¹⁸ Се ж завітуваннє передаю тобі, сину Тимотею, по пророцтвах, що були перше про тебе, щоб воював ти в них доброю війною,

¹⁹ маючи віру і добру совість, котру деякі відкинувши, од віри відпали.

²⁰ Між ними ж Іменей та Александр, котрих я передав сатанї, щоб навчились не хулити.

⁸ Оце ж хочу, щоб молились чоловіки на всякому місцї, здіймаючи вгору преподобні руки, без гнїва і змагання.

⁹ Так само й жінки, чисто вбираючись, із соромом та з чистотою, щоб украшували себе, не заплїтаннєм, не золотом або перлами, або шатами предорогими,

¹⁰ а (як подобає жінкам, що пристали на благочестє) дїлами добрими.

¹¹ Жінка мовчки нехай вчить ся усякої покори.

¹² Жінцї ж учити не велю, анї орудувати чоловіком, а бути в мовчанню.

¹³ Адама бо перше створено, опісля ж Еву;

¹⁴ і Адама не зведено; жінка ж, як зведено її, була в переступі.

¹⁵ Спасеть ся ж ради родження дїтей, коли пробувати ме в вірі та любові і в сьвятостї з чистотою.

¹ Мала ж і перва скиня установи служби, і сьвятиню людську.

² Споруджено бо перву скиню, а в нїй сьвітильник і стіл і предложеннє хлїбів, котра зветь ся: Сьвята.

³ За другою ж завісою скиня, що звана: Сьвятая Сьвятих;

⁴ мала вона золоту кадильницю і ковчег завіта, окований усюди золотом, а в ньому посудина золота з манною, і жезло Ааронове зацьвівше, і скрижалї завіта,

⁵ а над ним херувими слави, отїнюючі ублагальню. Про се не слїд нинї говорити порізно.

⁶ Як же се так устроєно, то в перву скиню завсїди входили сьвященики, правлячи служби;

⁷ у другу ж раз у рік сам архиєрей, не без крові, котру приносить за себе і за людські провини.

¹⁵ Приносили ж Йому й дїтей, щоб до них приторкнувсь; бачивши ж ученики, заказували їм.

¹⁶ Ісус же, покликавши їх, рече: Пустїть дїток приходити до мене й не боронїть їм; таких бо царство Боже.

¹⁷ Істино глаголю вам: Хто не прийме царства Божого, як дитина, не ввійде в него.

²⁶ Казали ж ті, що чули: То хто ж може спастись?

²⁷ Він же рече: Неможливе у людей — можливе у Бога.

²⁸ Каже ж Петр: Ось ми покинули все, та й пійшли слїдом за Тобою.

²⁹ Він же рече їм: Істино, істино глаголю вам: Що нема нїкого, хто покинув господу, або родителїв, або братів, або жінку, або дїти задля царства Божого,

³⁰ та й не приняв багато більше часу сього, а в віку будучому життє вічнє.

³⁸ Стало ся ж, як ійшли вони, увійшов Він ув одно село; жінка ж одна, на ймя Марта, прийняла Його в господу свою.

³⁹ А була в неї сестра, звана Мария, котра, сївши в ногах у Ісуса, слухала слово Його.

⁴⁰ Марта ж зайнялась великою послугою; ставши ж каже: Господи, чи байдуже Тобі, що сестра моя одну мене зоставила послугувати? Скажи ж їй, щоб менї помагала.

⁴¹ Озвавши ся ж рече їй Ісус: Марто, Марто, журиш ся та побиваєш ся про многе,

⁴² одного ж треба. Мария добру частину вибрала, що не відніметь ся від неї.

²⁷ Стало ся ж, як промовляв Він се, піднявши одна жінка зміж народу голос, каже Йому: Блаженна утроба, що носила Тебе, й соски, що ссав єси.

²⁸ Він же рече: Блаженні ж і ті, що слухають слово Боже, та й хоронять його.

¹ Сказав же й приповість їм про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати,

² глаголючи: Один суддя був у якомусь городї, й Бога не бояв ся, і чоловіка не соромив ся.

³ Вдовиця ж була одна у городї тім, і прийшла до него, кажучи: Помстись за мене над противником моїм.

