¹¹ Горе їм, бо пійшли вони дорогою Каіна, попались в обману нагороди Валаама, і погибли в бунтї як Корей.

¹² Се погань (на вечерях) милостинї вашої, що живлять ся з вами без страху, і пасуть ся; хмари безводні, од вітрів ношені; дерева осїнні, безовочні, двічи умерші, викорінені;

¹³ люті филї морські, що пінять ся своїм соромом, блукаючі звізди, котрим чорна темрява на віки хоронить ся.

¹⁴ Пророкував же про сих і семий від Адама, Енох, глаголючи: „Ось, ійде Господь із тисячами сьвятих своїх,

¹⁵ зробити суд над усїма, і докорити між ними усїх безбожних, за всї дїла безбожностї їх, що безбожно накоїли, і за всї жорстокостї, що говорили проти Нього грішники безбожні.‟

¹⁶ Се миркачі, докорителї, що ходять по хотїнню своєму; і уста їх говорять гордо, і поважають лиця задля користи.

¹⁷ Ви ж, любі, згадуйте слова, проречені від апостолів Господа нашого Ісуса Христа;

¹⁸ бо вони казали вам, що останнього часу будуть ругателї, що ходять по хотїнню свого безбожя.

¹⁹ Се ті, що відлучають ся (від єдности віри,) тїлесні, що не мають Духа.

²⁰ Ви ж, любі, найсьвятїщою вашою вірою будуйте ся, і в Духові сьвятому молїть ся,

²¹ і себе в любові Божій хоронїть, дожидаючи милости Господа нашого Ісуса Христа до життя вічнього.

²² Також инших милуйте, розсуджуючи;

²³ инших же страхом спасайте, вихоплюючи з огня, ненавидячи ще й одежу, од тїла опоганену.

²⁴ Тому ж, що може вас оберегати без спотикання, і поставити перед славою своєю непорочних в радостї,

²⁵ єдиному премудрому Богу, Спасителю нашому, слава і величчє, держава і власть, тепер і по всї віки. Амінь.

² And they began to accuse him, saying, We found this fellow perverting the nation, and forbidding to give tribute to Cæsar, saying that he himself is Christ a King.

³ And Pilate asked him, saying, Art thou the King of the Jews? And he answered him and said, Thou sayest it.

⁴ Then said Pilate to the chief priests and to the people, I find no fault in this man.

⁵ And they were the more fierce, saying, He stirreth up the people, teaching throughout all Jewry, beginning from Galilee to this place.

⁶ When Pilate heard of Galilee, he asked whether the man were a Galilæan.

⁷ And as soon as he knew that he belonged unto Herod’s jurisdiction, he sent him to Herod, who himself also was at Jerusalem at that time.

⁸ And when Herod saw Jesus, he was exceeding glad: for he was desirous to see him of a long season, because he had heard many things of him; and he hoped to have seen some miracle done by him.

⁹ Then he questioned with him in many words; but he answered him nothing.

¹⁰ And the chief priests and scribes stood and vehemently accused him.

¹¹ And Herod with his men of war set him at nought, and mocked him, and arrayed him in a gorgeous robe, and sent him again to Pilate.

¹² And the same day Pilate and Herod were made friends together: for before they were at enmity between themselves.

¹³ And Pilate, when he had called together the chief priests and the rulers and the people,

¹⁴ Said unto them, Ye have brought this man unto me, as one that perverteth the people: and, behold, I, having examined him before you, have found no fault in this man touching those things whereof ye accuse him:

¹⁵ No, nor yet Herod: for I sent you to him; and, lo, nothing worthy of death is done unto him.

¹⁶ I will therefore chastise him, and release him.

¹⁷ (For of necessity he must release one unto them at the feast.)

¹⁸ And they cried out all at once, saying, Away with this man, and release unto us Barabbas:

¹⁹ (Who for a certain sedition made in the city, and for murder, was cast into prison.)

²⁰ Pilate therefore, willing to release Jesus, spake again to them.

²¹ But they cried, saying, Crucify him, crucify him.

²² And he said unto them the third time, Why, what evil hath he done? I have found no cause of death in him: I will therefore chastise him, and let him go.

²³ And they were instant with loud voices, requiring that he might be crucified. And the voices of them and of the chief priests prevailed.

²⁴ And Pilate gave sentence that it should be as they required.

²⁵ And he released unto them him that for sedition and murder was cast into prison, whom they had desired; but he delivered Jesus to their will.

²⁶ And as they led him away, they laid hold upon one Simon, a Cyrenian, coming out of the country, and on him they laid the cross, that he might bear it after Jesus.

²⁷ And there followed him a great company of people, and of women, which also bewailed and lamented him.

²⁸ But Jesus turning unto them said, Daughters of Jerusalem, weep not for me, but weep for yourselves, and for your children.

²⁹ For, behold, the days are coming, in the which they shall say, Blessed are the barren, and the wombs that never bare, and the paps which never gave suck.

³⁰ Then shall they begin to say to the mountains, Fall on us; and to the hills, Cover us.

