⁷ Брати, не заповідь нову пишу вам, а заповідь стару, котру маєте з почину; заповідь стара, се слово, котре ви чули з почину.

⁸ Знов заповідь нову пишу вам, що єсть правдиве і в Ньому і в вас: що темрява переходить, а сьвітло правдиве вже сьвітить.

⁹ Хто говорить, що він в сьвітлї, а ненавидить брата свого, той в темряві аж досї.

¹⁰ Хто любить брата свого, в сьвітлї пробуває, і поблазнї у ньому нема;

¹¹ хто ж ненавидить брата свого, той в темряві, і в темряві ходить, і не знає де йде, бо темрява ослїпила очі його.

¹² Пишу вам, дїточки, що оставляють ся вам гріхи задля імени Його.

¹³ Пишу вам, батьки, що ви пізнали Того, котрий (єсть) від почину. Пишу вам, молодята, що ви подужали лукавого. Пишу вам, дїти, що ви пізнали Отця.

¹⁴ Писав я вам, батьки, що ви пізнали Того, що від почину. Писав я вам, молодята, що ви сильні, і слово Боже у вас пробуває, і що подужали лукавого.

¹⁵ Не любіте ж сьвіта, анї того, що в сьвітї. Коли хто любить сьвіт, нема любови Отцївської у ньому;

¹⁶ все бо, що в сьвітї, — хотїннє тїла і хотїннє очей, і гордощі сьвітові, — не з Отця а зо сьвіта.

¹⁷ І сьвіт перейде, і хотїннє його; хто ж чинить волю Божу, пробуває по вік.

³ А як був Він у Витаниї, в господї Симона прокаженного, та сидїв за столом, прийшла жінка, маючи любастровий збаночок мира нардового, правдивого, предорогого, й розбивши посудинку, злила Йому на голову.

⁴ Були ж деякі, що сердились у собі, кажучи: На що ся втрата мира?

⁵ Можна бо було се продати більш нїж за триста денариїв, та дати вбогим. І дорікали їй.

⁶ Ісус же рече: Оставте її. На що завдаєте їй жалю? добре дїло вчинила на менї.

⁷ Всякого бо часу вбогих маєте з собою, і коли схочете, можете їм добро робити; мене ж не всякого часу маєте.

⁸ Що змогла ся, зробила: попередила намастити тїло моє на погребеннє.

⁹ Істино глаголю вам: Де б нї проповідувалась євангелия ся по всьому сьвіту, казати меть ся й те, що зробила оця, на спомин її.

¹ Наближало ся ж сьвято опрісноків, зване пасха.

² І шукали архиєреї та письменники, як би погубити Його; боялись бо народу.

³ Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскариоцького, що був з числа дванайцяти.

⁴ І пійшовши говорив з архиєреями та воєводами, як Його зрадити їм.

⁵ І зрадїли вони, й вмовились йому срібла дати.

⁶ І обіцяв ся, і шукав нагоди, щоб видати Його їм потай народу.

⁷ Прийшов же день опрісноків, як треба було колоти пасхове ягня.

⁸ І післав Петра та Йоана, глаголючи: Йдїть та приготовте нам пасху їсти.

⁹ Вони ж сказали Йому: Де хочеш, щоб приготовити?

¹⁰ Він же рече їм: Ось, як увійдете в город, зустріне вас чоловік, глек води несучи. Йдїть слїдом за ним у господу, куди ввійде.

¹¹ І скажіть господареві дому: Каже тобі учитель: Де сьвітлиця, щоб пасху з учениками моїми їсти?

¹² І той вам покаже гірницю велику застелену; там приготовте.

¹³ Пійшовши ж знайшли, як сказав їм, і приготовили пасху.

¹⁴ І, як настала година, сїв Він, й дванайцять апостолів з Ним.

¹⁵ І рече до них: Бажаннєм забажав я сю пасху їсти з вами, перш нїж прийму муки:

¹⁶ глаголю бо вам: Що більш не їсти му її, доки сповнить ся в царстві Божому.

¹⁷ І, взявши чашу, й оддавши хвалу, рече: Прийміть се та подїлить собі:

¹⁸ глаголю бо вам: Що не пити му вже від плоду винограднього, доки царство Боже прийде.

¹⁹ І, взявши хлїб, та оддавши хвалу, переломив, і дав їм, глаголючи: Се єсть тїло моє, що за вас даєть ся. Се чинїть на мій спомин.

²⁰ Так само й чашу після вечері, глаголючи: Ся чаша новий завіт у крові моїй, що за вас пролита буде.

²¹ Та ось рука зрадника мого зо мною на столї.

²² Син то чоловічий іде, як постановлено наперед, тільки ж горе чоловікові тому, що зрадить Його!

²³ І стали вони перепитуватись між собою, хто б з них був, що се має зробити.

²⁴ Постало ж і змаганнє між ними, хто з них здаєть ся бути більшим.

²⁵ Він же рече їм: Царі в поган панують над ними, й ті, що власть над ними мають, добродїями звуть ся.

²⁶ Ви ж не так: тільки ж найбільший між вами нехай буде як найменший, і хто старший — як слуга.

²⁷ Хто бо більший: хто за столом, чи хто послугує? хиба не хто за столом? я ж між вами, як слуга.

