⁹ Старай ся скоро прийти до мене.

¹⁰ Димас бо мене покинув, полюбивши нинїшнїй вік, та й пійшов у Солунь; Крискент в Галатию, Тит в Далматию;

¹¹ Лука один зо мною. Марка взявши приведи з собою, він бо менї потрібен на служеннє.

¹² Тихика ж послав я в Єфес.

¹³ Плащ, що зоставив я в Троядї в Карпа, ідучи, принеси, і книги, особливо ж кожані.

¹⁴ Александер котляр наробив менї багато лиха; нехай оддасть йому Господь по дїлам його,

¹⁵ котрого й ти остерегайсь, вельми бо противить ся словам нашим.

¹⁶ У перве моє одвітуваннє нїкого не було зо мною, а всї мене покинули; нехай не полїчить ся їм.

¹⁷ Господь же став передо мною і окрепив мене, щоб проповідане від мене знане було, і щоб почули всї погане; і збавивсь я з пащи левиної.

¹⁸ І визволить мене Господь від усякого дїла лукавого, і спасе про царство своє небесне; Йому ж слава по віки вічні. Амінь.

¹⁹ Витай Прискилу і Аквилу і Онисифорів дім.

²⁰ Єраст зоставсь у Коринтї, а Трофима зоставив я в Милетї недужного.

²¹ Старайсь до зими прийти. Витають тебе Єввул, і Пуд, і Лин, і Клавдия, і все браттє.

²² Господь Ісус Христос із духом твоїм. Благодать з вами. Амінь.

²² Писано бо, що Авраам мав два сини, одного від невольницї, а одного од вільної.

²³ Та що був од невольницї, родивсь по тїлу, а що од вільної, по обітницї.

²⁴ Се ж иносказаннє; се бо два завіти: один з гори Синая, що родить у неволю, котра єсть Агара.

²⁵ Бо Агара, се Синай, гора в Аравиї, прикладаєть ся ж до теперішнього Єрусалиму, і служить з дїтьми своїми.

²⁶ А вишнїй Єрусалим вільний; він мати всїм нам.

²⁷ Писано бо: Звеселись, неплідна, що не роджаєш; гукай та покликуй, ти, що не мучилась; бо в одинокої багато дїтей, більш нїж у тієї, що має чоловіка.

²⁸ Ми ж, браттє, по Ісааку дїти обітування.

²⁹ Та, як тодї, хто родивсь по тїлу, гонив того, хто по духу, так і тепер.

³⁰ Тільки ж бо що глаголе писаннє? Вижени невільницю й сина її, не має бо наслїдувати син невільницї з сином вільної.

³¹ Оце ж, браттє, ми не дїти невільницї, а вільної.

⁵ And as some spake of the temple, how it was adorned with goodly stones and gifts, he said,

⁶ As for these things which ye behold, the days will come, in the which there shall not be left one stone upon another, that shall not be thrown down.

⁷ And they asked him, saying, Master, but when shall these things be? and what sign will there be when these things shall come to pass?

¹⁰ Then said he unto them, Nation shall rise against nation, and kingdom against kingdom:

¹¹ And great earthquakes shall be in divers places, and famines, and pestilences; and fearful sights and great signs shall there be from heaven.

²⁰ And when ye shall see Jerusalem compassed with armies, then know that the desolation thereof is nigh.

²¹ Then let them which are in Judæa flee to the mountains; and let them which are in the midst of it depart out; and let not them that are in the countries enter thereinto.

²² For these be the days of vengeance, that all things which are written may be fulfilled.

²³ But woe unto them that are with child, and to them that give suck, in those days! for there shall be great distress in the land, and wrath upon this people.

²⁴ And they shall fall by the edge of the sword, and shall be led away captive into all nations: and Jerusalem shall be trodden down of the Gentiles, until the times of the Gentiles be fulfilled.

¹⁶ Нїхто ж, засьвітивши сьвічку, не покрива її посудиною, або під ліжко її ставить; тільки ж на сьвічнику ставлять, щоб входячі бачили сьвітло.

¹⁷ Нема бо нїчого тайного, що не виявить ся, і нїчого втаєного, що не взнаєть ся і на яв не вийде.

