¹ Look down from heaven, Lord, and see from your holy house and your glory. Where is the multitude of your mercy and your pity, that you keep back from us, O Lord? For you are our Father, though Abraham did not know us, though Israel did not ackno­wledge us; but you are our Father, deliver us. From the beginning your name is upon us. Why have you made us wander from your way, Lord? Why have you hardened our hearts not to fear you? Turn back for the sake of your servants, for the tribes of your inheritance, that we may inherit a small part of your holy mountain. Our enemies have trampled down your sanctuary. We have become as at the beginning, when you did not know us, when your name had not been invoked upon us. If you open the heaven, trembling will take hold upon mountains from you, and they will melt as wax melts before the fire; and fire will burn up your enemies, and your name will be manifest to your enemies; before your face nations will be troubled. When you do glorious things trembling from you will seize mountains. From eternity we have not heard, nor have we seen a God save you; and your works are true, and you do mercy to those who wait on you. For mercy will meet those who act justly, and they will be mind­ful of your ways. And now, Lord, your are our Father, while we are your clay and you are our Fashioner; we are all the works of your hands; do not be very angry with us, Lord, and do not remember our sins in season. And now look upon, Lord, for we are all your people.

² Ійди, скажи голосно в уші дочцї Ерусалимській: Так говорить Господь: Я згадую про дружбу в молодощах твоїх, про любов твою, як ти ще була невістою, як пійшла єси за мною в пустиню, в землю незасїяну.

³ Посьвячен був Ізраїль Господеві, як первоплід його; хто нї схотїв пожерати його, набірався гріха, накликав халепу на себе, говорить Господь.

⁴ Слухайте ж слова Господнього, доме Яковів і всї родини дому Ізрайлевого!

⁵ Так говорить Господь: Яку кривду знайшли в менї батьки ваші, що відцурались мене й пійшли за марнотою та й зледащіли?

⁶ І не сказали собі: Де Господь, що вивів нас із землї Египецької, водив нас по пустинї, по землї пустій та бездорожній, по землї образу смертнього, по якій нїхто не ходив, анї жила в нїй людина?

⁷ І я вас увів у землю плодющу, щоб ви живились її вроджаєм і добром її; а ви ввійшли та й зʼогидили землю мою, й зробили гидотою наслїддє моє.

⁸ Сьвященники не питали: Де Господь? і законники не хотїли знати мене; пастирі одпали від мене, а пророки пророкували в імя Баала, і ходили слїдом за тими, що не здолїють помагати.

⁹ Тим то я буду правуватись із вами, говорить Господь, та ще й з дїтьми дїтей ваших судити мусь.

¹⁰ Бо пійдїте лиш на острови Хиттимські та придивітесь, пошлїть у Кедар і розпитайте пильно та упевнїтесь, чи таке бувало коли там?

¹¹ Чи перемінив коли котрий народ боги свої, хоч то не боги; мій же нарід проміняв славу свою на таке, що не здолїє помогти!

¹² Здивуйтеся сьому, небеса, задрожіть і злякайтесь, говорить Господь.

⁷ But though the righteous be prevented with death, yet shall he be in rest.

⁸ For honourable age is not that which standeth in length of time, nor that is measured by number of years.

⁹ But wisdom is the gray hair unto men, and an unspotted life is old age.

¹⁰ He pleased God, and was beloved of him: so that living among sinners he was translated.

¹¹ Yea speedily was he taken away, lest that wickedness should alter his understanding, or deceit beguile his soul.

¹² For the bewitching of naughtiness doth obscure things that are honest; and the wandering of concupiscence doth undermine the simple mind.

¹³ He, being made perfect in a short time, fulfilled a long time:

¹⁴ For his soul pleased the Lord: therefore hasted he to take him away from among the wicked.

¹⁵ This the people saw, and understood it not, neither laid they up this in their minds, That his grace and mercy is with his saints, and that he hath respect unto his chosen.

¹⁶ Оце я посилаю вас, як овечок між вовки; тим бувайте мудрі, як вужі, та тихі, як голуби.

¹⁷ Та й стережіть ся людей: бо вони видавати муть вас у судові зборища, й в школах своїх бити вас будуть;

¹⁸ і водити муть вас перед старших та перед царів за мене, на сьвідкуваннє їм і поганам.

