¹ Петр, апостол Ісуса Христа, вибраним захожанам розсїяння по Понту, Галатиї, Кападокиї, Азиї і Витиниї,

² по провидїнню Бога Отця, через осьвяченнє Духа, на послуханнє і кропленнє крові Ісус-Христової: Благодать вам і мир нехай намножить ся.

³ Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що, по великій своїй милости, знов породив нас на впованнє живе воскресеннєм Ісус-Христовим із мертвих,

⁴ до наслїддя нетлїнного і непорочного, що не зовяне, сховане на небесах про вас,

⁵ котрі силою Божою стережені пробуваєте через віру, на спасеннє, готове явитись останнього часу.

⁶ Сим радуйте ся, мало нинї (коли треба), смуткуючи у всяких напастях,

⁷ щоб випробувана віра ваша, геть дорожча золота пропадущого, хоч і огнем випробуваного, знайшлась на похвалу і честь і славу в одкриттю Ісус-Христовому.

⁸ Котрого не бачивши любите, і на котрого нинї не дивлячись, а віруючи, радуєтесь радістю невимовною і преславною,

⁹ приймаючи конець віри вашої, спасеннє душам.

¹⁰ Про се ж то спасеннє розвідували і допитувались пророки, що про вашу благодать пророкували,

¹¹ дознаючись, якого або котрого часу являв у них Дух Христов, поперед сьвідкуючи про Христові страстї і про славу, що після них;

¹² котрим відкрито, що не самим собі, а нам служили вони (тим), що нинї звістили вам ті, котрі благовіствували вам Духом сьвятим, посланим із неба, (і) на що бажають ангели дивитись.

¹³ Тим то, підперезавши поясницї думок ваших, будьте тверезі, і звершено вповайте на благодать, що приносить ся вам в одкриттю Ісуса Христа.

¹⁴ Яко дїти слухняні, не водячи себе по давнїм хотїнням вашим, що в незнанню,

¹⁵ а, яко Покликавший вас сьвятий, і ви самі сьвяті у всьому життю будьте:

¹⁶ бо написано: „Будьте сьвяті, бо я сьвят.‟

¹⁷ І коли Отцем зовете Того, що, не вважаючи на лице, судить кожного по дїлу, то зо страхом провожайте час вашого домування,

¹⁸ знаючи, що не тлїнним сріблом або золотом викупились од марного життя вашого, від отцїв переданого,

¹⁹ но дорогоцїнною кровю Христа, як непорочного і чистого агнця,

²⁰ призначеного перш настання сьвіта, обявленого в останнї часи задля вас,

²¹ що через Його віруєте в Бога, котрий воскресив Його з мертвих і дав Йому славу, щоб віра ваша і надїя була на Бога.

²² Душі ваші очистивши, в послусї правди Духом, на братню любов нелицемірну, із чистого серця любіте один одного щиро,

²³ як народжені не з тлїнного сїмя, а з нетлїнного, через слово Бога живого і пробуваючого по вік.

²⁴ Бо „всяке тїло, як трава, і всяка слава чоловіча, як цьвіт на траві: Зісохла трава і цьвіт її упав;

²⁵ а слово Господнє пробуває по вік.‟ Се ж слово — благовіствоване між вами.

¹ Тим то, відложивши всяку злобу, і всякий підступ і лицемірство і зависть і всяку осуду,

² яко ж новорожденні дїти будьте жадні словесного чистого молока, щоб у ньому виросли на спасеннє;

³ коли покушали, що благий Господь.

⁴ Приступаючи до Него, до каменя живого, від людей відкинутого, від Бога ж вибраного, дорогого,

⁵ і самі, яко живе каміннє, будуйте дім духовний, сьвященство сьвяте, щоб приношено духовні жертви любоприємні Богу через Ісуса Христа.

⁶ Тим то й стоїть в писанню: „Ось, кладу в Сионї угольний, камінь, вибраний, дорогий; і віруючий в Него не осоромить ся.‟

²¹ На се бо ви покликані, бо і Христос страждав за вас, оставляючи вам приклад, щоб ви йшли слїдом за Його стопами;

²² котрий не зробив гріха, анї не знайдено підступу в устах Його;

²³ котрий, злословлений, не злословив, і страждаючи, не грозив, а передав Судячому праведно;

²⁴ котрий гріхи наші сам піднїс на тїлї своїм на дереві, щоб ми, для гріхів умерши, правдою жили; котрого „ранами сцїлились‟.