³¹ For if they do these things in a green tree, what shall be done in the dry?

³² And there were also two other, malefactors, led with him to be put to death.

³³ And when they were come to the place, which is called Calvary, there they crucified him, and the malefactors, one on the right hand, and the other on the left.

³⁴ Then said Jesus, Father, forgive them; for they know not what they do. And they parted his raiment, and cast lots.

⁴⁴ And it was about the sixth hour, and there was a darkness over all the earth until the ninth hour.

⁴⁵ And the sun was darkened, and the veil of the temple was rent in the midst.

⁴⁶ And when Jesus had cried with a loud voice, he said, Father, into thy hands I commend my spirit: and having said thus, he gave up the ghost.

⁴⁷ Now when the centurion saw what was done, he glorified God, saying, Certainly this was a righteous man.

⁴⁸ And all the people that came together to that sight, beholding the things which were done, smote their breasts, and returned.

⁴⁹ And all his acquaintance, and the women that followed him from Galilee, stood afar off, beholding these things.

⁵⁰ And, behold, there was a man named Joseph, a counsellor; and he was a good man, and a just:

⁵¹ (The same had not consented to the counsel and deed of them;) he was of Arimathæa, a city of the Jews: who also himself waited for the kingdom of God.

⁵² This man went unto Pilate, and begged the body of Jesus.

⁵³ And he took it down, and wrapped it in linen, and laid it in a sepulchre that was hewn in stone, wherein never man before was laid.

⁵⁴ And that day was the preparation, and the sabbath drew on.

⁵⁵ And the women also, which came with him from Galilee, followed after, and beheld the sepulchre, and how his body was laid.

⁵⁶ And they returned, and prepared spices and ointments; and rested the sabbath day according to the commandment.

¹ Був же один, що нездужав, Лазар з села Мариї та Марти, сестри її.

² Була ж се Мария, що намастила Господа миром і обтерла ноги Його волоссєм своїм, котрої брат Лазар нездужав.

³ Післали тодї сестри до Него, кажучи: Господи, ось той, що Ти любиш, нездужає.

⁴ Почувши Ісус, рече: Ся болїсть не на смерть, а про славу Божу, щоб прославивсь Син Божий через неї.

⁵ Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря.

⁶ Як же почув, що нездужає, тодї зоставсь у тому місцї, де був, ще два днї.

⁷ Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.

⁸ Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!

⁹ Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить у день, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.

¹⁰ Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.

¹¹ Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.

¹² Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужає.

¹³ Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.

¹⁴ Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.

¹⁵ І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходїмо до него.

¹⁶ Рече тодї Тома, на прізвище близняк, товаришам ученикам: Ходїмо й ми, щоб умерти з Ним.

¹⁷ Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.

¹⁸ Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдесять.

¹⁹ І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.

²⁰ Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сидїла в хатї.

²¹ Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.

²² Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.

²³ Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.

²⁴ Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.

²⁵ Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.

²⁶ І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому?

²⁷ Каже Йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.

²⁸ І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.

²⁹ Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.

³⁰ Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта.

³¹ Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там.

³² Мария ж, як прийшла, де був Ісус, і побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій.

³³ Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся,

³⁴ і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись.

³⁵ І заплакав Ісус.

³⁶ Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!

³⁷ Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер?

³⁸ Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.

³⁹ Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому.

⁴⁰ Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?

⁴¹ Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене.

⁴² Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав.

⁴³ І, се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди!

⁴⁴ І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.

⁴⁵ Тодї многі з Жидів, що поприходили до Мариї, і видїли, що зробив Ісус, увірували в Него.

⁴⁶ Деякі ж з них пійшли до Фарисеїв, та й сказали їм, що зробив Ісус.

⁴⁷ Зібрали тодї архиєреї та Фарисеї раду, і казали: Що нам чинити? бо сей чоловік багато робить ознак.

⁴⁸ Коли оставимо Його так, усї увірують в Него; й прийдуть Римляне, та й заберуть у нас і місце і нарід.

⁴⁹ Один же з них, Каяфа, бувши архиєреєм року того, каже їм: Ви не знаєте нїчого,

⁵⁰ і не думаєте, що лучче нам, щоб один чоловік умер за людей, а не ввесь народ загинув.

⁵¹ Се ж не від себе промовив, а, бувши архиєреєм того року, пророкував, що має Ісус умерти за людей,

⁵² і не тільки за людей, а щоб і дїти Божі розсипані зібрати в одно.

⁵³ З того ж дня нарадились, щоб убити Його.

⁵⁴ Ісус же більш не ходив явно по Юдеї, а пійшов звідтіля в землю близько пустинї, у город званий Єфрем, і там пробував із учениками своїми.

⁵⁵ Була ж близько пасха Жидівська; і йшло багато в Єрусалим із сіл перед пасхою, щоб очищати себе.

⁵⁶ Шукали тодї Ісуса, й говорили між собою, стоячи в церкві: Як вам здаєть ся? чи не прийде на сьвято?

⁵⁷ Дали ж і архиєреї і Фарисеї наказ, щоб, як хто знати ме, де Він, то щоб схопити Його.