¹⁹ Як же видавати муть вас, не дбайте про те, як і що вам казати; бо дасть ся вам того часу, що вам казати.

²⁰ Не ви бо промовляти мете, а дух Отця вашого промовляти ме в вас.

²¹ Видавати ж ме брат брата на смерть, і батько дитину, і вставати муть дїти на родителїв, і вбивати муть їх.

²² І ненавидїти муть вас усї за ймя моє; хто ж видержить до кінця, той спасеть ся.

¹³ І вас, що були мертві в провинах і в необрізанню тїла вашого, оживив з Ним, простивши вам усї провини,

¹⁴ знищивши рукописаннє наукою, що була проти нас, і взяв Його з середини, прибивши на хрестї,

¹⁵ (і) роздягши князївства і власти, вивів на дивовижу сьміливо, побідивши їх на йому.

¹⁶ Нехай же оце нїхто не судить вас за їжу або за напиток, або поглядом сьвят, або нового місяця, або суботи.

¹⁷ Се тїнь того, що настане, тїло ж — Христове.

¹⁸ Нїхто ж нехай не обманює вас, будучи самовільним у покорі і службі ангелській і вдаючись у те, чого не бачив, марно надимаючись умом тїла свого,

¹⁹ а не держачись Голови, від корого все тїло, суставами і повязями запоможене і звязане, росте зростом Божим.

²⁰ Коли ж оце ви вмерли з Христом для первотин сьвіта, то чого мов би ще живі в сьвітї, про закон суперечитесь

⁶ кого бо любить Господь, карає; і бє всякого сина, котрого приймає.‟

⁷ Коли караннє терпите, Бог до вас такий, як до синів: чи єсть бо такий син, котрого не карає батько?

⁸ Коли ж ви пробуваєте без карання, котрого спільниками стались усї, то ви неправого ложа дїти, а не сини.

⁹ Ще ж, мали ми батьків, тїла нашого карателїв, та й поважали їх; то чи не геть більше коритись нам Отцю духів, і жити мемо?

¹⁰ Ті бо на мало днїв, як самі знали, карали нас; а Сей на користь (нашу), щоб ми були спільниками сьвятости Його.

¹¹ Усяка ж кара на той час не здаєть ся радощами, а смутком; опісля ж дає овощ впокою тим, що нею навчені правди.

¹² Тим же „зомлїлі руки і зомлїлі колїна випростайте‟,

¹³ і „стежки праві робіте ногами вашими‟, щоб не звернуло кульгаве з дороги, а лучче сцїлилось.

²⁵ Гледїть, щоб не відректись глаголющого. Коли бо вони не втекли, одрікшись пророкувавшого на землї, то геть більше ми, одрікшись небесного,

²⁶ котрого голос тодї захитав землею, нинї ж обітував, глаголючи: „Ще раз потрясу не тілько землею, та й небом.‟

²⁷ Се ж: „ще раз‟ показує переміну потрясеного, яко створеного, щоб пробувало нерухоме.

¹ Ти ж, сину мій, кріпшай у благодатї, що в Христї Ісусї,

² і, що чув єси від мене перед многими сьвідками, те передай вірним людям, котрі способні будуть і инших навчати.

³ Ти ж терпи лихо, яко добрий воїн Ісуса Христа.

⁴ Нїхто ж, воїном бувши, не мішаєть ся в справи життя (сього), щоб угодити тому, хто вибрав його воїном.

⁵ Хоч же хто й бореть ся, не заслужить вінця, коли не законно бороти меть ся.

⁶ Трудящому ратаєві перш подобає овощу скоштувати.

⁷ Зрозумій, що глаголю; а Господь нехай дасть тобі розум у всьому.

⁸ Поминай Господа Ісуса Христа, що встав із мертвих, з насїння Давидового, по благовістю моєму,

⁹ в Йому ж терплю лихо аж до кайдан, як лиходїй, та слова Божого не скувати.

¹⁰ Тим усе терплю ради вибраних, щоб і вони осягли спасеннє, що в Христї Ісусї з вічньою славою.

²² Усе передане менї від Отця; і нїхто не знає, хто Син, тільки Отець, і хто Отець, тільки Син та кому схоче Син одкрити.