²⁸ Ви ж пробували зо мною в спокусах моїх.

²⁹ І я завітую вам, як завітував менї Отець мій, царство,

³⁰ щоб їли й пили за столом моїм у царстві моєму, і сидїли на престолах, судячи дванайцять родів Ізраїлевих.

³¹ Рече ж Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав собі вас, щоб просївати, як пшеницю;

³² я ж молив ся за тебе, щоб не поменшала віра твоя, і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх.

³³ Він же каже Йому: Господи, з Тобою готов я і в темницю, і на смерть іти.

³⁴ Він же рече: Глаголю тобі, Петре, не запіє сьогоднї півень, перш нїж тричі відречеш ся, що не знаєш мене.

³⁵ І рече їм: Як посилав вас я без сакви, й торбини, й обувя, чи чого недоставало вам? Вони ж казали: Нїчого.

³⁶ Рече тодї їм: А тепер хто має сакву, нехай бере так само й торбину: а хто не має, нехай продасть одежу, та купить меч.

³⁷ Глаголю бо вам, що ще й се написане мусить справдитись на менї: І з беззаконними полїчено його: бо все про мене сповняєть ся.

³⁸ Вони ж сказали: Господи, ось мечів тут два. Він же рече їм: Доволї.

³⁹ І вийшовши пійшов по звичаю на гору Оливну; ійшли ж слїдом за Ним і ученики Його.

⁴⁰ Прибувши ж на місце, рече їм: Молїть ся, щоб не ввійти в спокусу.

⁴¹ А сам відступив од них, так як кинути каменем, і, приклонивши колїна, молив ся,

⁴² глаголючи: Отче, коли хочеш, мимо неси чашу сю від мене: тільки ж не моя воля, а Твоя нехай буде.

⁴³ Явив ся ж Йому ангел з неба, підкріпляючи Його.

⁴⁴ І, бувши в смертній боротьбі, ще пильнїще молив ся; був же піт Його як каплї крови, каплючі на землю.

⁴⁵ І, вставши від молитви, й прийшовши до учеників своїх, знайшов їх сплячих від смутку,

⁴⁶ і рече їм: Чого спите? уставши молїть ся, щоб не ввійшли в спокусу.

⁴⁷ Ще ж Він промовляв, ось народ і званий Юда, один з дванайцяти, йшов поперед них, і приступив до Ісуса, поцїлувати Його.

⁴⁸ Ісус же рече йому: Юдо, цїлуваннєм Сина чоловічого зраджуєш?

⁴⁹ Бачивши ж ті, що коло Него, до чого доходить, казали Йому: Господи, чи вдарити нам мечем?

⁵⁰ І вдарив один хтось із них слугу архиєрейського, та й відтяв йому ухо праве.

⁵¹ І озвавшись Ісус, рече: Оставте аж до сього. І, приторкнувшись до уха його, сцїлив його.

⁵² Рече ж Ісус до прийшовших на Него архиєреїв і воєвод, і церковних старших: Як на розбійника ви прийшли з мечами та киями?

⁵³ Як що-дня був я з вами в церкві, не простягали рук на мене; та се ваша година й власть темряви.

⁵⁴ Узявши ж Його, повели, й привели Його в двір архиєрейський. Петр же йшов слїдом оддалеки.

⁵⁵ Як же запалили огонь серед двора та посїдали вкупі, сїв і Петр серед них.

⁵⁶ Побачивши ж Його одна служниця, як сидїв коло сьвітла, й, придивляючись на него, сказала: І сей з Ним був.

⁵⁷ Він же одрік ся Його, кажучи: Жінко, не знаю Його.

⁵⁸ А згодя другий, побачивши його, сказав: І ти з них єси. Петр же каже: Чоловіче, нї.

⁵⁹ І мало що не через одну годину, инший хтось ствердив, кажучи: Справдї і сей з Ним був, бо й Галилеєць він.

⁶⁰ Каже Петр: Чоловіче, не знаю, що кажеш. І зараз, як ще говорив він, запіяв півень.

⁶¹ І обернувшись Господь, поглянув на Петра. І згадав Петр слово Господнє, як глаголав йому: Що перш нїж півень запіє, відречеш ся мене тричі.

⁶² І вийшовши геть Петр, заплакав гірко.

⁶³ А чоловіки, що держали Ісуса, насьміхались із Него, бючи.

⁶⁴ І, закривши Його, били в лице Його, та й питали Його, кажучи: Проречи, хто вдарив Тебе.

⁶⁵ І иншого багато, хуливши, казали на Него.

⁶⁶ А як настав день, зібралась старшина людська, та архиєреї і письменники, та й повели Його в раду свою, кажучи:

⁶⁷ Чи Ти єси Христос? скажи нам. Рече ж їм: Коли вам скажу, не піймете віри;

⁶⁸ коли ж і спитаю вас, не відповісте менї й не відпустите.

⁶⁹ Від нинї сидїти ме Син чоловічий по правицї сили Божої.

⁷⁰ І сказали всї: То се Ти Син Божий? Він же до них рече: Ви кажете, що се я.

⁷¹ Вони ж сказали: На що нам ще сьвідчення? самі бо чули з уст Його.