¹⁸ Вважайте оце, як слухаєте: хто бо має, дасть ся тому; а хто не має, і що, здаєть ся, має, візьметь ся від него.

¹⁹ Прийшла ж тодї до Него мати й брати Його, та й не могли зійтись із Ним за народом.

²⁰ І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя та брати Твої стоять надворі: хочуть Тебе бачити.

²¹ Він же, озвавшись, рече до них: Мати моя та брати мої ті, хто слово Боже слухає і чинить його.

¹ Ісус же пійшов на гору Оливну.

² Вранцї ж ізнов прийшов у церкву, і всї люде приходили до Него; й сївши навчав їх.

³ Приводять же письменники та Фарисеї до Него жінку, схоплену в перелюбі, і, поставивши її посерединї,

⁴ кажуть Йому: Учителю, сю жінку схоплено в перелюбі, на самому вчинку.

⁵ В законї ж Мойсей нам звелїв таких каменувати; Ти ж що кажеш?

⁶ Се ж казали, спокушуючи Його, щоб мали чим винувати Його. Ісус же, схилившись до долу, писав пальцем по землї.

⁷ Як же не переставали питати Його, піднявшись рече до них: Хто з вас без гріха, нехай первий кине камінь на неї.

⁸ І, знов, схилившись до долу, писав по землї.

⁹ Вони ж, почувши й докорені совістю, вийшли один за одним, почавши від старших та аж до останнїх; і зоставсь один Ісус та жінка, стоячи посерединї.

¹⁰ Піднявши ся ж Ісус і нїкого не бачивши, тільки жінку, рече їй: Жінко, де ж ті винувателї твої? нїхто тебе не осудив?

¹¹ Вона ж каже: Нїхто, Господи. Рече ж їй Ісус: І я тебе не суджу: йди, і більш не гріши.

¹² Знов же промовляв їм Ісус, глаголючи: Я сьвітло сьвіту. Хто йде слїдом за мною, не ходити ме в темряві, а мати ме сьвітло життя.

¹³ Казали тодї Йому Фарисеї: Ти про себе сьвідкуєш; сьвідченнє Твоє неправдиве.

¹⁴ Озвавсь Ісус і рече їм: Хоч я сьвідкую про себе, правдиве сьвідченнє моє; бо я знаю, звідкіля я прийшов, і куди йду.

¹⁵ Ви по тїлу судите; я не суджу нїкого.

¹⁶ Коли ж я суджу, суд мій правдивий; бо я не один, а я й пославший мене Отець.

¹⁷ І в законї ж вашому написано, що двох людей сьвідченнє правдиве.

¹⁸ Я сьвідкую про себе, й сьвідкує про мене пославший мене Отець.

¹⁹ Казали тодї Йому: Де Отець Твій? Відказав Ісус: Нї мене не знаєте, нї Отця мого. Коли б мене знали, й Отця мого знали б.

²⁰ Такі слова промовив Ісус у скарбницї, навчаючи в церкві; і нїхто не хапав Його; бо ще не прийшла година Його.

²¹ Рече їм тодї знов Ісус: Я йду, й шукати мете мене, і в гріхах ваших повмираєте. Куди ж я йду, ви не можете йти.

²² Сказали тодї Жиди: Чи не вбє Він себе, що каже: Куди я йду, ви не можете йти?

²³ І рече їм: Ви од нижнього, я од вишнього; ви од сьвіту сього, я не од сьвіту сього.

²⁴ Тим я сказав вам, що повмираєте в гріхах ваших: коли бо не увіруєте, що се я, повмираєте в гріхах ваших.

²⁵ Казали тодї Йому: Хто Ти єси? І рече їм Ісус: Той, що з почину, як і глаголю вам.

²⁶ Багато маю про вас глаголати й судити; тільки ж Пославший мене правдивий; і я, що чув від Него, се глаголю в сьвітї.

²⁷ Не розуміли, що про Отця їм глаголе.

²⁸ Рече ж їм Ісус: Як знесете вгору Сина чоловічого, тодї зрозумієте, що се я, і що від себе не роблю нїчого; тільки, як навчив мене Отець мій, таке глаголю.

