¹⁰ На останок, браттє моє, кріпіть ся в Господї і в потузї сили Його.

¹¹ Одягнїть ся у всю зброю Божу, щоб змогли ви стояти проти хитрощів дияволських.

¹² Бо наша боротьба не з тїлом і кровю, а з князївствами, і з властями і з миродержителями тьми віка сього, з піднебесними духами злоби.

¹³ Того-то прийміть усю зброю Божу, щоб змогли встояти в день лютий і, все зробивши, стояти.

¹⁴ Стійте ж оце, підперезавши поясницї ваші правдою і одягнувшись у броню (панцир) праведности,

¹⁵ і обувши ноги в готовість благовіствування миру,

¹⁶ над усе ж узявши щит віри, котрим здолїєте всї розпалені стріли лукавого вгасити;

¹⁷ і шолом спасення візьміть і меч духовний, котрий єсть слово Боже.

¹⁴ Благаємо ж вас, браттє, урозумлюйте непорядних, утїшайте малодушних, піддержуйте немочних, довго терпіть усїм.

¹⁵ Гледїть, щоб нїхто не оддавав злом за зло, а завсїди про добре дбайте і один для одного і для всїх.

¹⁶ Всякого часу радуйтесь.

¹⁷ Без перестану молїтесь.

¹⁸ За все дякуйте: така бо воля Божа в Христї Ісусї про вас.

¹⁹ Духа не вгашуйте.

²⁰ Пророцтвами не гордуйте.

²¹ Всього дослїджуйте; доброго держітесь.

²² Од усякого виду лихого вдержуйтесь.

²³ Сам же Бог упокою нехай осьвятить вас зовсїм, і ввесь ваш дух, і душа, і тїло нехай збережеть ся непорочно у прихід Господа нашого Ісуса Христа.

¹ Тодї повів Ісуса дух у пустиню на спокусу дияволську.

² І постив він сорок днїв і сорок ночей, потім забажав їсти.

³ І прийшовши спокусник до Него, каже: Коли ти Син Божий, звели сим камінням зробитись хлїбом.

⁴ Він же, озвавшись, сказав: Писано: Не самим хлїбом жити ме чоловік, а кожним словом, що виходить із уст Божих.

⁵ Тодї диявол бере Його в сьвятий город, і ставить Його на церковнім крилї,

⁶ і каже до Него: Коли ти Син Божий, кинь ся вниз, писано бо: Що накаже про Тебе ангелам своїм, і на руках понесуть Тебе, щоб не вдаривсь часом об камїнь ногою Твоєю.

⁷ Рече йому Ісус: Писано знов: Не спокушуй Господа Бога твого.

⁸ Знов бере Його диявол на гору височенну, й показує Йому всї царства на сьвітї й славу їх;

⁹ і каже до Него: Оце все дам тобі, коли, припавши, поклониш ся менї.

¹⁰ Рече тодї йому Ісус: Геть від мене, сатано! писано бо: Господу Богу твоєму кланяти меш ся, і Йому одному служити меш.

¹¹ Зоставив тодї Його диявол, і ось ангели приступили й служили Йому.

¹⁶ Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; хто ж мною гордує, гордує Пославшим мене.

¹⁷ І вернулись сїмдесять назад з радощами, кажучи: Господи, й біси корять ся нам в імя Твоє.

¹⁸ Рече ж їм: Видїв я сатану, як блискавку з неба падаючого.

¹⁹ Ось даю вам силу наступати на гадюки й на скорпиони, й на всю силу ворожу, й нїщо вам не шкодити ме.

²⁰ Тільки ж бо сим не втїшайтесь, що духи вам корять ся; втїшайте ся ж більш, що імена ваші написані на небесах.

²¹ Того часу зрадїв духом Ісус, і рече: Дякую Тобі, Отче, Господи неба й землї, що втаїв се від премудрих і розумних, а відкрив недолїткам. Так, Отче: бо так воно вподобалось перед Тобою.

¹ Того часу приступили ученики до Ісуса, кажучи: Хто більший у царстві небесному?

² І, покликавши Ісус хлопятко до себе, поставив його серед них,

³ і рече: Істино глаголю вам: Коли не навернетесь, та не станете як дїти, то не ввійдете в царство небесне.

