¹ Старець — Гайові любому, котрого люблю істино.

² Любий, молю ся, щоб у всьому добре тобі вело ся, і ти здоров був, яко ж добре ведеть ся душі твоїй.

³ Вельми бо зрадїв я, коли прийшли брати, і сьвідкували про твою правду, яко ж ти в правдї ходиш.

⁴ Більшої радости над сю не маю, щоб чути, що дїти мої в правдї ходять.

⁵ Любий, ти вірно робиш, коли що робиш для братів і для постороннїх,

⁶ котрі сьвідкували про твою любов перед церквою; добре ти зробиш, одпровадивши їх достойно перед Богом.

⁷ Вони бо ради імени Його вийшли, нїчого не прийнявши від поган;

⁸ тим то мусимо приймати таких, щоб бути помічниками правдї.

⁹ Писав я церкві; тільки Диотреф, що побиваєть ся за старшуваннєм, не приймає нас.

¹⁰ Тим, коли прийду, згадаю про його дїла, що робить, докоряючи нас лихими словами; і не доволен тим, нї сам не приймає братів, і боронить тим, що хочуть, і з церкви виганяє.

¹¹ Любий, не повертай за лихим, а за добрим. Хто добре робить, (той) від Бога, хто ж лихе робить, (той) не бачив Бога.

¹² Про Димитрия сьвідковано од усїх, і від самої правди; і ми також сьвідкуємо, а знаєте, що сьвідченнє наше правдиве.

¹³ Багацько мав я писати, тільки не хочу чернилом та пером тобі писати;

¹⁴ надїю ся ж незабаром бачити тебе, то й устно поговоримо.

²⁹ And it came to pass, when he was come nigh to Bethphage and Bethany, at the mount called the mount of Olives, he sent two of his disciples,

³⁰ Saying, Go ye into the village over against you; in the which at your entering ye shall find a colt tied, whereon yet never man sat: loose him, and bring him hither.

³¹ And if any man ask you, Why do ye loose him? thus shall ye say unto him, Because the Lord hath need of him.

³² And they that were sent went their way, and found even as he had said unto them.

³³ And as they were loosing the colt, the owners thereof said unto them, Why loose ye the colt?

³⁴ And they said, The Lord hath need of him.

³⁵ And they brought him to Jesus: and they cast their garments upon the colt, and they set Jesus thereon.

³⁶ And as he went, they spread their clothes in the way.

³⁷ And when he was come nigh, even now at the descent of the mount of Olives, the whole multitude of the disciples began to rejoice and praise God with a loud voice for all the mighty works that they had seen;

³⁸ Saying, Blessed be the King that cometh in the name of the Lord: peace in heaven, and glory in the highest.

³⁹ And some of the Pharisees from among the multitude said unto him, Master, rebuke thy disciples.

⁴⁰ And he answered and said unto them, I tell you that, if these should hold their peace, the stones would immediately cry out.

⁷ Then came the day of unleavened bread, when the passover must be killed.

⁸ And he sent Peter and John, saying, Go and prepare us the passover, that we may eat.

⁹ And they said unto him, Where wilt thou that we prepare?

¹⁰ And he said unto them, Behold, when ye are entered into the city, there shall a man meet you, bearing a pitcher of water; follow him into the house where he entereth in.

¹¹ And ye shall say unto the goodman of the house, The Master saith unto thee, Where is the guestchamber, where I shall eat the passover with my disciples?

¹² And he shall shew you a large upper room furnished: there make ready.

¹³ And they went, and found as he had said unto them: and they made ready the passover.

¹⁴ And when the hour was come, he sat down, and the twelve apostles with him.

¹⁵ And he said unto them, With desire I have desired to eat this passover with you before I suffer:

¹⁶ For I say unto you, I will not any more eat thereof, until it be fulfilled in the kingdom of God.

¹⁷ And he took the cup, and gave thanks, and said, Take this, and divide it among yourselves:

¹⁸ For I say unto you, I will not drink of the fruit of the vine, until the kingdom of God shall come.

¹⁹ And he took bread, and gave thanks, and brake it, and gave unto them, saying, This is my body which is given for you: this do in remembrance of me.

²⁰ Likewise also the cup after supper, saying, This cup is the new testament in my blood, which is shed for you.

²¹ But, behold, the hand of him that betrayeth me is with me on the table.

²² And truly the Son of man goeth, as it was determined: but woe unto that man by whom he is betrayed!

²³ And they began to enquire among themselves, which of them it was that should do this thing.

²⁴ And there was also a strife among them, which of them should be accounted the greatest.

²⁵ And he said unto them, The kings of the Gentiles exercise lordship over them; and they that exercise authority upon them are called benefactors.

