⁹ Нехай зберуться всї народи разом, зійдуться всї племена докупи. Хто ж ізміж них проповів се наперед? нехай скажуть, що було од початку; нехай поставлять сьвідків від себе й докажуть, щоб, вислухавши, можно сказати: Се правда!

¹⁰ А мої сьвідки, — говорить Господь — ви й слуга мій, що я його вибрав, щоб ви знали й вірили менї та й зрозуміли, що се — я: передо мною не було Бога, та й опісля не буде.

¹¹ Я, я — Господь, та й нема спасителя крім мене.

¹² Я прорік та й спас, так як заповів; а иншого не було в вас, проте ви сьвідки у мене, що я — Бог, говорить Господь.

¹³ Із віку й віку я — той самий, і нїхто не врятує од руки моєї; я вчиню, а хто те переіначить?

¹⁴ Так говорить Господь, ваш відкупитель, Сьвятий Ізраїля: Задля вас я, наче б уже післав у Вавилон, та покрушив всї засови, й Халдеїв, що так своїми кораблями величались.

¹³ Як стояв же Йозуа під Ерихоном, зняв він раз очі та й бачить, що стоїть навпроти його чоловік із голим мечем у руцї. І приступив до нього Ісус та й питає: Чи ти наш, чи з ворогів наших?

¹⁴ А той відказав: Нї, я гетьман війська Господнього, і прийшов тепер сюди. І впав Йозуа на лице своє та й поклонивсь йому; тодї питає в його: Пане, що ж повелиш ти слузї свойму?

¹⁵ Рече тодї гетьман війська Господнього до Йозея: Іззуй обуву твою з ніг твоїх, бо місце, де стоїш, сьвяте. І вчинив так Йозуа.

¹ But the souls of the righteous are in the hand of God, and there shall no torment touch them.

² In the sight of the unwise they seemed to die: and their departure is taken for misery,

³ And their going from us to be utter destruction: but they are in peace.

⁴ For though they be punished in the sight of men, yet is their hope full of immortality.

⁵ And having been a little chastised, they shall be greatly rewarded: for God proved them, and found them worthy for himself.

⁶ As gold in the furnace hath he tried them, and received them as a burnt offering.

⁷ And in the time of their visitation they shall shine, and run to and fro like sparks among the stubble.

⁸ They shall judge the nations, and have dominion over the people, and their Lord shall reign for ever.

⁹ They that put their trust in him shall understand the truth: and such as be faithful in love shall abide with him: for grace and mercy is to his saints, and he hath care for his elect.

² And the hand of Midian prevailed against Israel: and because of the Midianites the children of Israel made them the dens which are in the mountains, and caves, and strong holds.

⁷ And it came to pass, when the children of Israel cried unto the LORD because of the Midianites,

¹¹ And there came an angel of the LORD, and sat under an oak which was in Ophrah, that pertained unto Joash the Abi-ezrite: and his son Gideon threshed wheat by the winepress, to hide it from the Midianites.

¹² And the angel of the LORD appeared unto him, and said unto him, The LORD is with thee, thou mighty man of valour.

¹³ And Gideon said unto him, Oh my Lord, if the LORD be with us, why then is all this befallen us? and where be all his miracles which our fathers told us of, saying, Did not the LORD bring us up from Egypt? but now the LORD hath forsaken us, and delivered us into the hands of the Midianites.

¹⁴ And the LORD looked upon him, and said, Go in this thy might, and thou shalt save Israel from the hand of the Midianites: have not I sent thee?

¹⁵ And he said unto him, Oh my Lord, wherewith shall I save Israel? behold, my family is poor in Manasseh, and I am the least in my father’s house.

¹⁶ And the LORD said unto him, Surely I will be with thee, and thou shalt smite the Midianites as one man.

¹⁷ And he said unto him, If now I have found grace in thy sight, then shew me a sign that thou talkest with me.

¹⁸ Depart not hence, I pray thee, until I come unto thee, and bring forth my present, and set it before thee. And he said, I will tarry until thou come again.