⁴ Оце ж, хто смирить ся, як хлопятко се, той більший у царстві небесному.

⁵ І хто прийме одно таке хлопятко в імя моє, мене приймає.

⁶ Хто ж зблазнить одного з сих малих, що вірують у мене, лучче йому, щоб повішено млинове жорно на шию йому, та й утоплено в глибинї морській.

⁷ Горе сьвітові від поблазней! треба бо прийти поблазням, тільки ж горе тому чоловікові, що через него поблазнь приходить!

⁸ Коли ж рука твоя або нога твоя блазнить тебе, відотни її, та й кинь од себе: лучче тобі ввійти в життє кривим або калїкою, нїж мавши дві руцї чи дві нозї, бути вкинутим ув огонь вічний.

⁹ І коли око твоє блазнить тебе, вирви його, та й кинь од себе: лучче тобі увійти в життє однооким, анїж мавши дві оцї, бути вкинутим ув огняне пекло.

¹⁰ Гледїть, щоб не погордувати одним із малих сих: глаголю бо вам: Що ангели їх на небі по всяк час бачять лице Отця мого небесного.

¹¹ Син бо чоловічий прийшов спасати загублене.

¹² Як вам здаєть ся? коли буде в якого чоловіка сотня овечок, та заблудить одна з них, чи не покине він девятьдесять і девять, та не пійде в гори, й не шукати ме заблудної?

¹³ І коли доведеть ся знайти її, істино глаголю вам, що веселить ся над нею більше, нїж над девятьдесять і девятьма, що не заблудили.

¹⁴ Так нема волї перед Отцем вашим, що на небі, щоб загинув один із сих малих.

¹⁵ Коли ж погрішить проти тебе брат твій, ійди й обличи його між тобою й ним самим. Коли послухає тебе, здобув єси брата твого;

¹⁶ коли ж не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб при устах двох сьвідків, або трьох, стало кожне слово.

¹⁷ Коли ж не послухає їх, скажи церкві. Коли ж і церкви не послухає, нехай буде тобі, як поганин і митник.

¹⁸ Істино глаголю вам: Що звяжете на землї, буде звязане на небі; а що розвяжете на землї, буде розвязане на небі.

¹⁹ Знов глаголю вам: Що коли двоє з вас згодять ся на землї про всяку річ, якої просити муть, станеть ся їм від Отця мого, що на небі.

²⁰ Де бо двоє або троє зберуть ся в імя моє, там я посеред них.

²¹ Приступивши тодї Петр до Него, рече: Господи, скільки раз грішити ме проти мене брат мій, і я прощати му йому? до семи раз?

²² Рече йому Ісус: Не кажу тобі: До семи раз, а: До сїмдесять раз семи.

²³ Тим же то уподобилось царство небесне чоловіку цареві, що схотїв узяти перелїк од слуг своїх.

²⁴ Як же почав брати, приведено йому одного, що завинив йому десять тисяч талантів.

²⁵ Як же не мав він, що віддати, звелїв пан його продати його, й жінку його, й дїтей, і все що мав, та й віддати.

²⁶ Упавши тодї слуга, поклонив ся йому, кажучи: Пане, потерпи менї, а все тобі віддам.

²⁷ Змилосердив ся ж пан слуги того, відпустив його, й простив йому довг.

²⁸ Слуга ж той, вийшовши, знайшов одного з товаришів своїх, що завинив йому сотню денариїв; і, вхопивши його, давив, кажучи: Віддай менї, що винен.

²⁹ Упавши тодї товариш його в ноги йому, благав його, кажучи: Потерпи менї, і все віддам тобі.

³⁰ Він же не схотїв, а, відійшовши, укинув його в темницю, поки віддасть довг.

³¹ Бачивши ж товариші його, що сталось, жалкували вельми, й, пійшовши, сказали своєму панові все, що сталось.

³² Тодї, призвавши його пан його, рече йому: Слуго ледачий, увесь довг той простив я тобі, як благав єси мене;

³³ чи не слїд було й тобі помилувати товариша твого, як і я тебе помилував?

³⁴ І, розгнївившись пан його; передав його мучителям, аж поки віддасть увесь довг йому.

³⁵ Так і Отець мій небесний робити ме вам, як не прощати мете кожен братові своєму від сердець ваших провин їх.