¹¹ Вірне слово: коли бо ми з Ним умерли, то з Ним і жити мем.

¹² Коли терпимо, з Ним і царювати мем; коли відцураємось, і Він відцураєть ся нас.

¹³ Коли не віруємо, Він вірним пробуває, відректись бо себе не може.

¹⁴ Про се нагадуй, сьвідкуючи перед Господом не перечитись; нї на що воно не потрібне, (тілько) на руїну тих, що слухають.

¹⁵ Старай ся поставити себе вірним перед Богом, робітником без докору, право правлючим слово правди.

¹⁶ Від скверного марнословия оддаляй ся; більше бо та більш (такі) розводять безбожність,

¹⁷ і слово їх, як гангрена (рак), мати ме жир. З таких Гименей і Филит,

¹⁸ котрі проти правди согрішили, говорячи, що воскресеннє вже було, і перевертають деяких віру.

¹⁹ Твердо ж основина Божа стоїть, маючи печать таку: Познав Господь своїх, і: Нехай відступить од неправди всяк, хто іменує імя Христове.

² глаголючи: Один суддя був у якомусь городї, й Бога не бояв ся, і чоловіка не соромив ся.

³ Вдовиця ж була одна у городї тім, і прийшла до него, кажучи: Помстись за мене над противником моїм.

⁴ І не хотїв довго, потім же каже в собі: Хоч і Бога не боюсь, і чоловіка не соромлюсь,

⁵ то, що докучає менї вдова ся, помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї.

⁶ Рече ж Господь: Слухайте, що суддя неправедний каже!

⁷ Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них?

⁸ Глаголю вам, що помстить ся за них незабаром. Тільки ж Син чоловічий прийшовши, чи знайде віру на землї?

¹ Промовив же і до учеників своїх: Один чоловік був багатий, що мав приставника; і обвинувачено сього йому, що розсипає маєток його.

² І, покликавши його, каже йому: Що се чую про тебе? Дай менї перелїк з твого приставництва, бо не можна вже тобі бути приставником.

³ Каже ж у собі приставник: Що менї робити, що пан мій бере приставництво від мене? Копати не вмію, просити соромлюсь.

⁴ Знаю, що зроблю, щоб, як відставлений буду від приставництва, прийняли мене в господи свої.

⁵ І покликавши кожного з довжників пана свого, каже первому: Скільки ти винен панові моєму?

⁶ Він же каже: Сто мір оливи. І каже йому: Візьми твою розписку, та сївши хутко, пиши пятьдесять.

⁷ Потім другому каже: Ти ж скільки винен? Він же каже: Сто мір пшеницї. І каже йому: Візьми твою розписку, та напиши вісїмдесять.

⁸ І похвалив пан приставника неправедного, що мудро вчинив; сини бо віку сього мудріщі над синів сьвітла в родї своїм.

⁹ І я вам глаголю: Робіть собі приятелів від мамони неправди, щоб, як будете в недостатках, прийняли вас у вічні оселї.

¹⁰ Вірний у найменшому, і в великому вірний, а в найменшому неправедний, і в великому неправедний.

¹¹ Коли ж оце у неправедній мамонї вірні не будете, то правдиве хто вам звірить?

¹² І коли у чужому вірні не були, ваше хто вам дасть?

¹³ Жаден слуга не може двом панам служити: або одного ненавидїти ме, а другого любити ме; або до одного прихилить ся, а другим гордувати ме. Не можете Богові служити й мамонї.

¹⁴ Чули ж се все й Фарисеї, що були сріблолюбцями, та й насьміхались із Него.

¹⁵ І рече їм: Ви оправдуєте себе перед людьми, Бог же знає серця ваші, бо що в людей високе, те огида перед Богом.

¹⁶ Закон і пророки до Йоана. З того ж часу царство Боже благовіствуєть ся, і кожен силою здобуває його.

¹⁷ Легше ж небу та землї перейти, нїж із закону одній титлї пропасти.

¹⁸ Всякий, хто розводить ся з жінкою своєю, і женить ся з иншою, робить перелюб; і всякий, хто женить ся з розведеною з чоловіком, робить перелюб.

¹⁹ Один же чоловік був заможний, і одягавсь у кармазин та висон, і жив що-дня пишно.

²⁰ Убогий же один був, на ймя Лазар, що лежав перед ворітьми його ввесь у струпі,

²¹ і бажав погодуватись окрушинами, що падали з стола багатиревого; тільки ж і собаки приходячи лизали рани його.

²² Стало ся ж, що вмер убогий, і перенесли його ангели на лоно Авраамове; умер же й багатир і поховали його.

²³ І в пеклї зняв він очі свої, бувши в муках, і побачив оддалеки Авраама, й Лазаря на лонї його.

²⁴ І покликнувши він, каже: Отче Аврааме, помилуй мене та пішли Лазаря, нехай умочить конець пальця свого в воду та прохолодить язик мій; бо я мучусь у поломї сьому.

²⁵ Рече ж Авраам: Дитино, спогадай, що прийняв єси добре твоє в життю твоїм, а Лазар так само лихе; тепер же він тут утїшаєть ся, а ти мучиш ся.

²⁶ Та ще й до того, між нами й вами пропасть велика утвердилась, щоб которі схотїли перейти звідсїля до вас, не здолїли; анї звідтіля до нас не перейшли.

²⁷ Каже ж він: Благаю ж тебе, отче, щоб післав його до дому батька мого:

²⁸ маю бо пять братів; нехай сьвідкує їм, щоб і вони не прийшли у се місце муки.

²⁹ Рече йому Авраам: Мають вони Мойсея і пророків; нехай слухають їх.

³⁰ Він же каже: Нї, отче Аврааме; тільки ж, коли б хто з мертвих прийшов до них, покають ся.

³¹ Рече ж йому: Коли Мойсея і пророків не слухають, то, коли б хто й з мертвих воскрес, не піймуть віри.