¹⁵ But the righteous live for evermore; their reward also is with the Lord, and the care of them is with the most High.

¹⁶ Therefore shall they receive a glorious kingdom, and a beautiful crown from the Lord’s hand: for with his right hand shall he cover them, and with his arm shall he protect them.

¹⁷ He shall take to him his jealousy for complete armour, and make the creature his weapon for the revenge of his enemies.

¹⁸ He shall put on righteousness as a breastplate, and true judgment instead of an helmet.

¹⁹ He shall take holiness for an invincible shield.

²⁰ His severe wrath shall he sharpen for a sword, and the world shall fight with him against the unwise.

²¹ Then shall the right aiming thunderbolts go abroad; and from the clouds, as from a well drawn bow, shall they fly to the mark.

²² And hailstones full of wrath shall be cast as out of a stone bow, and the water of the sea shall rage against them, and the floods shall cruelly drown them.

²³ Yea, a mighty wind shall stand up against them, and like a storm shall blow them away: thus iniquity shall lay waste the whole earth, and ill dealing shall overthrow the thrones of the mighty.

¹ Hear therefore, O ye kings, and understand; learn, ye that be judges of the ends of the earth.

² Give ear, ye that rule the people, and glory in the multitude of nations.

³ For power is given you of the Lord, and sovereignty from the Highest, who shall try your works, and search out your counsels.

¹ But the souls of the righteous are in the hand of God, and there shall no torment touch them.

² In the sight of the unwise they seemed to die: and their departure is taken for misery,

³ And their going from us to be utter destruction: but they are in peace.

⁴ For though they be punished in the sight of men, yet is their hope full of immortality.

⁵ And having been a little chastised, they shall be greatly rewarded: for God proved them, and found them worthy for himself.

⁶ As gold in the furnace hath he tried them, and received them as a burnt offering.

⁷ And in the time of their visitation they shall shine, and run to and fro like sparks among the stubble.

⁸ They shall judge the nations, and have dominion over the people, and their Lord shall reign for ever.

⁹ They that put their trust in him shall understand the truth: and such as be faithful in love shall abide with him: for grace and mercy is to his saints, and he hath care for his elect.

⁷ But though the righteous be prevented with death, yet shall he be in rest.

⁸ For honourable age is not that which standeth in length of time, nor that is measured by number of years.

⁹ But wisdom is the gray hair unto men, and an unspotted life is old age.

¹⁰ He pleased God, and was beloved of him: so that living among sinners he was translated.

¹¹ Yea speedily was he taken away, lest that wickedness should alter his understanding, or deceit beguile his soul.

¹² For the bewitching of naughtiness doth obscure things that are honest; and the wandering of concupiscence doth undermine the simple mind.

¹³ He, being made perfect in a short time, fulfilled a long time:

¹⁴ For his soul pleased the Lord: therefore hasted he to take him away from among the wicked.

¹⁵ This the people saw, and understood it not, neither laid they up this in their minds, That his grace and mercy is with his saints, and that he hath respect unto his chosen.

¹⁵ Як же обідали, рече Ісус Симонові Петру: Симоне Йонин, чи любиш мене більш, нїж сї: Каже Йому: Так, Господи; Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси ягнята мої.

¹⁶ Рече йому знов удруге: Симоне Йонин, чи любиш мене? Каже Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси вівцї мої.

¹⁷ Рече йому втретє: Симоне Йонин, чи любиш мене? Засмутив ся Петр, що сказав йому втретє: Чи любиш мене? й каже Йому: Господи, Ти все знаєш; Ти знаєш, що люблю Тебе. Рече йому Ісус: Паси вівцї мої.

¹⁸ Істино, істино глаголю тобі: Як був єси молодий, то підперізував ся сам, і ходив єси куди хотїв; як же зістарієш ся, то простягнеш руки твої, і инший тебе підпереже, й поведе, куди не схочеш.

¹⁹ Се ж промовив, означуючи, якою смертю прославить Бога. І, сказавши се, рече йому: Йди слїдом за мною.

²⁰ І обернувшись Петр, бачить ученика, котрого любив Ісус, слїдом ідучого, що й на вечері пригорнувсь до грудей Його, і питав: Господи, хто се, що зрадить Тебе?

²¹ Сього побачивши Петр, каже Ісусові: Господи, сей же що?

²² Рече йому Ісус: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того? ти йди за мною.

²³ І пійшло слово се між братів, що ученик той не вмре, та не сказав йому Ісус, що не вмре; а: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того?