²⁹ І Пославший мене — зо мною; не зоставив мене одного Отець; бо я роблю всякого часу, що подобаєть ся Йому.

³⁰ Як се Він промовляв, многі увірували в Него.

³¹ Рече тодї Ісус до Жидів, що увірували Йому: Коли пробувати мете у слові моєму, справдї ви ученики мої будете,

³² і зрозумієте правду, й правда визволить вас.

³³ Відказали Йому: Ми насїннє Авраамове, й нї в кого не були в неволї нїколи. Як же Ти говориш, що вільнї будете ?

³⁴ Відказав їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що всякий, хто робить гріх, невільник гріха.

³⁵ Невільник же не пробуває в дому до віку, Син пробуває до віку.

³⁶ Коли ж Син визволить вас, справдї вільними будете.

³⁷ Знаю, що ви насїннє Авраамове; та шукаєте вбити мене, бо слово моє не містить ся в вас.

³⁸ Я, що видїв ув Отця мого, глаголю; а ви, що видїли в отця вашого, робите.

³⁹ Озвались вони й казали Йому: Отець наш Авраам. Рече їм Ісус: Коли б ви дїти Авраамові були, дїла Авраамові робили б.

⁴⁰ Тепер же шукаєте вбити мене, чоловіка, що вам правду глаголав, котру чув я від Бога. Сього Авраам не робив.

⁴¹ Ви робите дїла отця вашого. Казали тодї Йому: Ми не з перелюбу родились: одного Отця маємо, Бога.

⁴² Рече ж їм Ісус: Коли б Бог отець ваш був, любили б ви мене; бо я від Бога вийшов і приходжу, бо не від себе прийшов я, а Він мене післав.

⁴³ Чом бесїди моєї не розумієте? Бо не можете слухати слова мого.

⁴⁴ Ви від отця диявола, й хотїння отця вашого диявола хочете робити. Той був душогубцем з почину, й в правдї не встояв; бо нема правди в йому. Коли говорить брехню, із свого говорить; бо він брехун і отець її.

⁴⁵ А що я правду глаголю, не віруєте менї.

⁴⁶ Хто з вас докорить менї за гріх? Коли ж правду глаголю, чому ви не віруєте менї?

⁴⁷ Хто від Бога, слова Божі слухає. Тому ви не слухаєте, що ви не від Бога.

⁴⁸ Озвались тодї Жиди, й казали Йому: Чи не добре ми кажемо, що Самарянин єси Ти, і біса маєш?

⁴⁹ Відказав Ісус: Я біса не маю, а шаную Отця мого; ви ж не шануєте мене.

⁵⁰ Я ж не шукаю моєї слави; єсть, хто шукає й судить.

⁵¹ Істино, істино глаголю вам: Коли хто слово моє хоронити ме, смерти не побачить по вік.

⁵² Сказали тодї Йому Жиди: Тепер ми знаємо, що Ти біса маєш. Авраам умер і пророки, а Ти кажеш: Коли хто слово моє хоронити ме, не вкусить смерти по вік.

⁵³ Хиба Ти більший єси, нїж отець наш Авраам, що вмер? І пророки повмирали. Ким Ти себе робиш?

⁵⁴ Відказав Ісус: Коли я прославляю себе, слава моя нїщо. Єсть Отець мій, що прославляє мене, про котрого ви кажете, що Він Бог ваш.

⁵⁵ І не пізнали Його; я ж знаю Його. А коли я скажу, що не знаю Його, буду подобний вам ложник. Нї, знаю Його, й слово Його хороню.

⁵⁶ Авраам, отець ваш, рад був видїти день мій; та він увидїв, і зрадїв.

⁵⁷ Казали тодї Жиди до Него: Не маєш пятидесяти років ще, і Авраама видїв єси?

⁵⁸ Рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Перш нїж Авраамові бути, я був.

⁵⁹ Брали тодї каміннє, щоб кидати на Него; Ісус же сховав ся, і вийшов з церкви, пройшовши посеред них, і пійшов так мимо.