²⁵ Були бо ви, як вівцї блукаючі; тільки ж вернулись нинї до Пастиря і Владики душ ваших.

¹ Також і жінки, корітесь своїм чоловікам, щоб і ті, що не корять ся слову, життєм жінок без слова були зʼєднані,

² дивлячись на чисте життє ваше у страху (Божому).

³ Ваша окраса нехай не буде зовнїшнє заплїтаннє волосся і убираннє в золото, або зʼодяганнє в одежу;

⁴ а потайний серця чоловік, у нетлїнню лагідного й тихого духа, що перед Богом многоцїнне.

⁵ Так бо колись і сьвяті жінки, що вповали на Бога, украшали себе, корячись своїм чоловікам;

⁶ як Сарра слухала Авраама, паном його зовучи, котрої ви стали дїтьми, добре роблячи і не лякаючи ся нїякого страху.

⁷ Чоловіки також, домуйте разом з ними по розумі, яко більше слабосильній посудинї жіночій віддаючи честь, яко і спільні наслїдники благодати життя, щоб не зʼупинялись молитви ваші.

⁸ Наконець же, будьте усї одної думки, милосердуючі, братолюбні, сердечні, привітливі;

⁹ не віддаючи зло за зло, або докір за докір; а насупроти благословляйте, знаючи, що на те ви покликані, щоб благословеннє наслїдили.

¹ Тим же то, коли Христос страждав за нас тїлом, то й ви тією самою думкою оружіть ся; хто бо страждав тїлом, перестав грішити,

² щоб уже не по хотїнню чоловічому, а по волї Божій, жити остальний час у тїлї.

³ Доволї бо з нас минувшого часу життя, що чинили волю поган, ходячи в розпустї, пристрастях, пияньстві, бенкетах, напитках і мерзських ідолослуженнях.

⁴ Чим і дивують ся, що ви не біжете разом з ними на розлив розпусти, хулячи;

⁵ котрі дадуть одвіт Тому, що готов судити живих і мертвих.

⁶ На се бо і мертвим проповідувано благовістє, щоб приняли суд по чоловіку тїлом, і жили по Бозї духом.

⁷ Усьому ж конець наближив ся. Будьте ж оце мудрі і тверезі до молитов.

⁸ Перш усього ж майте один до одного щиру любов, бо любов покриває множество гріхів.

⁹ Будьте гостинні один для одного без дорікання.

¹⁰ Кожний, яко ж приняв дар, так ним нехай служить один одному, як добрі доморядники всякої благодати Божої.

¹¹ Коли хто говорить, то нехай говорить як слова Божі; коли хто служить, нехай же служить по силї, котру подає Бог; щоб у всьому прославляв ся Бог через Ісуса Христа, котрому слава і держава по вічні віки. Амінь.

¹⁵ Як же обідали, рече Ісус Симонові Петру: Симоне Йонин, чи любиш мене більш, нїж сї: Каже Йому: Так, Господи; Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси ягнята мої.

¹⁶ Рече йому знов удруге: Симоне Йонин, чи любиш мене? Каже Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси вівцї мої.

¹⁷ Рече йому втретє: Симоне Йонин, чи любиш мене? Засмутив ся Петр, що сказав йому втретє: Чи любиш мене? й каже Йому: Господи, Ти все знаєш; Ти знаєш, що люблю Тебе. Рече йому Ісус: Паси вівцї мої.

¹⁸ Істино, істино глаголю тобі: Як був єси молодий, то підперізував ся сам, і ходив єси куди хотїв; як же зістарієш ся, то простягнеш руки твої, і инший тебе підпереже, й поведе, куди не схочеш.

¹⁹ Се ж промовив, означуючи, якою смертю прославить Бога. І, сказавши се, рече йому: Йди слїдом за мною.

²⁰ І обернувшись Петр, бачить ученика, котрого любив Ісус, слїдом ідучого, що й на вечері пригорнувсь до грудей Його, і питав: Господи, хто се, що зрадить Тебе?