²⁴ Се той ученик, що сьвідкує про се, і писав се; і знаємо, що правдиве сьвідкуваннє його.

²⁵ Єсть же й иншого багато, що зробив Ісус, що, коли б писати зʼосїбна, то думаю, що й сам сьвіт не помістив би писаних книг. Амінь.

¹² дякуючи Отцеві, котрий зробив нас достойними спільности в наслїддю сьвятих у сьвітлї,

¹³ котрий збавив нас од власти тьми і перенїс у царство Сина любови своєї,

¹⁴ в котрому маємо викуп кровю Його і прощеннє гріхів.

¹⁵ Котрий єсть образ невидомого Бога, перворідень усякого творива.

¹⁶ Бо Ним сотворене все, що на небесах і що на землї, видиме й невидиме, чи престоли, чи панства, чи князївства, чи властї, — все Ним і для Него сотворене.

¹⁷ Він єсть перш усього, і все в Ньому стоїть.

¹⁸ І Він голова тїлу і церкві, Він початок, перворідень з мертвих, щоб у всьому Йому передувати.

¹⁷ Слухайте наставників ваших і коріть ся (їм); вони бо пильнують душ ваших, яко мають перелїк оддати; щоб з радістю се робили, а не зітхаючи; не користь бо вам се.

¹⁸ Молїте ся за нас: уповаємо бо, що добру совість маємо, у всьому хотячи добре жити.

¹⁹ Найбільше ж благаю се чинити, щоб скоро вернено мене вам.

²⁰ Бог же впокою, що підняв з мертвих великого Пастиря вівцям через кров завіту вічнього, Господа нашого Ісуса Христа,

²¹ нехай звершить вас у всякому доброму дїлї, щоб чинили волю Його, роблячи в вас любе перед Ним, через Ісуса Христа, котрому слава до віку вічнього. Амінь.

¹⁸ І питав Його один старшина, кажучи: Учителю благий, що робивши життє вічнє наслїджу.

¹⁹ Рече ж йому Ісус: Чого мене звеш благим? нїхто не благий, тільки один, Бог.

²⁰ Заповідї знаєш: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не сьвідкуй криво, Поважай батька твого й матїр твою.

²¹ Він же каже: Се все хоронив я з малку мого.

²² Почувши ж се Ісус, рече йому: Ще одного тобі недостає: усе, що маєш, продай та й роздай убогим, і мати меш скарб на небі; та й приходь, ійди слїдом за мною.

²³ Він же, почувши се, став вельми сумний, був бо дуже багатий.

²⁴ Побачивши ж його Ісус, що вельми сумний став, рече: Як тяжко багацтва маючи увійти в царство Боже!

²⁵ Легше бо верблюдові кріз ушко голки пройти, нїж багатому в царство Боже ввійти.

²⁶ Казали ж ті, що чули: То хто ж може спастись?

²⁷ Він же рече: Неможливе у людей — можливе у Бога.

¹⁷ і зійшовши з ними, став на місцї рівному, й товариство учеників Його, і множество велике людей з усієї Юдеї і Єрусалиму, й з побережжя Тирського та Сидонського, що поприходили слухати Його і сцїляти ся від недуг своїх,

¹⁸ і мучені від духів нечистих; і сцїляли ся.

¹⁹ І ввесь народ шукав приторкнутись до Него: бо сила від Него виходила, й сцїляла всїх.

²⁰ І знявши Він очі свої на ученики свої, рече: Блаженні вбогі, бо ваше царство Боже.

²¹ Блаженні голодні тепер, бо насититесь. Блаженні плачущі тепер, бо сьміяти метесь.

²² Блаженні, коли ненавидїти муть вас люде, й коли проженуть вас, і осоромлять, і викинуть імя ваше, як зло, задля Сина чоловічого.

²³ Радуйтесь того дня і веселїтесь, ось бо нагорода ваша велика на небі; так бо чинили пророкам батьки їх.

¹ І сталось, як скінчив Ісус, усї цї слова, рече до учеників своїх:

² Ви знаєте, що через два днї буде пасха, й Сина чоловічого видадуть на розпяттє.

³ Тодї зібрались архиєреї, та письменники, та старші людські у двір до архиєрея, на прізвище Каяфи,

⁴ і радились, щоб узяти Ісуса підступом і вбити.

⁵ Та казали: Тільки не в сьвято, щоб не було бучі між народом.

⁶ Як же був Ісус у Витанїї в господї в Симона прокаженого,

⁷ приступила до Него жінка, маючи посудинку предорогого мира, та й злила на голову Йому, як сидїв за столом.