¹⁹ And Gideon went in, and made ready a kid, and unleavened cakes of an ephah of flour: the flesh he put in a basket, and he put the broth in a pot, and brought it out unto him under the oak, and presented it.

²⁰ And the angel of God said unto him, Take the flesh and the unleavened cakes, and lay them upon this rock, and pour out the broth. And he did so.

²¹ Then the angel of the LORD put forth the end of the staff that was in his hand, and touched the flesh and the unleavened cakes; and there rose up fire out of the rock, and consumed the flesh and the unleavened cakes. Then the angel of the LORD departed out of his sight.

²² And when Gideon perceived that he was an angel of the LORD, Gideon said, Alas, O Lord GOD! for because I have seen an angel of the LORD face to face.

²³ And the LORD said unto him, Peace be unto thee; fear not: thou shalt not die.

²⁴ Then Gideon built an altar there unto the LORD, and called it Jehovah-shalom: unto this day it is yet in Ophrah of the Abi-ezrites.

¹⁵ But the righteous live for evermore; their reward also is with the Lord, and the care of them is with the most High.

¹⁶ Therefore shall they receive a glorious kingdom, and a beautiful crown from the Lord’s hand: for with his right hand shall he cover them, and with his arm shall he protect them.

¹⁷ He shall take to him his jealousy for complete armour, and make the creature his weapon for the revenge of his enemies.

¹⁸ He shall put on righteousness as a breastplate, and true judgment instead of an helmet.

¹⁹ He shall take holiness for an invincible shield.

²⁰ His severe wrath shall he sharpen for a sword, and the world shall fight with him against the unwise.

²¹ Then shall the right aiming thunderbolts go abroad; and from the clouds, as from a well drawn bow, shall they fly to the mark.

²² And hailstones full of wrath shall be cast as out of a stone bow, and the water of the sea shall rage against them, and the floods shall cruelly drown them.

²³ Yea, a mighty wind shall stand up against them, and like a storm shall blow them away: thus iniquity shall lay waste the whole earth, and ill dealing shall overthrow the thrones of the mighty.

¹ Hear therefore, O ye kings, and understand; learn, ye that be judges of the ends of the earth.

² Give ear, ye that rule the people, and glory in the multitude of nations.

³ For power is given you of the Lord, and sovereignty from the Highest, who shall try your works, and search out your counsels.

⁷ Всї краї тепер оддихають в спокою, з радощів сьпівають;

⁸ Веселяться й кипариси та й кедри Ливанські: Від коли ти заснув, нас вже не рубають!

⁹ Глибінь пекольна зворушилась задля тебе, щоб стрічати тебе при ввіходї твоїм; всїх велетнїв побудила, всїх князїв землї; із престолів повставати всїм царям звелїла;

¹⁰ А всї вони гуртом до тебе промовлять: Так і ти, як ми, зробився вбогим слабосилком?!

¹¹ Гордощі твої й життє твоє шумне в пекло провалились; під тебе стеляться черви, й черви накривалом тобі!

¹² Як же се ти впав із неба, досьвітная зоре? Ти розбився об землю, що топтав народи!

¹³ Ти ж говорив в серцї свойму: Взійду аж на небо, над Божими зорями престол мій поставлю, й засяду на горі між богами, на краю півночі;

¹⁴ Взійду на висоти хмарні, рівнею тому зроблюсь, що Всевишнїм зветься.

¹⁵ А тепер ти попав в пекло, — в глибінь преисподню.

¹⁶ Хто тепер тебе бачить, придивляєсь зблизька: Чи се ж той — мовляв — що хитав землею, та трусив царствами?

¹⁷ Що в пустиню обернув сьвіт, його міста побурив, полонянам не давав вертатись в домівку?

¹⁸ Всї царі в народів, всї спочивають, кожен в честї у своїй домівцї;

¹⁹ Ти ж покинутий за гробовищем, як пуста галузка, мов одежа вбитих, мечем посїчених, що їх вкидають у вапяні ями, — ти, мов те падло, що його топчуть,

²⁰ Не будеш із ними в могилї; ти бо спустошив землю твою, вбивав народ твій: о, по віки не спогадаєсь рід лиходїїв!

