¹ Старець — Гайові любому, котрого люблю істино.

² Любий, молю ся, щоб у всьому добре тобі вело ся, і ти здоров був, яко ж добре ведеть ся душі твоїй.

³ Вельми бо зрадїв я, коли прийшли брати, і сьвідкували про твою правду, яко ж ти в правдї ходиш.

⁴ Більшої радости над сю не маю, щоб чути, що дїти мої в правдї ходять.

⁵ Любий, ти вірно робиш, коли що робиш для братів і для постороннїх,

⁶ котрі сьвідкували про твою любов перед церквою; добре ти зробиш, одпровадивши їх достойно перед Богом.

⁷ Вони бо ради імени Його вийшли, нїчого не прийнявши від поган;

⁸ тим то мусимо приймати таких, щоб бути помічниками правдї.

⁹ Писав я церкві; тільки Диотреф, що побиваєть ся за старшуваннєм, не приймає нас.

¹⁰ Тим, коли прийду, згадаю про його дїла, що робить, докоряючи нас лихими словами; і не доволен тим, нї сам не приймає братів, і боронить тим, що хочуть, і з церкви виганяє.

¹¹ Любий, не повертай за лихим, а за добрим. Хто добре робить, (той) від Бога, хто ж лихе робить, (той) не бачив Бога.

¹² Про Димитрия сьвідковано од усїх, і від самої правди; і ми також сьвідкуємо, а знаєте, що сьвідченнє наше правдиве.

¹³ Багацько мав я писати, тільки не хочу чернилом та пером тобі писати;

¹⁴ надїю ся ж незабаром бачити тебе, то й устно поговоримо.

²⁹ І сталось, як наближавсь до Витфагиї та Витаниї, до гори, званої Оливної, післав двох з учеників своїх,

³⁰ глаголючи: Ідїть у село, що перед вами, у котре ввійшовши, знайдете осля привязане, що на него нїхто з людей нїколи не сїдав. Одвязавши його, приведїть.

³¹ І коли хто вас поспитає: На що одвязуєте? так скажіть йому: Що Господеві треба його.

³² Пійшовши ж послані, знайшли, як Він сказав їм.

³³ Як же одвязували вони осля, казали господарі його до них: На що одвязуєте осля?

³⁴ Вони ж сказали: Господеві його треба.

³⁵ І привели його до Ісуса; й, накинувши свою одежу на осля, посадили Ісуса.

³⁶ Як же Він їхав, простилали одежу свою по дорозї.

³⁷ Коли ж вже наближив ся Він до збочу гори Оливної, почало все множество учеників радуючись хвалити Бога голосом великим за всї чудеса, що бачили,

³⁸ говорячи: Благословен грядущий цар в імя Господнє; впокій на небі, і слава на вишинах!

³⁹ А деякі з Фарисеїв між народом казали до Него: Учителю, закажи ученикам Твоїм.

⁴⁰ І озвавшись рече їм: Глаголю вам, що коли сї замовкнуть, каміннє кричати ме.

⁷ Прийшов же день опрісноків, як треба було колоти пасхове ягня.

⁸ І післав Петра та Йоана, глаголючи: Йдїть та приготовте нам пасху їсти.

⁹ Вони ж сказали Йому: Де хочеш, щоб приготовити?

¹⁰ Він же рече їм: Ось, як увійдете в город, зустріне вас чоловік, глек води несучи. Йдїть слїдом за ним у господу, куди ввійде.

¹¹ І скажіть господареві дому: Каже тобі учитель: Де сьвітлиця, щоб пасху з учениками моїми їсти?

¹² І той вам покаже гірницю велику застелену; там приготовте.

¹³ Пійшовши ж знайшли, як сказав їм, і приготовили пасху.

¹⁴ І, як настала година, сїв Він, й дванайцять апостолів з Ним.

¹⁵ І рече до них: Бажаннєм забажав я сю пасху їсти з вами, перш нїж прийму муки:

¹⁶ глаголю бо вам: Що більш не їсти му її, доки сповнить ся в царстві Божому.

¹⁷ І, взявши чашу, й оддавши хвалу, рече: Прийміть се та подїлить собі:

¹⁸ глаголю бо вам: Що не пити му вже від плоду винограднього, доки царство Боже прийде.

¹⁹ І, взявши хлїб, та оддавши хвалу, переломив, і дав їм, глаголючи: Се єсть тїло моє, що за вас даєть ся. Се чинїть на мій спомин.

²⁰ Так само й чашу після вечері, глаголючи: Ся чаша новий завіт у крові моїй, що за вас пролита буде.

²¹ Та ось рука зрадника мого зо мною на столї.

²² Син то чоловічий іде, як постановлено наперед, тільки ж горе чоловікові тому, що зрадить Його!