²¹ Сього побачивши Петр, каже Ісусові: Господи, сей же що?

²² Рече йому Ісус: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того? ти йди за мною.

²³ І пійшло слово се між братів, що ученик той не вмре, та не сказав йому Ісус, що не вмре; а: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того?

²⁴ Се той ученик, що сьвідкує про се, і писав се; і знаємо, що правдиве сьвідкуваннє його.

²⁵ Єсть же й иншого багато, що зробив Ісус, що, коли б писати зʼосїбна, то думаю, що й сам сьвіт не помістив би писаних книг. Амінь.

¹ Павел, та Силуан, та Тимотей церкві Солунській у Бозї, Отцї нашому, і Господї Ісусї Христї:

² Благодать вам і впокій од Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа.

³ Дякувати мусимо Богу завсїди за вас, браттє, яко ж воно й достойно, бо вельми росте віра ваша, і множить ся любов кожного з усїх вас один до одного;

⁴ так що ми самі хвалимось вами по церквах Божих за терпіннє ваше і віру у всїх гоненнях ваших і в горю, що приймаєте,

⁵ в доказ праведного суду Божого, щоб удостоїтись вам царства Божого, ради котрого й страждаєте.

⁶ Бо ж праведно в Бога, віддати горе тим, що завдають вам горя,

⁷ а вам горюючим, одраду з нами в одкриттю Господа Ісуса з неба з ангелами сили,

⁸ в огнї поломяному даючи відомщеннє тим, що не знають Бога і не корять ся благовістю Господа нашого Ісуса Христа.

⁹ Вони приймуть муку, погибель вічну від лиця Господнього і від слави потуги Його,

¹⁰ як прийде прославити ся у сьвятих своїх і дивним бути у всїх віруючих (бо ввірувано сьвідкуванню нашому між вами) в той день.

⁹ Та я думаю, що Бог нас, апостолів, яко останнїх поставив, мов на смерть призначених; бо видовищем зробились ми сьвітові, і ангелам, і людям.

¹⁰ Ми дурні задля Христа, ви ж мудрі в Христї; ми немічні, ви ж кріпкі; ви славні, ми ж безчесні.

¹¹ Ще ж і до сієї години й голодуємо й жаждуємо, й наготїєм і биті в лице, і тиняємось,

¹² і трудимось, працюючи своїми руками; нас лають, а ми благословляємо; нас гонять, ми терпимо;

¹³ нас хулять, ми молимось; мов сьміттє сьвіту стали ся ми, ометиця всїм аж досї.

¹⁴ Не на сором вам се пишу, а яко дїтей моїх любих остерегаю.

¹⁵ Бо, коли б ви мали й тисячі наставників у Христї, та батьків небагато; бо в Христї Ісусї благовістєм я вас появив (зродив).

¹⁶ Благаю ж оце вас, будьте послїдувателями моїми.

¹² Рече ж і тому, що запросив його: Коли справляєш обід або вечерю, не клич приятелїв твоїх, нї братів твоїх, нї сусїд багатих; щоб часом і вони тебе не запросили, й не було тобі відплати.

¹³ Нї, коли справляєш гостину, запрошуй убогих, калїк, кривих, слїпих;

¹⁴ то будеш блажен, бо не мають чим віддати тобі; віддасть ся бо тобі у воскресенню праведних.

¹⁵ Почувши ж се один з сидячих з Ним, каже Йому: Блажен, хто їсти ме хлїб у царстві Божім.

⁹ І проходячи Ісус ізвідтіля, побачив чоловіка, на ймя Маттея, що сидїв на митницї: і рече до него: Йди слїдом за мною. І, вставши, пійшов слїдом за Ним.

¹⁰ І сталось, як сидїв Він за столом у господї, аж ось поприходило багато митників і грішників, та й посїдали з Ним і з учениками Його.

¹¹ І бачивши се Фарисеї, казали ученикам Його: Як се ваш учитель їсть із митниками та грішниками?

¹² Ісус же, почувши, рече до них: Дужим не треба лїкаря, тільки недужим.

¹³ От же йдїть та навчіть ся, що воно єсть: Милости хочу, а не жертви. Не прийшов бо я звати праведних а грішних до покаяння.

