув, хотївши відпустити Ісуса.

²¹ Вони ж кричали: Розпни, розпни Його!

²² Він же втретє каже до них: Яке ж бо зло зробив сей? Нїякої вини смерти не знайшов я в Йому. То покаравши, випущу Його.

²³ Вони ж намагали голосом великим, просячи, Його розпяти. І перемогли голоси їх та архиєрейські.

²⁴ Пилат же присудив, щоб сталось по просьбі їх.

²⁵ Відпустив же їм за бунт і убийство вкинутого в темницю, котрого просили; Ісуса ж видав на їх волю.

²⁶ І як повели Його, то, взявши одного Симона Киринея, ідучого з поля, положили на него хрест нести за Ісусом.

²⁷ Ійшло ж слїдом за Ним велике множество народу й жінок, що голосили й ридали по Йому.

²⁸ І обернувшись до них Ісус, рече: Дочки Єрусалимські, не плачте по менї, а по собі плачте і по дїтях ваших.

²⁹ Бо ось прийдуть днї, коли скажуть: Блаженні неплідні, й утроби, що не родили, й соски, що не годували.

³⁰ Тодї стануть говорити горам: Упадїть на нас, і узгіррям: Покрийте нас.

³¹ Бо коли зеленому дереву се роблять, то з сухим що станеть ся?

³² Ведено ж і инших двох лиходїїв з Ним на смерть.

³³ І, як прийшли на врочище Черепове, там розпяли Його й лиходїїв, одного по правицї, а одного по лївицї.

³⁴ Ісус же рече: Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять.

⁴⁴ Було ж се коло години шестої, і темрява сталась по всїй землї до години девятої.

⁴⁵ І померкло сонце, й роздерлась завіса церковня посерединї.

⁴⁶ І покликнувши голосом великим Ісус, рече: Отче, у Твої руки передаю духа мого! й, се промовивши, зітхнув духа.

⁴⁷ Побачивши ж сотник, що сталось, прославив Бога, кажучи: Справдї, чоловік сей праведний був.

⁴⁸ І ввесь народ, що зійшов ся на сю дивовижу, побачивши, що сталось, бючи себе в груди, вертав ся.

⁴⁹ Стояли ж усї знакомі Його оддалеки й жінки, що поприходили слїдом за Ним із Галилеї, дивлячись на се.

⁵⁰ І ось чоловік, на ймя Йосиф, що був радник, чоловік добрий і праведний,

⁵¹ (сей не пристав до ради й дїла їх,) з Ариматеї, города Жидівського, що також сподївавсь царства Божого;

⁵² сей, прийшовши до Пилата, просив тїла Ісусового.

⁵³ І, знявши Його, обгорнув Його плащеницею, і положив Його у гробі висїченому, де нїколи нїхто не лежав.

⁵⁴ І був день пятниця, а субота сьвітала.

⁵⁵ Поприходивши ж слїдом жінки, що прийшли з Галилеї, дивились на гріб, і як положене було тїло Його.

⁵⁶ І вернувшись наготовили пахощів та мира, а в суботу відпочивали по заповідї.

¹ Був же один, що нездужав, Лазар з села Мариї та Марти, сестри її.

² Була ж се Мария, що намастила Господа миром і обтерла ноги Його волоссєм своїм, котрої брат Лазар нездужав.

³ Післали тодї сестри до Него, кажучи: Господи, ось той, що Ти любиш, нездужає.

⁴ Почувши Ісус, рече: Ся болїсть не на смерть, а про славу Божу, щоб прославивсь Син Божий через неї.

⁵ Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря.

⁶ Як же почув, що нездужає, тодї зоставсь у тому місцї, де був, ще два днї.

⁷ Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.

⁸ Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!

⁹ Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить у день, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.

¹⁰ Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.

¹¹ Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.

¹² Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужає.

¹³ Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.

¹⁴ Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.

¹⁵ І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходїмо до него.

¹⁶ Рече тодї Тома, на прізвище близняк, товаришам ученикам: Ходїмо й ми, щоб умерти з Ним.

¹⁷ Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.

¹⁸ Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдесять.

¹⁹ І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.

²⁰ Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сидїла в хатї.

²¹ Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.

²² Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.

²³ Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.

²⁴ Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.

²⁵ Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.

²⁶ І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому?

²⁷ Каже Йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.

²⁸ І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.

²⁹ Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.

³⁰ Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта.

³¹ Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там.

³² Мария ж, як прийшла, де був Ісус, і побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій.

³³ Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся,

³⁴ і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись.

³⁵ І заплакав Ісус.

³⁶ Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!

³⁷ Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер?

³⁸ Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.

³⁹ Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому.

⁴⁰ Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?

⁴¹ Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене.

⁴² Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав.

⁴³ І, се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди!

⁴⁴ І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.

⁴⁵ Тодї многі з Жидів, що поприходили до Мариї, і видїли, що зробив Ісус, увірували в Него.

⁴⁶ Деякі ж з них пійшли до Фарисеїв, та й сказали їм, що зробив Ісус.

⁴⁷ Зібрали тодї архиєреї та Фарисеї раду, і казали: Що нам чинити? бо сей чоловік багато робить ознак.

⁴⁸ Коли оставимо Його так, усї увірують в Него; й прийдуть Римляне, та й заберуть у нас і місце і нарід.

⁴⁹ Один же з них, Каяфа, бувши архиєреєм року того, каже їм: Ви не знаєте нїчого,

⁵⁰ і не думаєте, що лучче нам, щоб один чоловік умер за людей, а не ввесь народ загинув.

⁵¹ Се ж не від себе промовив, а, бувши архиєреєм того року, пророкував, що має Ісус умерти за людей,

⁵² і не тільки за людей, а щоб і дїти Божі розсипані зібрати в одно.

⁵³ З того ж дня нарадились, щоб убити Його.

⁵⁴ Ісус же більш не ходив явно по Юдеї, а пійшов звідтіля в землю близько пустинї, у город званий Єфрем, і там пробував із учениками своїми.

⁵⁵ Була ж близько пасха Жидівська; і йшло багато в Єрусалим із сіл перед пасхою, щоб очищати себе.

⁵⁶ Шукали тодї Ісуса, й говорили між собою, стоячи в церкві: Як вам здаєть ся? чи не прийде на сьвято?

⁵⁷ Дали ж і архиєреї і Фарисеї наказ, щоб, як хто знати ме, де Він, то щоб схопити Його.