¹ Peter, an apostle of Jesus Christ, to the strangers scattered throughout Pontus, Galatia, Cappadocia, Asia, and Bithynia,

² Elect according to the foreknowledge of God the Father, through sanctification of the Spirit, unto obedience and sprinkling of the blood of Jesus Christ: Grace unto you, and peace, be multiplied.

¹⁰ Of which salvation the prophets have enquired and searched diligently, who prophesied of the grace that should come unto you:

¹¹ Searching what, or what manner of time the Spirit of Christ which was in them did signify, when it testified beforehand the sufferings of Christ, and the glory that should follow.

¹² Unto whom it was revealed, that not unto themselves, but unto us they did minister the things, which are now reported unto you by them that have preached the gospel unto you with the Holy Ghost sent down from heaven; which things the angels desire to look into.

⁶ Wherefore also it is contained in the scripture, Behold, I lay in Sion a chief corner stone, elect, precious: and he that believeth on him shall not be confounded.

⁷ Unto you therefore which believe he is precious: but unto them which be disobedient, the stone which the builders disallowed, the same is made the head of the corner,

⁸ And a stone of stumbling, and a rock of offence, even to them which stumble at the word, being disobedient: whereunto also they were appointed.

⁹ But ye are a chosen generation, a royal priesthood, an holy nation, a peculiar people; that ye should shew forth the praises of him who hath called you out of darkness into his marvellous light:

¹⁰ Which in time past were not a people, but are now the people of God: which had not obtained mercy, but now have obtained mercy.

¹ І почав їм приповістями промовляти: Виноградник насадив чоловік, і обгородив тином, і викопав винотоку, й збудував башту, й передав його виноградарям, тай відїхав.

² І післав до виноградарів у пору слугу, щоб у виноградарів узяв овощу винограднього.

³ Вони ж, ухопивши його, били, та й відослали впорожнї.

⁴ І знов післав до них иншого слугу, та й на того кидаючи каміннєм, пробили йому голову, й відослали зневаженого.

⁵ І знов иншого післав, та й того вбили, й багато инших, одних побили, а других повбивали.

⁶ Ще ж одного сина мавши, любого свого, післав і його до них на останок, говорячи: Що посоромляться сина мого.

⁷ Виноградарі ж тиї казали між собою: Що се наслїдник; ходїмо вбємо його, то й наше буде наслїдство.

⁸ І, взявши його, вбили, та й викинули геть із виноградника.

⁹ Що ж зробить пан виноградника? Прийде та й вигубить виноградарів, і дасть виноградник иншим.

¹⁰ Чи й писання сього не читали: Камінь, що відкинули будівничі, сей став ся головою угла?

¹¹ Від Господа стало ся се, й дивне в очах наших.

¹² І шукали Його взяти, та лякались народу; зрозуміли бо, що до них приповість сказав; і зоставивши Його, пійшли.

¹ І сталось опісля, проходив Він городи й села, проповідуючи й благовіствуючи царство Боже; а дванайцять з ним,

² і деякі жінки, що були сцїлені од духів лихих і недуг: Мария, на прізвище Магдалина, що з неї сїм бісів вийшло,

³ і Йоанна, жінка Хузана, Іродового приставника, й Сусанна, й инших багато, що послугували Йому з добра свого.

⁴ Як же зійшлось багато народу та з усяких городів поприходили до Него, промовив приповістю:

⁵ Вийшов сїяч сїяти насїннє своє; і, як він сїяв, инше впало край шляху; й попритоптувано його, й птаство небесне пожерло його.

⁶ А инше впало на камінь; і посходивши, посохло, бо не мало вогкости.

⁷ А инше впало між тернину; й розвившись тернина з ним, поглушила його.

⁸ А инше впало на землю добру, й, зійшовши, дало овощ у сотеро. Се промовивши, покликнув: Хто має уші слухати, нехай слухає.

⁹ Питали ж Його ученики Його, кажучи: Що се за приповість оця?

¹⁰ Він же рече: Вам дано знати тайни царства Божого, другим же в приповістях, щоб дивлячись не бачили, й слухаючи не розуміли.

¹¹ Єсть же ся приповість: Насїннє, се слово Боже.

¹² Ті, що край шляху, се, що слухають; опісля ж приходить диявол, та й забирає слово з серця їх, щоб віруючи не спасли ся.

¹³ Що ж на каменї, се, що, вислухавши, з радістю приймають слово, та сї кореня не мають; до часу вірують, а під час спокуси відпадають.

¹⁴ Що ж між тернину впало, се, ті, що вислухавши, відходять, і журбою, та багацтвом, та роскошами життя поглушені, не дають овощу.

¹⁵ Що ж у добрій землї, се ті, що, вислухавши слово, в серцї щирому й доброму держять, і дають овощ у терпінню.

¹⁶ Нїхто ж, засьвітивши сьвічку, не покрива її посудиною, або під ліжко її ставить; тільки ж на сьвічнику ставлять, щоб входячі бачили сьвітло.

¹⁷ Нема бо нїчого тайного, що не виявить ся, і нїчого втаєного, що не взнаєть ся і на яв не вийде.

¹⁸ Вважайте оце, як слухаєте: хто бо має, дасть ся тому; а хто не має, і що, здаєть ся, має, візьметь ся від него.