¹ Скликавши ж дванайцятьох учеників своїх, дав їм силу й власть над усїма бісами, й недуги сцїляти.

² І післав їх проповідувати царство Боже та оздоровлювати недужих.

³ І рече до них: Нїчого не беріть на дорогу, нї палицї, нї торбини, нї хлїба, нї срібла, анї по дві одежинї майте.

⁴ І в котору господу прийдете, там пробувайте й звідтіля виходьте.

⁵ А хто не прийме вас, виходячи з города того, й порох з ваших ніг обтрусїть на сьвідкуваннє проти них.

⁶ Вийшовши ж, ходили по селах, благовіствуючи та сцїляючи всюди.

⁷ Почув то Ірод четверовластник усе, що сталось від Него, та й стуманїв: тим що деякі казали, що Йоан устав із мертвих,

⁸ инші ж, що Ілия явив ся, другі ж, що один з пророків старих воскрес.

⁹ І каже Ірод: Йоана я стяв; хто ж се той, про котрого я чую таке? І шукав видїти Його.

¹⁰ І вернувшись апостоли, оповідали Йому, що чинили. І взявши їх, пійшов окроме у місце пусте города, званого Витсаїда.

¹¹ Народ же дознавшись, пійшов слїдом за Ним; і, прийнявши їх, глаголав їм про царство Боже й, кому треба було сцїлення, оздоровлював.

¹² День же почав нахилятись; приступивши ж дванайцять, сказали Йому: Відошли народ, щоб, пійшовши кругом по селах та хуторах, відпочили й роздобули харчі; бо ми тут у пустому місцї.

¹³ Рече ж до них: Дайте ви їм їсти. Вони ж сказали: Нема в нас більш, як пять хлїбів та дві риби; хиба що пійшовши купимо для всього народу сього їжі.

¹⁴ Було бо до пяти тисяч чоловіка. Рече ж до учеників своїх: Садовіть їх купами по пятьдесятеро.

¹⁵ І зробили так, і посадовили всїх.

¹⁶ Узявши ж пять хлїбів та дві риби й поглянувши на небо, благословив їх, і ламав, і давав ученикам класти перед народом.

¹⁷ І їли, й наситились усї; і назбирано остальних у них окрушин дванайцять кошів.

¹⁸ І сталось, як Він молив ся на самотї, були з Ним ученики; й спитав їх, глаголючи: Хто я, каже народ?

¹⁹ Вони ж озвавшись сказали: Йоан Хреститель; другі: Ілия; инші ж: Що один пророк із старих воскрес.

²⁰ Рече ж їм: Ви ж, хто я, кажете? Озвав ся ж Петр і сказав: Христос Божий.

²¹ Він же, заказавши їм, повелїв нїкому не казати про се,

²² глаголючи: Що мусить Син чоловічий багато терпіти, й відцурають ся Його старші, та архиєреї, та письменники, і вбють, і в третїй день воскресне Він.

²³ Рече ж до всїх: Коли хто хоче за мною йти, нехай одречеть ся себе, й бере хрест свій що-дня, та й іде слїдом за мною.

²⁴ Хто бо хоче душу свою спасти, погубить її; хто ж погубить душу свою задля мене, той спасе її.

²⁵ Що бо за користь мати ме чоловік, здобувши сьвіт увесь, себе ж погубивши або занапастивши?

²⁶ Хто бо посоромить ся мене й моїх словес, того й Син чоловічий посоромить ся, як прийде в славі своїй, і Отця, і сьвятих ангелів.

²⁷ Глаголю ж вам істино: Єсть деякі між стоячими тут, що не вкусять смертї, аж поки побачять царство Боже.

²⁸ Було ж після словес тих днїв з вісїм, і взявши Петра, та Йоана, та Якова, зійшов на гору молитись.

²⁹ І, як молив ся Він, вид лиця Його став инший, і одежа Його біла, блискуча.

³⁰ І ось два чоловіки розмовляли з Ним, котрі були Мойсей та Ілия;

³¹ вони, явившись у славі, говорили про смерть Його, яку мав сповнити в Єрусалимі.