²⁶ But ye shall not be so: but he that is greatest among you, let him be as the younger; and he that is chief, as he that doth serve.

²⁷ For whether is greater, he that sitteth at meat, or he that serveth? is not he that sitteth at meat? but I am among you as he that serveth.

²⁸ Ye are they which have continued with me in my temptations.

²⁹ And I appoint unto you a kingdom, as my Father hath appointed unto me;

³⁰ That ye may eat and drink at my table in my kingdom, and sit on thrones judging the twelve tribes of Israel.

³¹ And the Lord said, Simon, Simon, behold, Satan hath desired to have you, that he may sift you as wheat:

³² But I have prayed for thee, that thy faith fail not: and when thou art converted, strengthen thy brethren.

³³ And he said unto him, Lord, I am ready to go with thee, both into prison, and to death.

³⁴ And he said, I tell thee, Peter, the cock shall not crow this day, before that thou shalt thrice deny that thou knowest me.

³⁵ And he said unto them, When I sent you without purse, and scrip, and shoes, lacked ye any thing? And they said, Nothing.

³⁶ Then said he unto them, But now, he that hath a purse, let him take it, and likewise his scrip: and he that hath no sword, let him sell his garment, and buy one.

³⁷ For I say unto you, that this that is written must yet be accomplished in me, And he was reckoned among the transgressors: for the things concerning me have an end.

³⁸ And they said, Lord, behold, here are two swords. And he said unto them, It is enough.

³⁹ And he came out, and went, as he was wont, to the mount of Olives; and his disciples also followed him.

¹ Ісус же пійшов на гору Оливну.

² Вранцї ж ізнов прийшов у церкву, і всї люде приходили до Него; й сївши навчав їх.

³ Приводять же письменники та Фарисеї до Него жінку, схоплену в перелюбі, і, поставивши її посерединї,

⁴ кажуть Йому: Учителю, сю жінку схоплено в перелюбі, на самому вчинку.

⁵ В законї ж Мойсей нам звелїв таких каменувати; Ти ж що кажеш?

⁶ Се ж казали, спокушуючи Його, щоб мали чим винувати Його. Ісус же, схилившись до долу, писав пальцем по землї.

⁷ Як же не переставали питати Його, піднявшись рече до них: Хто з вас без гріха, нехай первий кине камінь на неї.

⁸ І, знов, схилившись до долу, писав по землї.

⁹ Вони ж, почувши й докорені совістю, вийшли один за одним, почавши від старших та аж до останнїх; і зоставсь один Ісус та жінка, стоячи посерединї.

¹⁰ Піднявши ся ж Ісус і нїкого не бачивши, тільки жінку, рече їй: Жінко, де ж ті винувателї твої? нїхто тебе не осудив?

¹¹ Вона ж каже: Нїхто, Господи. Рече ж їй Ісус: І я тебе не суджу: йди, і більш не гріши.

¹² Знов же промовляв їм Ісус, глаголючи: Я сьвітло сьвіту. Хто йде слїдом за мною, не ходити ме в темряві, а мати ме сьвітло життя.

¹³ Казали тодї Йому Фарисеї: Ти про себе сьвідкуєш; сьвідченнє Твоє неправдиве.

¹⁴ Озвавсь Ісус і рече їм: Хоч я сьвідкую про себе, правдиве сьвідченнє моє; бо я знаю, звідкіля я прийшов, і куди йду.

¹⁵ Ви по тїлу судите; я не суджу нїкого.

¹⁶ Коли ж я суджу, суд мій правдивий; бо я не один, а я й пославший мене Отець.

¹⁷ І в законї ж вашому написано, що двох людей сьвідченнє правдиве.

¹⁸ Я сьвідкую про себе, й сьвідкує про мене пославший мене Отець.

¹⁹ Казали тодї Йому: Де Отець Твій? Відказав Ісус: Нї мене не знаєте, нї Отця мого. Коли б мене знали, й Отця мого знали б.

²⁰ Такі слова промовив Ісус у скарбницї, навчаючи в церкві; і нїхто не хапав Його; бо ще не прийшла година Його.

²¹ Рече їм тодї знов Ісус: Я йду, й шукати мете мене, і в гріхах ваших повмираєте. Куди ж я йду, ви не можете йти.

²² Сказали тодї Жиди: Чи не вбє Він себе, що каже: Куди я йду, ви не можете йти?

²³ І рече їм: Ви од нижнього, я од вишнього; ви од сьвіту сього, я не од сьвіту сього.

²⁴ Тим я сказав вам, що повмираєте в гріхах ваших: коли бо не увіруєте, що се я, повмираєте в гріхах ваших.