¹⁶ Одинайцять же учеників пійшли в Галилею, на гору, куди повелїв їм Ісус.

¹⁷ І, побачивши Його, поклонились Йому; инші ж сумнились.

¹⁸ І, приступивши Ісус, промовив до них, глаголючи: Дана менї всяка власть на небі й на землї.

¹⁹ Ійдїть же навчайте всї народи, хрестячи їх в імя Отця, і Сина, й сьвятого Духа,

²⁰ навчаючи їх додержувати всього, що я заповідав вам; і ось я з вами по всї днї, до кінця сьвіта. Амінь.

⁴ Бог же, багатий на милость, по превеликій любові своїй, котрою полюбив нас,

⁵ і нас, мертвих провинами, оживив укупі з Христом (благодаттю ви спасені),

⁶ і воскресив з Ним, і дав нам сидїти вкупі на небесних (місцях) у Христї Ісусї,

⁷ щоб показав у віках грядущих безмірне багацтво благодати своєї благостю до нас через Ісуса Христа.

⁸ Благодатю бо ви спасені через віру; і се не од вас: се Божий дар;

⁹ не від дїл, щоб нїхто не хвалив ся.

¹⁰ Його бо ми твориво, сотворені в Христї Ісусї на добрі дїла, котрі наперед призначив Бог, щоб ми в них ходили.

²⁷ Ви ж тїло Христове і члени від части (з особна).

²⁸ І инших поставив Бог у церкві найперш апостолів, вдруге пророків, втретє учителїв, потім сили, а там даровання, сцїлення, помагання, порядкування, всякі мови.

²⁹ Хиба всї апостоли? хиба всї пророки? хиба всї учителї? хиба всї сили?

³⁰ хиба всї мають дарованнє сцїлення? хиба вони всї глаголють мовами? хиба всї викладають?

³¹ Жадайте ж дарувань луччих, і я покажу вам ще кращу дорогу.

¹ Коли мовами людськими глаголю й ангелськими, любови ж не маю, то став ся я як мідь дзвіняча і бубен гудячий.

² Коли маю пророцтво і знаю всї тайни і все знаннє, і коли маю всю віру, так щоб і гори переставляти, любови ж не маю, то я нїщо.

³ І коли роздам увесь маєток мій, і коли тїло моє передам, щоб його спалено, любови ж не маю, то нїякої користи менї (з того).

⁴ Любов довго терпить, милосердує; любов не завидує; любов не величаєть ся, не надимаєть ся,

⁵ не осоромлює, не шукає свого, не пориваєть ся до гнїву, не думає лихого;

⁶ не веселить ся неправдою, а веселить ся правдою;

⁷ все покриває, всьому йме віри, на все вповає, все терпить.

⁸ Любов нїколи не впадає (гине); чи то ж пророцтва, вони впадуть; чи то мови, вони замовкнуть; чи то знаннє, воно зникне.

² Бо коли промовлене ангелам слово було певне, і всякий переступ і непослух прийняв праведну відплату,

³ то як нам утекти, що недбали про таке велике спасеннє? котре, почавши проповідувати ся через Господа, від тих що чули, нам стверджене,

⁴ як сьвідкував Бог ознаками і чудесами, і всякими силами, і роздаваннєм Духа сьвятого, по своїй волї.

⁵ Не ангелам бо покорив вселенну грядущу, про котру глаголемо;

⁶ засьвідкував же хтось десь, глаголючи: Що таке чоловік, що памятаєш його, або син чоловічий, що одвідуєш його?

⁷ Умалив єси його малим чим од ангелів; славою і честю вінчав єси його, і поставив єси його над дїлами рук Твоїх;

⁸ все покорив єси під ноги його. А впокоривши йому все, нїчого не зоставив невпокореним йому. Тепер же ще не бачимо, щоб усе було йому впокорене,

⁹ а бачимо Ісуса, малим чим умаленого від ангелів, за муку смерти увінчаного славою й честю, щоб благодаттю Божою за всїх пожив смерти.

¹⁰ Подобало бо Тому, про кого все і ким усе, що привів многих синів у славу, починателя спасення їх страданнями звершити.