³² Петр же й ті, що з Ним, були отягчені сном; пробудивши ся ж, побачили славу Його й двох чоловіків, стоячих з Ним.

³³ І сталось, як розлучались від Него, каже Петр до Ісуса: Наставниче, добре нам тут бути: зробимо три намети, один Тобі, й Мойсею один, а один Ілиї, не знаючи, що каже.

³⁴ Як же він се говорив, постала хмара, та й отїнила їх, і полякались, як вони увійшли в хмару.

³⁵ І роздав ся голос із хмари, говорячи: Се син мій любий; слухайте Його.

³⁶ А як був голос, знайдено Ісуса одного. І мовчали вони, й нїкому не оповідали в ті днї нїчого, що бачили.

³⁷ Стало ся ж другого дня, як зійшли вони з гори, зустріло Його багато народу.

³⁸ І ось чоловік з народу покликнув, кажучи: Учителю, благаю Тебе, зглянь ся на сина мого; бо він єдиний у мене.

³⁹ І ось дух хапає його, і він зараз кричить; і рве його з піною, і ледві одходить од него, розбивши його.

⁴⁰ І благав я учеників Твоїх, щоб вигнали його, й не здолїли.

⁴¹ І озвавшись Ісус, рече: О кодло невірне та розвратне! доки буду з вами й терпіти му вас? Приведи сюди сина твого.

⁴² Ще ж ійшов він, а біс ударив ним, та й затряс. Погрозив же Ісус духові нечистому, і оздоровив хлопця, і оддав його батькові його.

⁴³ Зʼумляли ся ж усї величчєм Божим. Як же всї дивувались усїм, що зробив Ісус, рече Він до учеників своїх:

⁴⁴ Повкладуйте в уші ваші слова сї: Син бо чоловічий має бути виданим у руки чоловічі.

⁴⁵ Вони ж не зрозуміли слова сього, й було воно закрите від них, щоб не постерегли його; а бояли ся питати Його про слово се.

⁴⁶ Постала ж думка між ними, хто був би більший з них.

⁴⁷ Ісус же, знаючи думку серця їх, узявши дитину, поставив її біля себе,

⁴⁸ і рече їм: Хто прийме сю дитину в імя моє, мене приймає; а хто мене прийме, приймає пославшого мене: хто бо найменший між усїма вами, той буде великий.

⁴⁹ І озвавшись Йоан, каже: Наставниче, ми бачили одного, що в імя Твоє виганяв біси, й заборонили йому; бо не ходить услїд з нами.

⁵⁰ І рече до него Ісус: Не боронїть, хто бо не проти нас, той з нами.

⁵¹ І сталось, як сповнились днї взяття Його (вгору), утвердив лице своє йти в Єрусалим,

⁵² і післав посланцї перед лицем своїм; і пійшовши вони, увійшли в село Самарянське, щоб приготовити Йому.

⁵³ І не прийнято Його, бо лице Його було грядуще в Єрусалим.

⁵⁴ Бачивши ж ученики Його Яков та Йоан, казали: Господи, хочеш, скажемо, щоб огонь зійшов з неба та й пожер їх, як Ілия зробив?

⁵⁵ Він же обернувшись докорив їм, і рече: Не знаєте, якого ви духа.

⁵⁶ Син бо чоловічий не прийшов душі людські погубляти, а спасати. І пійшли в инше село.

⁵⁷ Стало ся ж, як ійшли вони, сказав у дорозї хтось до Него: Пійду слїдом за Тобою, куди б нї пійшов, Господи.

⁵⁸ І рече йому Ісус: Лисицї нори мають, і птицї небесні гнїзда; Син же чоловічий не має, де голови прихилити.

⁵⁹ Рече ж до другого: Йди слїдом за мною. Він же каже: Господи, дозволь менї пійти перш поховати батька мого.

⁶⁰ Рече ж йому Ісус: Остав мертвим ховати своїх мерцїв, ти ж іди, проповідуй царство Боже.

⁶¹ Рече ж і другий: Пійду слїдом за Тобою, Господи; перше ж дай менї попрощатись із тими, що в дому моїм.

⁶² Рече ж до него Ісус: Нїхто, положивши руку свою на рало й позираючи назад, не спосібен до царства Божого.