⁹ Воскреснувши ж уранцї первого дня тижня, явивсь найперше Мариї Магдалинї, що з неї вигняв сїм бісів.

¹⁰ Вона пійшовши, сповістила тих, що були з Ним, як сумували та плакали.

¹¹ А ті, почувши, що живий, і вона Його бачила, не поняли віри.

¹² Після ж того двоїм із них в дорозї явив ся в иншому видї, як ійшли на село.

¹³ І вони, пійшовши, сповістили других, та й тим не поняли віри.

¹⁴ Опісля явивсь одинайцятьом їм сидячим за столом, і дорікав їм недовірством їх і жорстокостю серця, що тим, котрі бачили Його воскресшого, не поняли віри.

¹⁵ І рече їм: Ійдїть по всьому сьвіту й проповідуйте євангелию усякому твориву.

¹⁶ Хто вірувати ме та охрестить ся, спасеть ся; а хто не вірувати ме, осудить ся.

¹⁷ Ознаки ж віруючим такі будуть: імям моїм бісів виганяти муть; мовами заговорять новими;

¹⁸ гадюк брати муть, і, коли смертнього чого випють, не шкодити ме їм; на недужих руки класти муть, і одужувати муть.

¹⁹ Господь же, після того, як промовив до них, вознїс ся на небо, й сїв по правицї в Бога.

²⁰ Вони ж вийшовши, проповідували всюди, а Господь допомагав, і слово стверджував услїд ознаками. Амінь.

¹ Благаю ж оце вас я, вязник у Господї, ходити достойно поклику, яким вас покликано,

² з усякою смирнотою й тихостю, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любови,

³ стараючись держати єдиненнє духа в мирному союзї.

⁴ Одно тїло й один дух, яко ж і покликані в одній надїї вашого покликання;

⁵ один Господь, одна віра, одно хрещеннє,

⁶ один Бог і Отець усїх, що над усїма й через усїх і в усїх вас.

¹⁶ Сказав же приповість до них, глаголючи: В одного багатого чоловіка вродила добре земля;

¹⁷ і думає він сам собі, говорячи: Що менї робити, що не маю куди звезти овощі мої?

¹⁸ І каже: От що зроблю: Розберу клунї мої та більші побудую, і звезу туди всї плоди мої і добро моє.

¹⁹ І скажу душі моїй: Душе, маєш багацько добра, зложеного на лїта многі; спочивай, їж, пий, весели ся.

²⁰ Рече ж йому Бог: Безумний, сієї ночі душу твою візьмуть у тебе; що ж надбав єси, кому буде?

²¹ Оттак, хто скарбує для себе, а не в Бога багатїє.

¹ Приближували ся ж до Него всї митники й грішники, слухати Його.

² І нарекали Фарисеї та письменники, кажучи: Що сей грішників приймає і їсть із ними.

³ Сказав же до них приповість сю, глаголючи:

⁴ Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них, не зоставить девятьдесять і девять у степу, та не пійде за загубленою, доки знайде її?

⁵ А знайшовши, положить на плечі собі, радїючи.

⁶ І, прийшовши до дому, скликає другів та сусїд, кажучи їм: Радуйтесь зо мною, бо я знайшов овечку мою загублену.

⁷ Глаголю вам, що оттак радість буде на небі над одним грішником каючим ся, більше нїж над девятьдесять і девятьма праведниками, котрим не треба покаяння.

⁸ Або котора жінка, мавши десять драхім, коли згубить драхму одну, не сьвітить сьвітла, та не вимітає хати, та не шукає пильно, доки знайде?

⁹ А знайшовши кличе подруг та сусїдок, кажучи: Радуйтесь зо мною, бо я знайшла драхму, що була згубила.

¹⁰ Так, глаголю вам, радість буде перед ангелами Божими над одним грішником каючим ся.

¹¹ Рече ж: Один чоловік мав два сини,

¹² і сказав молодший з них батькові: Отче, дай менї частину маєтку, що впадає менї. І роздїлив їм прожиток.

¹³ І не по многих днях, зібравши все молодший син, відʼїхав у землю далеку, та й протратив там маєток свій, живучи блудно.

¹⁴ Як же проїв усе, настала голоднеча велика в землї тій; і почав він терпіти недостаток.

¹⁵ І пійшовши пристав до одного з міщан землї тієї; і післав той його на поля свої пасти свинї.

¹⁶ І бажав він сповнити живіт свій лушпиннєм, що їли свинї, та й нїхто не давав йому.

¹⁷ Опамятавшись же, сказав: Скільки наймитів у батька мого надто мають хлїба! я ж голодом погибаю.

¹⁸ Уставши, пійду до батька мого, й скажу йому: Отче, згрішив я на небо й перед тобою,

¹⁹ і вже недостоєн зватись сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх.

²⁰ І вставши пійшов до батька свого. Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцїлував його.

²¹ Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм.

²² Каже ж батько до слуг своїх: принесїть шату найпершу та й одягнїть його; й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги;

²³ і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось:

²⁴ бо сей син мій мертвий був, та й ожив; згинув був, та й знайшов ся. І почали веселитись.

²⁵ Був же син його старший на полї, і, як ідучи зближавсь до господи, почув сьпіви да танцї.

²⁶ І покликавши одного з слуг, питав, що б се було таке.

²⁷ Той же каже йому: Що брат твій прийшов, і заколов батько твій теля годоване, що здорового його прийняв.

²⁸ Розсердив ся ж і не схотїв увійти. Оце ж батько його вийшовши просив його.

²⁹ Він же, озвавшись, рече батькові: Ось стільки лїт служу тобі, й нїколи заповідї твоєї не переступив, та й нїколи менї не дав єси козеняти, щоб з приятелями моїми повеселитись;

³⁰ як же син твій сей, проївши свій прожиток з блудницями, прийшов, заколов єси йому теля годоване.

³¹ Він же рече йому: Дитино, ти все зо мною єси, і все, що моє, твоє;

³² веселити ж ся і радувати ся треба було, що брат твій сей мертвий був, та й ожив, і згинув був, та й знайшов ся.