²⁵ Казали тодї Йому: Хто Ти єси? І рече їм Ісус: Той, що з почину, як і глаголю вам.

²⁶ Багато маю про вас глаголати й судити; тільки ж Пославший мене правдивий; і я, що чув від Него, се глаголю в сьвітї.

²⁷ Не розуміли, що про Отця їм глаголе.

²⁸ Рече ж їм Ісус: Як знесете вгору Сина чоловічого, тодї зрозумієте, що се я, і що від себе не роблю нїчого; тільки, як навчив мене Отець мій, таке глаголю.

²⁹ І Пославший мене — зо мною; не зоставив мене одного Отець; бо я роблю всякого часу, що подобаєть ся Йому.

³⁰ Як се Він промовляв, многі увірували в Него.

³¹ Рече тодї Ісус до Жидів, що увірували Йому: Коли пробувати мете у слові моєму, справдї ви ученики мої будете,

³² і зрозумієте правду, й правда визволить вас.

³³ Відказали Йому: Ми насїннє Авраамове, й нї в кого не були в неволї нїколи. Як же Ти говориш, що вільнї будете ?

³⁴ Відказав їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що всякий, хто робить гріх, невільник гріха.

³⁵ Невільник же не пробуває в дому до віку, Син пробуває до віку.

³⁶ Коли ж Син визволить вас, справдї вільними будете.

³⁷ Знаю, що ви насїннє Авраамове; та шукаєте вбити мене, бо слово моє не містить ся в вас.

³⁸ Я, що видїв ув Отця мого, глаголю; а ви, що видїли в отця вашого, робите.

³⁹ Озвались вони й казали Йому: Отець наш Авраам. Рече їм Ісус: Коли б ви дїти Авраамові були, дїла Авраамові робили б.

⁴⁰ Тепер же шукаєте вбити мене, чоловіка, що вам правду глаголав, котру чув я від Бога. Сього Авраам не робив.

⁴¹ Ви робите дїла отця вашого. Казали тодї Йому: Ми не з перелюбу родились: одного Отця маємо, Бога.

⁴² Рече ж їм Ісус: Коли б Бог отець ваш був, любили б ви мене; бо я від Бога вийшов і приходжу, бо не від себе прийшов я, а Він мене післав.

⁴³ Чом бесїди моєї не розумієте? Бо не можете слухати слова мого.

⁴⁴ Ви від отця диявола, й хотїння отця вашого диявола хочете робити. Той був душогубцем з почину, й в правдї не встояв; бо нема правди в йому. Коли говорить брехню, із свого говорить; бо він брехун і отець її.

⁴⁵ А що я правду глаголю, не віруєте менї.

⁴⁶ Хто з вас докорить менї за гріх? Коли ж правду глаголю, чому ви не віруєте менї?

⁴⁷ Хто від Бога, слова Божі слухає. Тому ви не слухаєте, що ви не від Бога.

⁴⁸ Озвались тодї Жиди, й казали Йому: Чи не добре ми кажемо, що Самарянин єси Ти, і біса маєш?

⁴⁹ Відказав Ісус: Я біса не маю, а шаную Отця мого; ви ж не шануєте мене.

⁵⁰ Я ж не шукаю моєї слави; єсть, хто шукає й судить.

⁵¹ Істино, істино глаголю вам: Коли хто слово моє хоронити ме, смерти не побачить по вік.

⁵² Сказали тодї Йому Жиди: Тепер ми знаємо, що Ти біса маєш. Авраам умер і пророки, а Ти кажеш: Коли хто слово моє хоронити ме, не вкусить смерти по вік.

⁵³ Хиба Ти більший єси, нїж отець наш Авраам, що вмер? І пророки повмирали. Ким Ти себе робиш?

⁵⁴ Відказав Ісус: Коли я прославляю себе, слава моя нїщо. Єсть Отець мій, що прославляє мене, про котрого ви кажете, що Він Бог ваш.

⁵⁵ І не пізнали Його; я ж знаю Його. А коли я скажу, що не знаю Його, буду подобний вам ложник. Нї, знаю Його, й слово Його хороню.

⁵⁶ Авраам, отець ваш, рад був видїти день мій; та він увидїв, і зрадїв.

⁵⁷ Казали тодї Жиди до Него: Не маєш пятидесяти років ще, і Авраама видїв єси?

⁵⁸ Рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Перш нїж Авраамові бути, я був.

⁵⁹ Брали тодї каміннє, щоб кидати на Него; Ісус же сховав ся, і вийшов з церкви, пройшовши посеред них, і пійшов так мимо.