¹⁹ Прийшла ж тодї до Него мати й брати Його, та й не могли зійтись із Ним за народом.

²⁰ І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя та брати Твої стоять надворі: хочуть Тебе бачити.

²¹ Він же, озвавшись, рече до них: Мати моя та брати мої ті, хто слово Боже слухає і чинить його.

²² Стало ся ж одного дня, увійшов Він у човен, і ученики Його; й рече до них: Попливемо на той бік озера. І відчалили.

²³ Як же плили, заснув Він; і найшла буря вітряна на озеро, й заливало їх, і були вони в опасностї.

²⁴ Приступивши ж розбудили Його, кажучи: Наставниче, наставниче, погибаємо! Він же вставши, погрозив вітрові та буянню води; й зʼпинились, і настала тишина.

²⁵ Рече ж їм: Де ж віра ваша? Вони ж полякані дивувались, кажучи один до одного: Хто ж оце сей, що й вітрам повелїває, і водї, і слухають Його?

²⁶ І переплили в землю Гадаринську, що по тім боцї Галилеї.

²⁷ Як же вийшов Він на землю, зустрів Його один чоловік з города, що мав біса з давнього часу, й одежі не вдягав, і в хатї не пробував, тільки по гробах.

²⁸ Побачивши ж Ісуса і закричавши, припав до Него, й голосом великим промовив: Що менї і Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього? благаю Тебе, щоб мене не мучив.

²⁹ Повелїв бо духові нечистому вийти з чоловіка: почасту бо схоплював його; й заковувано його в залїза та пута, й стережено; й, розбиваючи окови, бував гнаний од біса в пустиню.

³⁰ Питав же його Ісус, глаголючи: Яке тобі імя? Він же каже: Легион; бо бісів багато ввійшло в него.

³¹ І благали Його, щоб Він не велїв їм ійти в безодню.

³² Був же там великий гурт свиней, що пас ся на горі; і благали Його, щоб дозволив їм в них увійти. І дозволив їм.

³³ Вийшовши ж біси з чоловіка, увійшли в свинї; і кинув ся гурт із кручі в озеро, та й потонув.

³⁴ Побачивши ж пастухи, що сталось, повтїкали, й, пійшовши, сповістили по городах і по селах.

³⁵ Повиходили ж дивитись, що сталось, і прийшли до Ісуса, й знайшли сидячого чоловіка, що з него біси вийшли, одягненого й при розумі, в ногах у Ісуса, й злякались.

³⁶ Сповістили ж їх і ті, що бачили, як спас ся біснуватий.

³⁷ І благав Його ввесь народ околицї Гадаринської вийти від них, бо страх великий обняв їх; Він же, ввійшовши в човен, вернув ся.

³⁸ Благав же Його чоловік, з котрого вийшли біси, щоб бути з Ним; відпустив же його Ісус, глаголючи:

³⁹ Вернись до дому твого та розкажи, скільки зробив тобі Господь. І пійшов він по всьому городу, проповідуючи, скільки зробив йому Ісус.

⁴⁰ Стало ся ж, як вернувсь Ісус, прийняв Його народ: всї бо дожидали Його.

⁴¹ І ось прийшов чоловік, котрому ймя Яір (а сей був старшиною над школою), і, припавши до ніг Ісусові, благав Його, щоб увійшов у господу його.

⁴² Бо дочка єдина була в него лїт дванайцяти, і та вмирала. Як же йшов Він, народ тиснув ся до Него;

⁴³ і одна жінка, бувши в кровотічі років дванайцять, котра, на лїкарів витративши ввесь прожиток, не могла нї від кого вигоїтись,

⁴⁴ і, приступивши ззаду, приторкнулась до краю одежі Його, й зараз перестала кровотіч її.

⁴⁵ І рече Ісус: Хто приторкнув ся до мене? Як же всї відпирались, сказав Петр і ті, що з Ним: Наставниче, народ товпить ся та тиснеть ся до Тебе, а Ти кажеш: Хто приторкнувсь до мене?

⁴⁶ Ісус же рече: Приторкнув ся до мене хтось; я бо чув, що сила вийшла з мене.

⁴⁷ Бачивши ж жінка, що не втаїть ся, трясучись приступила й, припавши перед Ним, з якої причини приторкнулась до Него, сповістила Його перед усїм народом, і як одужала зараз.

⁴⁸ Він же рече їй: Бодрись, дочко: віра твоя спасла тебе; йди з упокоєм.

⁴⁹ Ще Він промовляв, приходить один від шкільного старшини, кажучи Йому: Вмерла дочка твоя; не труди учителя.

⁵⁰ Ісус же, почувши, озвав ся до него, глаголючи: Не бій ся; тільки віруй, то й спасеть ся.

⁵¹ Увійшовши ж у господу, не пустив увійти нїкого, тільки Петра, та Якова, та Йоана, та батька дитини й матїр.

⁵² Плакали ж усї й голосили по нїй; Він же рече: Не плачте; не вмерла, а спить.

⁵³ І сьміялись вони з Него, знаючи, що вмерла.

⁵⁴ Він же, випровадивши надвір усїх, і взявши за руку її, покликнув, глаголючи: Дївчинко, встань.

⁵⁵ І вернув ся дух її, і встала зараз; і звелїв їй дати їсти.

⁵⁶ І дивувались родителї її; Він же заповів їм нїкому не казати, що сталось.