²³ І, обернувшись до учеників на самотї, рече: Блаженні очі, котрі бачять, що ви бачите:

²⁴ глаголю бо вам: Що многі пророки й царі хотїли бачити, що ви бачите, та й не бачили, й чути, що ви чуєте, та й не чули.

²³ І, як увійшов у човен, поввіходили слїдом за Ним ученики Його.

²⁴ Аж ось схопилась велика хуртовина на морі, така що филя заливала човна; Він же спав.

²⁵ І, приступивши ученики Його, розбудили Його, кажучи: Господи, спаси нас: погибаємо.

²⁶ І рече до них: Чого ви злякались, маловірні? Тодї встав, і погрозив вітрам та морю; і настала велика тиша.

²⁷ Люде ж дивувались, говорячи: Хто се такий, що й вітри й море слухають Його!

¹⁷ Се заповідую вам, щоб любили один одного.

¹⁸ Коли сьвіт вас ненавидить, знайте, що мене перш вас зненавидїв.

¹⁹ Коли б із сьвіта були, сьвіт своє любив би; як же ви не з сьвіта, а я вибрав вас із сьвіта, тим ненавидить вас сьвіт.

²⁰ Згадайте слово, що я сказав вам: Не більший слуга пана свого. Коли мене гонили, і вас гонити муть. Коли моє слово хоронили, і ваше хоронити муть.

²¹ Та се все робити муть вам задля імя мого, бо не знають Пославшого мене.

²² Коли б я не прийшов і не глаголав їм, гріха не мали б вони; тепер же вимовки не мають вони за гріх свій.

²³ Хто мене ненавидить, і Отця мого ненавидить.

²⁴ Коли б дїл не зробив я в них, яких нїхто инший не робив, гріха не мали б; тепер же видїли й зненавидїли мене і Отця мого.

²⁵ Та щоб справдилось слово, написане в законї їх: Що зненавидїли мене дармо.

²⁶ Як же прийде Утїшитель, що я пішлю вам од Отця, Дух правди, що від Отця виходить, Той сьвідкувати ме про мене.

²⁷ І ви ж сьвідкувати мете: бо від почину ви зо мною.

¹ Се я глаголав вам, щоб ви не поблазнились.

² Вилучати муть вас із шкіл; ба прийде час, що всякий, хто вбиває вас, думати ме, що службу приносить Богу.

¹ І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидїти на морі; а ввесь народ був на землї при морю.

² І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй:

³ Слухайте: Ось вийшов сїяч сїяти:

⁴ і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його.

⁵ Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї.

⁶ Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло.

⁷ А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало.

⁸ А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро.

⁹ І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає.

¹⁰ Як же був на самотї, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість.

¹¹ І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся,

¹² щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколи не навернулись, і не простились їм гріхи.

¹³ І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всї приповістї зрозумієте?

¹⁴ Сїяч слово сїє.

¹⁵ Що ж над шляхом, се ті, де сїється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посїяне в серцях їх.

¹⁶ Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його,

¹⁷ та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся.

¹⁸ А ті, що посїяні між терниною, се ті, що слухали слово,

¹⁹ та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно.

²⁰ А на землю добру посїяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.

²¹ І рече до них: Чи на те приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити?

²² Нема бо нїчого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло.

²³ Коли хто має уші слухати, нехай слухає.

²⁴ І рече їм: Вважайте, що чуєте: Якою мірою міряєте, відміряєть ся вам, і прибавить ся вам, що слухаєте.

²⁵ Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него.

²⁶ І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю,

²⁷ та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як — він не знає.

²⁸ Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї.

²⁹ Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива.

³⁰ І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його?

³¹ Воно мов зерно горчицї, що, як сїєш його в землю, то воно дрібнїще від усїх зерен, які є на землї;

³² а як посїєть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тїнню його кублитись може птаство небесне.

³³ І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати.

³⁴ Без приповістї ж не говорив їм; на самотї ж ученикам своїм вияснював усе.

³⁵ І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік.

³⁶ І, відпустивши народ, узяли Його, як був в човнї. І инші ж човни були з Ним.

³⁷ І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув.

³⁸ А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо?

³⁹ І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика.

⁴⁰ І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри?

⁴¹ І полякались страхом великим; і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?