²³ І стали вони перепитуватись між собою, хто б з них був, що се має зробити.

²⁴ Постало ж і змаганнє між ними, хто з них здаєть ся бути більшим.

²⁵ Він же рече їм: Царі в поган панують над ними, й ті, що власть над ними мають, добродїями звуть ся.

²⁶ Ви ж не так: тільки ж найбільший між вами нехай буде як найменший, і хто старший — як слуга.

²⁷ Хто бо більший: хто за столом, чи хто послугує? хиба не хто за столом? я ж між вами, як слуга.

²⁸ Ви ж пробували зо мною в спокусах моїх.

²⁹ І я завітую вам, як завітував менї Отець мій, царство,

³⁰ щоб їли й пили за столом моїм у царстві моєму, і сидїли на престолах, судячи дванайцять родів Ізраїлевих.

³¹ Рече ж Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав собі вас, щоб просївати, як пшеницю;

³² я ж молив ся за тебе, щоб не поменшала віра твоя, і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх.

³³ Він же каже Йому: Господи, з Тобою готов я і в темницю, і на смерть іти.

³⁴ Він же рече: Глаголю тобі, Петре, не запіє сьогоднї півень, перш нїж тричі відречеш ся, що не знаєш мене.

³⁵ І рече їм: Як посилав вас я без сакви, й торбини, й обувя, чи чого недоставало вам? Вони ж казали: Нїчого.

³⁶ Рече тодї їм: А тепер хто має сакву, нехай бере так само й торбину: а хто не має, нехай продасть одежу, та купить меч.

³⁷ Глаголю бо вам, що ще й се написане мусить справдитись на менї: І з беззаконними полїчено його: бо все про мене сповняєть ся.

³⁸ Вони ж сказали: Господи, ось мечів тут два. Він же рече їм: Доволї.

³⁹ І вийшовши пійшов по звичаю на гору Оливну; ійшли ж слїдом за Ним і ученики Його.

¹ Ісус же пійшов на гору Оливну.

² Вранцї ж ізнов прийшов у церкву, і всї люде приходили до Него; й сївши навчав їх.

³ Приводять же письменники та Фарисеї до Него жінку, схоплену в перелюбі, і, поставивши її посерединї,

⁴ кажуть Йому: Учителю, сю жінку схоплено в перелюбі, на самому вчинку.

⁵ В законї ж Мойсей нам звелїв таких каменувати; Ти ж що кажеш?

⁶ Се ж казали, спокушуючи Його, щоб мали чим винувати Його. Ісус же, схилившись до долу, писав пальцем по землї.

⁷ Як же не переставали питати Його, піднявшись рече до них: Хто з вас без гріха, нехай первий кине камінь на неї.

⁸ І, знов, схилившись до долу, писав по землї.

⁹ Вони ж, почувши й докорені совістю, вийшли один за одним, почавши від старших та аж до останнїх; і зоставсь один Ісус та жінка, стоячи посерединї.

¹⁰ Піднявши ся ж Ісус і нїкого не бачивши, тільки жінку, рече їй: Жінко, де ж ті винувателї твої? нїхто тебе не осудив?

¹¹ Вона ж каже: Нїхто, Господи. Рече ж їй Ісус: І я тебе не суджу: йди, і більш не гріши.

¹² Знов же промовляв їм Ісус, глаголючи: Я сьвітло сьвіту. Хто йде слїдом за мною, не ходити ме в темряві, а мати ме сьвітло життя.

¹³ Казали тодї Йому Фарисеї: Ти про себе сьвідкуєш; сьвідченнє Твоє неправдиве.

¹⁴ Озвавсь Ісус і рече їм: Хоч я сьвідкую про себе, правдиве сьвідченнє моє; бо я знаю, звідкіля я прийшов, і куди йду.

¹⁵ Ви по тїлу судите; я не суджу нїкого.

¹⁶ Коли ж я суджу, суд мій правдивий; бо я не один, а я й пославший мене Отець.

¹⁷ І в законї ж вашому написано, що двох людей сьвідченнє правдиве.

¹⁸ Я сьвідкую про себе, й сьвідкує про мене пославший мене Отець.

¹⁹ Казали тодї Йому: Де Отець Твій? Відказав Ісус: Нї мене не знаєте, нї Отця мого. Коли б мене знали, й Отця мого знали б.

²⁰ Такі слова промовив Ісус у скарбницї, навчаючи в церкві; і нїхто не хапав Його; бо ще не прийшла година Його.

²¹ Рече їм тодї знов Ісус: Я йду, й шукати мете мене, і в гріхах ваших повмираєте. Куди ж я йду, ви не можете йти.

²² Сказали тодї Жиди: Чи не вбє Він себе, що каже: Куди я йду, ви не можете йти?