⁸ Побачивши ж ученики Його, сердились, кажучи: На що така втрата?

⁹ Можна бо було се миро продати дорого та дати вбогим.

¹⁰ Зрозумівши ж Ісус, рече до них: Що ви смутите жінку? дїло бо добре вчинила на менї.

¹¹ Всякого бо часу маєте вбогих із собою, мене ж не всякого часу маєте.

¹² Зливши бо вона миро се на тїло моє, на погребеннє моє зробила.

¹³ Істино глаголю вам: Де б нї проповідувалась євангелия ся по всьому сьвіту, казати меть ся й те, що зробила оця, на спомин її.

¹⁴ Тодї, пійшовши один з дванайцятьох, на ймя Юда Іскариоцький, до архиєреїв,

¹⁵ каже: Що хочете дати менї, а я вам видам Його? Вони ж поставили йому трийцять срібняків.

¹⁶ І з того часу шукав нагоди, щоб Його видати.

¹⁷ У первий же день опрісночний приступили ученики до Ісуса, кажучи Йому: Де хочеш, щоб приготовили Тобі їсти пасху?

¹⁸ Він же рече: Йдїть у город до оттакого, та скажіть йому: Учитель рече: Час мій близько; у тебе зроблю пасху з учениками моїми.

¹⁹ І зробили ученики, як повелїв їм Ісус; і приготовили пасху.

²⁰ Як же настав вечір, сїв Він за столом із дванайцятьма.

²¹ І, як вони їли, рече: Істино глаголю вам, що один з вас зрадить мене.

²² І, засумівши тяжко, почали говорити до Него кожен з них: Аже ж не я, Господи?

²³ Він же, озвавшись, рече: Хто вмочає зо мною руку в миску, той зрадить мене.

²⁴ Син чоловічий іде, як писано про Него; горе ж чоловікові тому, що Сина чоловічого зрадить! Добре було б йому, коли б не родив ся чоловік той.

²⁵ Озвав ся ж Юда, зрадник Його, й каже: Аже ж не я, учителю? Рече до него: Ти сказав єси.

²⁶ Як же вони їли, взявши Ісус хлїб і поблагословивши, ламав, і давав ученикам, і рече: Прийміть, їжте: се єсть тїло моє.

²⁷ І, взявши чашу, й оддавши хвалу, подав їм, глаголючи: Пийте з неї всї;

²⁸ се бо єсть кров моя нового завіту, що за многих проливаєть ся на оставленнє гріхів.

²⁹ Глаголю ж вам: Що не пити му від нинї з сього плоду винограднього аж до дня того, коли його пити му з вами новим у царстві Отця мого.

³⁰ І засьпівавши вони, вийшли на гору Оливну.

³¹ Тодї рече до них Ісус: Всї ви поблазнитесь мною сієї ночи. Писано бо: Поражу пастиря, і розсиплють ся вівцї стада.

³² По воскресенню ж моїм попереджу вас у Галилею.

³³ Озвав ся ж Петр і каже до Него: Хоч усї поблазнять ся Тобою, я нїколи не зблазнюсь.

³⁴ Рече до него Ісус: Істино глаголю тобі: Що сієї ночі, перше нїж півень запіє, тричі відречеш ся мене.

³⁵ Каже Йому Петр: Хоч би менї з Тобою і вмерти, не відречусь Тебе. Так і всї ученики казали.

³⁶ Тодї приходить з ними Ісус на врочище Гетсиман, і рече до учеників: Сидїть тут, поки, пійшовши, помолюсь оттам.

³⁷ І взяв із собою Петра та двох синів Зеведєвих, і почав скорбіти та вдаватись у тугу.

³⁸ Тодї рече до них: Тяжко сумна душа моя аж до смертї. Підождїть тут, і не спїте зо мною.

³⁹ І пройшовши трохи далїй, припав лицем своїм, молячись і глаголючи: Отче мій, коли можна, нехай мимо йде від мене чаша ся; тільки ж не як я хочу, а як Ти.

⁴⁰ І приходить до учеників, і знаходить їх сплячих, і рече до Петра: Так не змогли ви однієї години попильнувати зо мною?

⁴¹ Пильнуйте та молїть ся, щоб не ввійшли в спокусу. Дух то охочий, тїло ж немошне.

⁴² Знов, удруге відійшовши, молив ся, глаголючи: Отче мій, як не може ся чаша мимо йти від мене, коли не пити му її, нехай станеть ся воля твоя.