⁴¹ І ось прийшов чоловік, котрому ймя Яір (а сей був старшиною над школою), і, припавши до ніг Ісусові, благав Його, щоб увійшов у господу його.

⁴² Бо дочка єдина була в него лїт дванайцяти, і та вмирала. Як же йшов Він, народ тиснув ся до Него;

⁴³ і одна жінка, бувши в кровотічі років дванайцять, котра, на лїкарів витративши ввесь прожиток, не могла нї від кого вигоїтись,

⁴⁴ і, приступивши ззаду, приторкнулась до краю одежі Його, й зараз перестала кровотіч її.

⁴⁵ І рече Ісус: Хто приторкнув ся до мене? Як же всї відпирались, сказав Петр і ті, що з Ним: Наставниче, народ товпить ся та тиснеть ся до Тебе, а Ти кажеш: Хто приторкнувсь до мене?

⁴⁶ Ісус же рече: Приторкнув ся до мене хтось; я бо чув, що сила вийшла з мене.

⁴⁷ Бачивши ж жінка, що не втаїть ся, трясучись приступила й, припавши перед Ним, з якої причини приторкнулась до Него, сповістила Його перед усїм народом, і як одужала зараз.

⁴⁸ Він же рече їй: Бодрись, дочко: віра твоя спасла тебе; йди з упокоєм.

⁴⁹ Ще Він промовляв, приходить один від шкільного старшини, кажучи Йому: Вмерла дочка твоя; не труди учителя.

⁵⁰ Ісус же, почувши, озвав ся до него, глаголючи: Не бій ся; тільки віруй, то й спасеть ся.

⁵¹ Увійшовши ж у господу, не пустив увійти нїкого, тільки Петра, та Якова, та Йоана, та батька дитини й матїр.

⁵² Плакали ж усї й голосили по нїй; Він же рече: Не плачте; не вмерла, а спить.

⁵³ І сьміялись вони з Него, знаючи, що вмерла.

⁵⁴ Він же, випровадивши надвір усїх, і взявши за руку її, покликнув, глаголючи: Дївчинко, встань.

⁵⁵ І вернув ся дух її, і встала зараз; і звелїв їй дати їсти.

⁵⁶ І дивувались родителї її; Він же заповів їм нїкому не казати, що сталось.

¹ And when he had called unto him his twelve disciples, he gave them power against unclean spirits, to cast them out, and to heal all manner of sickness and all manner of disease.

⁵ These twelve Jesus sent forth, and commanded them, saying, Go not into the way of the Gentiles, and into any city of the Samaritans enter ye not:

⁶ But go rather to the lost sheep of the house of Israel.

⁷ And as ye go, preach, saying, The kingdom of heaven is at hand.

⁸ Heal the sick, cleanse the lepers, raise the dead, cast out devils: freely ye have received, freely give.

¹⁶ Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; хто ж мною гордує, гордує Пославшим мене.

¹⁷ І вернулись сїмдесять назад з радощами, кажучи: Господи, й біси корять ся нам в імя Твоє.

¹⁸ Рече ж їм: Видїв я сатану, як блискавку з неба падаючого.

¹⁹ Ось даю вам силу наступати на гадюки й на скорпиони, й на всю силу ворожу, й нїщо вам не шкодити ме.

²⁰ Тільки ж бо сим не втїшайтесь, що духи вам корять ся; втїшайте ся ж більш, що імена ваші написані на небесах.

²¹ Того часу зрадїв духом Ісус, і рече: Дякую Тобі, Отче, Господи неба й землї, що втаїв се від премудрих і розумних, а відкрив недолїткам. Так, Отче: бо так воно вподобалось перед Тобою.

¹ Яко ж бо многі заходились споряджувати повість про добре знані нам речі,

² як передали нам ті, що з почину були самовидцями й слугами слова;

³ то здалось і менї гаразд, довідавшись од почину про все пильно, поряду тобі написати, високоповажний Теофиле,

⁴ щоб знав певноту того, чого тебе навчено.

⁵ Був за Ірода, царя Юдейського, один сьвященик, на ймя Захарія, з черги Авиїної, а жінка його з дочок Ааронових, а ймя її Єлисавета.

