¹² Маючи оце таке впованнє, уживаємо велику волю,

¹³ а не яко ж Мойсей, що клав покривало на лице своє, щоб сини Ізраїлеві не дивились на конець минущого.

¹⁴ Та осьліпились думки їх: бо аж до сього дня те ж покривало в читанню старого завіту зостаєть ся невідкрите, котре в Христї зникає.

¹⁵ Нї, аж до сього дня, коли читаєть ся Мойсея, покривало на серцї їх лежить.

¹⁶ Як же обернуть ся до Господа, здіймаєть ся покривало.

¹⁷ Господь же Дух; де ж Господень Дух, там воля.

¹⁸ Ми ж усї відкритим лицем, поглядаючи як у дзеркало, на славу Господню, преобразуємось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.

¹³ Не хочу ж, браттє, щоб ви не відали про тих, що впокоїлись, щоб не скорбіли ви, як инші, що не мають надїї.

¹⁴ Бо коли віруємо, що Христос умер і воскрес, так Бог і тих, що поснули в Ісусї, приведе з Ним.

¹⁵ Се бо вам глаголемо словом Господнїм, що ми, которі зостанемось живими до приходу Господнього, не попередимо тих, що впокоїлись.

¹⁶ Сам бо Господь з повелїннєм, з голосом архангелським і з трубою Божою зійде з неба, і мертві в Христї воскреснуть найперше;

¹⁷ потім ми, которі зостанемось живі, вкупі з ними будемо підхоплені в хмарах назустріч Господеві на воздух, і так завсїди з Господем будемо.

¹ Як же скінчив усї глаголи свої в слух людям, увійшов у Капернаум.

² В одного ж сотника слуга недугуючи мав умирати, котрий був йому дорогий.

³ Почувши ж про Ісуса, післав до Него старших Жидівських, благаючи Його, щоб, прийшовши, спас слугу його.

⁴ Вони ж, прийшовши до Ісуса, благали Його пильно, говорячи: Що достоєн він, щоб йому зробив се:

⁵ любить бо нарід наш, і школу він збудував нам.

⁶ Ісус же пійшов з ними. І як вже він недалеко був од будинка, вислав до Него сотник другів, говорячи Йому: Господи, не трудись, бо я недостоєн, щоб Ти під стелю мою ввійшов;

⁷ тим і себе не вважав достойним до Тебе прийти; тільки промов слово, то й одужає слуга мій.

⁸ Бо й я чоловік під властю поставлений, маючи під собою воїнів; і скажу сьому: Йди, то й іде, а другому: Прийди, то й прийде, а слузї моєму: Роби оце, то й зробить.

⁹ Почувши ж се Ісус, дивувавсь йому, й, обернувшись до йдучого за собою народу, рече: Глаголю вам: Навіть в Ізраїлї, такої віри не знайшов я.

¹⁰ І вернувшись послані у будинок, знайшли недужнього слугу здоровим.

²⁴ Істино, істино глаголю вам: Що, хто слухає слово моє і вірує Пославшому мене, має життє вічнє, і на суд не прийде, а перейде від смерти в життє.

²⁵ Істино, істино глаголю вам: Що прийде час, і нинї єсть, що мертві почують голос Сина Божого, й почувши оживуть.

²⁶ Бо, як Отець має життє в собі, так дав і Синові життє мати в собі,

²⁷ і власть дав Йому і суд чинити; бо Він Син чоловічий.

²⁸ Не дивуйтесь сьому, бо прийде час, що в гробах почують голос Його,

²⁹ і повиходять: которі добро робили, в воскресеннє життя, а которі зло робили, в воскресеннє суду.

³⁰ Не можу я робити від себе нїчого: як чую, суджу; і суд мій праведний; бо не шукаю волї моєї, а волї пославшого мене Отця.

¹ І знов увійшов у Капернаум через кілька днїв; і розголошено, що Він у господї.

² І зараз назбиралось багато, так що не було місця анї перед дверима. І проповідував Він їм слово.

³ І приходять до Него, несучи розслабленого; несло його четверо.

⁴ І, не можучи приступити до Него за народом, розкрили стелю, де був; і, проламавши, спустили ліжко, на котрому лежав розслаблений.

⁵ Бачивши ж Ісус віру їх, рече до розслабленого: Сину, оставляють ся тобі гріхи твої.

⁶ Були ж деякі з письменників, що там сидїли, і казали в серцях своїх:

⁷ Що за хулу сей так говорить? хто може оставляти гріхи, як тільки один Бог?

⁸ І зараз, постерігши Ісус духом своїм, що так мислять собі, рече до них: На що се кажете в серцях ваших?

⁹ Що легше? сказати розслабленому: Оставляють ся тобі гріхи твої, або сказати: Устань, і візьми постїль твою, та й ходи.

¹⁰ От же, щоб ви знали, що Син чоловічий має власть оставляти на землї гріхи (рече до розслабленого:)

¹¹ Тобі глаголю: Устань, і візьми постїль твою, та й іди до дому твого.

¹² І встав зараз, і взявши постїль, вийшов перед усїма; так що здивувались усї, і прославляли Бога, говорячи: Що нїколи такого не бачили.

¹³ І вийшов знов над море; а ввесь народ пійшов до Него, й навчав їх.

¹⁴ І, йдучи мимо, побачив Левію Алфеєвого, сидячого на митницї, і рече йому: Йди слїдом за мною. І, вставши, пійшов слїдом за Ним.

¹⁵ І сталось, як сидїв Він за столом у господї в него, посїдало з Ісусом і учениками Його й багато митників та грішників; було бо їх багато, і йшли слїдом за Ним.

¹⁶ І бачивши письменники та Фарисеї, що Він їсть із митниками та грішниками, казали до учеників Його: Як се, що Він з митниками та грішниками їсть і пє?

¹⁷ І почувши Ісус, рече до них: Не треба здоровим лїкаря, а недужим. Не прийшов я звати праведників, а грішників до покаяння.

¹⁸ А були ученики Йоанові та Фарисейські постниками; й приходять і кажуть Йому: Чого ученики Йоанові та Фарисейські постять, Твої ж ученики не постять?

¹⁹ І рече їм Ісус: Чи можуть синове весїльні постити, як жених з ними? Доки мають із собою жениха, не можуть постити.

²⁰ Прийдуть же днї, коли візьметься від них жених, і тодї постити муть в ті днї.

²¹ І нїхто не пришиває латки з нової тканини до старої одежини, ато нова латка урве старого, й гірша буде дїрка.

²² І нїхто не наливає нового вина в старі бурдюки, ато нове вино порозриває бурдюки, й вино витече й бурдюки пропадуть; нове ж вино в нові бурдюки наливати.

²³ І довелось переходити Йому в суботу через засїви; й почали ученики Його дорогу верстати, рвучи колоссє.

²⁴ І казали до Него Фарисеї: Дивись, чого вони роблять у суботу, що не годить ся?

²⁵ А Він рече до них: Чи нїколи не читали ви, що зробив Давид, як був у нуждї і голодував він і ті, що були з ним?

²⁶ Як увійшов він у Божий дом за Авиятара архиєрея, та й їв хлїби показнї, що не годилось їсти, як тільки священикам, і дав і тим, що були з ним?

²⁷ І рече до них: Субота ради чоловіка постала, не чоловік задля суботи.

²⁸ Тим Син чоловічий — Господь і суботи.