⁴³ І, прийшовши, знаходить їх знов сплячих, були бо очі в них важкі.

⁴⁴ І, зоставивши їх, пійшов ізнов, і моливсь утретє, промовляючи те ж саме слово.

⁴⁵ Тодї приходить до учеників своїх, і рече їм: Спіть уже й спочивайте, ось настиг час, і Син чоловічий буде виданий у руки грішникам.

⁴⁶ Уставайте, ходїмо: ось наближуєть ся зрадник мій.

⁴⁷ Ще він говорив, коли се Юда, один з дванайцяти, приходить, а з ним багато народу з мечами й дручєм, од архиєреїв та старших людських.

⁴⁸ Зрадник же Його дав знак їм, кажучи: Кого я поцїлую, той і єсть він: беріть його.

⁴⁹ І, зараз приступивши до Ісуса, каже: Радуй ся, учителю; та й поцїлував Його.

⁵⁰ Ісус же рече йому: Друже, чого прийшов єси? Тодї, приступивши, наложили руки на Ісуса, та й узяли Його.

⁵¹ І ось один з тих, що з Ісусом, простягши руку, вихопив меча свого, й, вдаривши слугу архиєрейського, відтяв йому вухо.

⁵² Тодї рече до него Ісус: Верни меч твій в місце його: всї бо, що візьмуть ся за меч, од меча погинуть.

⁵³ Або думаєш, що не міг би нинї вблагати Отця мого, й приставив би менї більш дванайцяти легионів ангелів?

⁵⁴ Як же тодї справдились би писання, що так мусить статись?

⁵⁵ Тієї ж години рече Ісус до народу: Чи се як на розбійника вийшли ви з мечами та киями, брати мене? Щодня сидїв я в вас, навчаючи в церкві, і не брали мене.

⁵⁶ Се ж усе стало ся, щоб справдились писання пророчі. Тодї всї ученики, покинувши Його, повтїкали.

⁵⁷ Вони ж, узявши Ісуса, повели Його до Каяфи архиєрея, де письменники та старші зібрались.

⁵⁸ Петр же йшов слїдом за Ним оддалеки до двору архиєрейського, і, ввійшовши в двір, сїв із слугами, щоб бачити конець.

⁵⁹ Архиєреї ж, і старші, і вся рада шукали кривого сьвідчення на Ісуса, щоб Його вбити,

⁶⁰ і не знайшли. І коли багато лжесьвідків поприходило, не знайшли. Опісля ж, приступивши два лжесьвідки,

⁶¹ говорили: Сей казав: Я можу зруйнувати церкву Божу, й за три днї збудувати її.

⁶² І, вставши архиєрей, каже до Него: Нїчого не відказуєш, що сї проти Тебе сьвідкують?

⁶³ Ісус же мовчав. І, озвавшись архиєрей, каже до Него: Заклинаю Тебе Богом живим, щоб сказав нам, чи Ти єси Христос, Син Божий?

⁶⁴ Рече йому Ісус: Ти сказав єси. Тільки ж глаголю вам: Від нинї побачите Сина чоловічого, по правицї сили, й грядущого на хмарах небесних.

⁶⁵ Тодї архиєрей роздер одежу свою, кажучи: Ось сказав хулу; на що нам іще сьвідків? Ось тепер чули хулу Його;

⁶⁶ як вам здаєть ся? Вони ж, озвавшись, сказали: Винен єсть смерти.

⁶⁷ Тодї плювали в лице Йому, й били по щоках Його, і знущались із Него,

⁶⁸ кажучи: Проречи нам, Христе, хто се вдарив Тебе?

⁶⁹ Петр же знадвору сидїв у дворі. І приступила до него одна дївчина, кажучи: І ти був з Ісусом Галилейським.

⁷⁰ Він же відрік ся перед усїма, кажучи: Не знаю, що говориш.

⁷¹ Як же вийшов він до воріт, побачила його друга, та й каже до тих, що там були: І сей був з Ісусом Назарейським.

⁷² І знов одрік ся він, кленучись: Що не знаю чоловіка.

⁷³ Трохи ж згодом, приступивши ті, що стояли, кажуть Петрові: Справдї й ти єси з них, бо й твоя говірка виявляє тебе.

⁷⁴ Тодї почав він проклинатись та клястись: Що не знаю чоловіка. І зараз півень запіяв.

⁷⁵ І згадав Петр слово Ісуса, промовлене до него: Що перше нїж півень запіє, тричі відречеш ся мене. І, вийшовши геть, плакав гірко.