⁶ Були ж праведні обоє перед Богом, ходячи у всїх заповідях та наказах Господнїх безпорочні.

⁷ І не було в них дитини: бо Єлисавета була неплідна, й обоє постарілись у днях своїх.

⁸ Стало ся ж, як служив він порядком черги своєї перед Богом,

⁹ то, звичаєм сьвященства, довелось йому кадити, увійшовши в церкву Господню.

¹⁰ А все множество народу молилось ізнадвору під час кадження.

¹¹ Явив ся ж йому ангел Господень, стоячи правобіч жертівнї кадильної.

¹² І вжахнув ся Захарія побачивши, і страх обняв його.

¹³ Рече ж до него ангел: Не лякай ся, Захаріє: бо вислухана молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета вродить сина тобі, й даси ймя йому Йоан.

¹⁴ І буде радість тобі й веселість; і многі різдвом його радувати муть ся.

¹⁵ Буде бо великий перед Господем, і вина нї міцного напитку не пити ме; й Духом сьвятим сповнить ся ще з утроби матери своєї.

¹⁶ І многих синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їх.

¹⁷ І йти ме він перед Ним духом і силою Ілиї, щоб навернути серця батьків до дїтей, і неслухняних до мудрости праведних, приготовити Господеві людей готових.

¹⁸ І рече Захарія до ангела: По чім же знати му се? я бо старий, і жінка моя ізстарілась у днях своїх.

¹⁹ І озвавшись ангел, рече йому: Я Гавриїл, що стою перед Господем; і послано мене промовити до тебе та сповістити тебе про се.

²⁰ І ось замовкнеш і не зможеш говорити, аж по день, коли станеть ся се, за те що не поняв віри словам моїм, котрі справдять ся пори своєї.

²¹ І ждав народ Захарії, і дивував ся, що барить ся він у церкві.

²² Вийшовши ж він, не зміг промовити до них; і постерегли вони, що видїннє бачив у церкві; бо він кивав до них, і зоставсь нїмий.

²³ І сталось, як сповнились днї служення його, пійшов до господи своєї.

²⁴ Після ж тих днїв зачала Єлисавета, жінка його, й таїлась пять місяцїв, говорячи:

²⁵ Що так менї дав Господь у ті днї, як зглянув ся, зняти з мене докір між людьми.

²⁶ Місяця ж шестого післав Бог ангела Гавриїла в город Галилейський, званий Назарет,

²⁷ до дїви, зарученої чоловікові, на ймя Йосифові, з дому Давидового; а ймя дїви Мария.

²⁸ І прийшовши ангел до неї, рече: Радуй ся, благодатная, Господь з тобою; благословенна єси між женами.

²⁹ Вона ж, побачивши його, вжахнулась словами його, та й подумала, що б се було за витаннє таке.

³⁰ І рече ангел їй: Не лякай ся, Мариє: знайшла бо єси ласку в Бога.

³¹ І ось зачнеш ти в утробі твоїй, і вродиш Сина, й наречеш імя Йому Ісус.

³² Сей буде великий, і Сином Вишнього звати меть ся, і дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця Його:

³³ і царювати ме Він над домом Якововим по віки, й царству Його не буде кінця.

³⁴ Рече ж Мария до ангела: Як буде се, коли чоловіка не знаю?

³⁵ І озвавшись ангел, рече їй: Дух сьвятий найде на тебе, й сила Вишнього отїнить тебе; тим і, що вродить ся сьвяте, звати меть ся Сином Божим.

³⁶ І ось Єлисавета, родичка твоя, вона також зачала сина в старостї своїй, і се шестий місяць їй, званій неплідною.

³⁷ Бо не буде неможливе у Бога всяке слово.

³⁸ Рече ж Мария: Се рабиня Господня: нехай станеть ся менї по слову твоєму. І пійшов від неї ангел.

³⁹ Уставши ж Мария тими днями, пійшла швидко в підгіррє, у город Юдин;

⁴⁰ і ввійшла в господу Захаріїну, і виталась із Єлисаветою.