²³ І рече їм: Ви од нижнього, я од вишнього; ви од сьвіту сього, я не од сьвіту сього.

²⁴ Тим я сказав вам, що повмираєте в гріхах ваших: коли бо не увіруєте, що се я, повмираєте в гріхах ваших.

²⁵ Казали тодї Йому: Хто Ти єси? І рече їм Ісус: Той, що з почину, як і глаголю вам.

²⁶ Багато маю про вас глаголати й судити; тільки ж Пославший мене правдивий; і я, що чув від Него, се глаголю в сьвітї.

²⁷ Не розуміли, що про Отця їм глаголе.

²⁸ Рече ж їм Ісус: Як знесете вгору Сина чоловічого, тодї зрозумієте, що се я, і що від себе не роблю нїчого; тільки, як навчив мене Отець мій, таке глаголю.

²⁹ І Пославший мене — зо мною; не зоставив мене одного Отець; бо я роблю всякого часу, що подобаєть ся Йому.

³⁰ Як се Він промовляв, многі увірували в Него.

³¹ Рече тодї Ісус до Жидів, що увірували Йому: Коли пробувати мете у слові моєму, справдї ви ученики мої будете,

³² і зрозумієте правду, й правда визволить вас.

³³ Відказали Йому: Ми насїннє Авраамове, й нї в кого не були в неволї нїколи. Як же Ти говориш, що вільнї будете ?

³⁴ Відказав їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що всякий, хто робить гріх, невільник гріха.

³⁵ Невільник же не пробуває в дому до віку, Син пробуває до віку.

³⁶ Коли ж Син визволить вас, справдї вільними будете.

³⁷ Знаю, що ви насїннє Авраамове; та шукаєте вбити мене, бо слово моє не містить ся в вас.

³⁸ Я, що видїв ув Отця мого, глаголю; а ви, що видїли в отця вашого, робите.

³⁹ Озвались вони й казали Йому: Отець наш Авраам. Рече їм Ісус: Коли б ви дїти Авраамові були, дїла Авраамові робили б.

⁴⁰ Тепер же шукаєте вбити мене, чоловіка, що вам правду глаголав, котру чув я від Бога. Сього Авраам не робив.

⁴¹ Ви робите дїла отця вашого. Казали тодї Йому: Ми не з перелюбу родились: одного Отця маємо, Бога.

⁴² Рече ж їм Ісус: Коли б Бог отець ваш був, любили б ви мене; бо я від Бога вийшов і приходжу, бо не від себе прийшов я, а Він мене післав.

⁴³ Чом бесїди моєї не розумієте? Бо не можете слухати слова мого.

⁴⁴ Ви від отця диявола, й хотїння отця вашого диявола хочете робити. Той був душогубцем з почину, й в правдї не встояв; бо нема правди в йому. Коли говорить брехню, із свого говорить; бо він брехун і отець її.

⁴⁵ А що я правду глаголю, не віруєте менї.

⁴⁶ Хто з вас докорить менї за гріх? Коли ж правду глаголю, чому ви не віруєте менї?

⁴⁷ Хто від Бога, слова Божі слухає. Тому ви не слухаєте, що ви не від Бога.

⁴⁸ Озвались тодї Жиди, й казали Йому: Чи не добре ми кажемо, що Самарянин єси Ти, і біса маєш?

⁴⁹ Відказав Ісус: Я біса не маю, а шаную Отця мого; ви ж не шануєте мене.

⁵⁰ Я ж не шукаю моєї слави; єсть, хто шукає й судить.

⁵¹ Істино, істино глаголю вам: Коли хто слово моє хоронити ме, смерти не побачить по вік.

⁵² Сказали тодї Йому Жиди: Тепер ми знаємо, що Ти біса маєш. Авраам умер і пророки, а Ти кажеш: Коли хто слово моє хоронити ме, не вкусить смерти по вік.

⁵³ Хиба Ти більший єси, нїж отець наш Авраам, що вмер? І пророки повмирали. Ким Ти себе робиш?

⁵⁴ Відказав Ісус: Коли я прославляю себе, слава моя нїщо. Єсть Отець мій, що прославляє мене, про котрого ви кажете, що Він Бог ваш.

⁵⁵ І не пізнали Його; я ж знаю Його. А коли я скажу, що не знаю Його, буду подобний вам ложник. Нї, знаю Його, й слово Його хороню.

⁵⁶ Авраам, отець ваш, рад був видїти день мій; та він увидїв, і зрадїв.

⁵⁷ Казали тодї Жиди до Него: Не маєш пятидесяти років ще, і Авраама видїв єси?

⁵⁸ Рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Перш нїж Авраамові бути, я був.

⁵⁹ Брали тодї каміннє, щоб кидати на Него; Ісус же сховав ся, і вийшов з церкви, пройшовши посеред них, і пійшов так мимо.