⁴ І не хотїв довго, потім же каже в собі: Хоч і Бога не боюсь, і чоловіка не соромлюсь,

⁵ то, що докучає менї вдова ся, помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї.

⁶ Рече ж Господь: Слухайте, що суддя неправедний каже!

⁷ Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них?

⁸ Глаголю вам, що помстить ся за них незабаром. Тільки ж Син чоловічий прийшовши, чи знайде віру на землї?

⁹ Сказав же й до инших, що вповали на себе, що вони праведні, та гордували другими, приповість сю:

¹⁰ Два чоловіки ввійшли в церкву помолитись: один Фарисей, а другий митник.

¹¹ Фарисей, ставши, так у собі молив ся: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як инші люде, здирщики, неправедні, перелюбні, або як оцей митник.

¹² Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що придбаю.

¹³ А митник, оддалеки ставши, не хотїв і очей до неба звести, а бив у груди себе, кажучи: Боже, милостивий будь менї грішному.

¹⁴ Глаголю вам: пійшов сей до дому свого оправданий більш, нїж той; бо кожен, хто несеть ся вгору, принизить ся; хто ж принижуєть ся, пійде вгору.

¹⁵ Приносили ж Йому й дїтей, щоб до них приторкнувсь; бачивши ж ученики, заказували їм.

¹⁶ Ісус же, покликавши їх, рече: Пустїть дїток приходити до мене й не боронїть їм; таких бо царство Боже.

¹⁷ Істино глаголю вам: Хто не прийме царства Божого, як дитина, не ввійде в него.

¹⁸ І питав Його один старшина, кажучи: Учителю благий, що робивши життє вічнє наслїджу.

¹⁹ Рече ж йому Ісус: Чого мене звеш благим? нїхто не благий, тільки один, Бог.

²⁰ Заповідї знаєш: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не сьвідкуй криво, Поважай батька твого й матїр твою.

²¹ Він же каже: Се все хоронив я з малку мого.

²² Почувши ж се Ісус, рече йому: Ще одного тобі недостає: усе, що маєш, продай та й роздай убогим, і мати меш скарб на небі; та й приходь, ійди слїдом за мною.

²³ Він же, почувши се, став вельми сумний, був бо дуже багатий.

²⁴ Побачивши ж його Ісус, що вельми сумний став, рече: Як тяжко багацтва маючи увійти в царство Боже!

²⁵ Легше бо верблюдові кріз ушко голки пройти, нїж багатому в царство Боже ввійти.

²⁶ Казали ж ті, що чули: То хто ж може спастись?

²⁷ Він же рече: Неможливе у людей — можливе у Бога.

²⁸ Каже ж Петр: Ось ми покинули все, та й пійшли слїдом за Тобою.

²⁹ Він же рече їм: Істино, істино глаголю вам: Що нема нїкого, хто покинув господу, або родителїв, або братів, або жінку, або дїти задля царства Божого,

³⁰ та й не приняв багато більше часу сього, а в віку будучому життє вічнє.

³¹ Узявши ж дванайцятьох, рече до них: Оце йдемо в Єрусалим, і станеть ся все, що написано через пророків, Синові чоловічому.

³² Буде бо виданий поганам, і насьміхати муть ся з Него, й зневажати муть Його, й плювати муть на Него,

³³ і бивши убють Його; а третього дня воскресне.

³⁴ А вони нїчого того не зрозуміли; й було слово се закрите від них, і не розуміли глаголаного.

³⁵ Стало ся ж, як наближав ся до Єрихона, один слїпий сидїв при дорозї просячи;

³⁶ чувши ж, що народ йде мимо, спитав, що б се було.

³⁷ Сказали ж йому, що Ісус Назарянин іде мимо.

³⁸ І покликнув, кажучи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене.

³⁹ А ті, що йшли попереду, сварили на него, щоб мовчав; він же ще більш кричав: Сину Давидів, помилуй мене.

⁴⁰ Ставши ж Ісус, звелїв його привести до себе; як же наближив ся він, спитав його,

⁴¹ глаголючи: Що хочеш, щоб зробив тобі? Він же каже: Господи, щоб прозрів.

⁴² А Ісус рече йому: Прозри: віра твоя спасла тебе.

⁴³ І зараз прозрів, та й пійшов слїдом за Ним, прославляючи Бога; і ввесь народ, побачивши се, оддав хвалу Богові.