⁴¹ І сталось, як почула Єлисавета витаннє Мариїне, кинулась дитина в утробі її; і сповнилась Єлисавета Духом сьвятим,

⁴² і промовила голосом великим, і рече: Благословенна єси між женами, й благословенний плід утроби твоєї.

⁴³ І звідкіля менї се, що прийшла мати Господа мого до мене?

⁴⁴ Ось бо, як дійшов голос витання твого до ушей моїх, кинулась з радости дитина в утробі моїй.

⁴⁵ І благословенна, що увірувала, бо сповнить ся, що сказано їй від Господа.

⁴⁶ І рече Мария: Величає душа моя Господа,

⁴⁷ і зрадував ся дух мій у Бозї Спасї моїм,

⁴⁸ що споглянув на смиреннє слуги своєї: ось бо від нинї блаженною звати муть мене всї роди:

⁴⁹ бо зробив менї велике Сильний; і сьвяте імя Його.

⁵⁰ І милость Його від роду до роду на боячих ся Його.

⁵¹ Зробив силу рукою своєю; розсипав гордих у думках сердець їх;

⁵² поскидав потужних з престолів, і підняв угору смиренних;

⁵³ голодних сповнив добром, а багатих одіслав упорожнї;

⁵⁴ прийняв Ізраїля, слугу свого, на спомин милости,

⁵⁵ (як промовив до батьків наших) Авраамові й насїнню його по віки.

⁵⁶ Пробувала ж Мария з нею місяцїв зо три, та й вернулась до домівки своєї.

⁵⁷ Єлисаветї ж сповнив ся час родити, й вродила вона сина.

⁵⁸ І чули сусїде її і родина її, що Господь показав велику милость свою до неї, і радувались із нею.

⁵⁹ І сталось, восьмого дня прийшли обрізати хлопятко, і хотїли назвати його ймям батька його, Захарією.

⁶⁰ І озвавшись мати його, каже: Нї, а нехай назветь ся Йоаном.

⁶¹ І казали до неї: Що нїкого нема в родинї твоїй, щоб звав ся імям сим.

⁶² Кивали ж батькові його, як схотїв би назвати його.

⁶³ І, попросивши таблицї, написав слова: Йоан буде ймя йому. І дивувались усї.

⁶⁴ Відкрили ся ж уста його зараз, і язик його, й заговорив, прославляючи Бога.

⁶⁵ І був на всїх страх, що жили кругом них; і по всьому підгіррю Юдейському пронеслись усї слова ті.

⁶⁶ І положили всї, хто чув, у серцї своїм, кажучи: Що ж то за дитина се буде! І рука Господня була з ним.

⁶⁷ І Захарія, батько його, сповнив ся Духом сьвятим, і прорік, глаголючи:

⁶⁸ Благословен Господь Бог Ізраїлїв, що одвідав і зробив ізбавленнє народові своєму,

⁶⁹ і підняв ріг спасення нам у дому Давида, слуги свого,

⁷⁰ (як промовляв устами сьвятих од віку пророків своїх,)

⁷¹ спасеннє од ворогів наших і з руки всїх ненавидників наших,

⁷² щоб зробити милость отцям нашим, і спогадати завіт свій сьвятий,

⁷³ клятьбу, що кляв ся перед Авраамом, отцем нашим,

⁷⁴ та що дасть нам без страху, з рук ворогів наших визволившись,

⁷⁵ служити Йому в сьвятостї та праведностї перед Ним, по всї днї життя нашого.

⁷⁶ А ти, дитино, пророком Вишнього звати меш ся: ходити меш бо перед лицем Господнїм, готовити дороги Його;

⁷⁷ щоб давати знаннє спасення народові Його в оставленню гріхів їх,

⁷⁸ по благій милостї Бога нашого, в котрій одвідав нас Схід з висоти,

⁷⁹ щоб засияв сидячим у темряві і тїнї смертнїй, щоб направити ноги наші на дорогу впокою.

⁸⁰ Хлопятко ж росло та міцнїло духом, і пробувало в пустинї аж до дня явлення свого перед Ізраїлем.