¹ The memory of a just man is praised, and the Lord’s blessing is upon his head. Blessed is one who has found wisdom; a mortal who knows understanding. To import her is better than treasures of gold and silver. She is more valuable than precious stones; nothing of value equals her worth. Justice proceeds from her mouth; she bears law and mercy on her tongue. Therefore, my children, listen to me, for I speak weighty things. And blessed is the one who keeps my ways. For my goings out are the goings out of life, and favour is prepared from the Lord. Therefore I exhort you, and utter my voice to the children of humankind. Because I, Wisdom, have prepared counsel, knowledge and understanding. I have called on them. Counsel and sureness are mine; prudence is mine, strength is mine. I love those who are my friends, while those who seek me will find grace. You innocent, then, understand cunning; you untaught, take it to heart. Listen to me, for I will speak weighty things, and I will open right things from my lips. Because my throat will meditate truth; lying lips are abominable before me. All the words of my mouth are with justice, there is nothing crooked in them nor twisted. They are all straight for those who understand, and right for those who find knowledge. For I teach you what is true, that your hope may be in the Lord and that you may be filled with spirit.

¹ A just man if he comes to his end will be at rest. A just man who dies will condemn the ungodly who are alive; for they will see the end of a just man and will not understand what they counselled concerning him. For the Lord will break the ungodly, render them voiceless and cast them headlong, and he will shake them from the foundations and they will be utterly worsted in sorrow, and their memory shall perish. They shall come with fear at the accounting of their sins, and their iniquities will convict them to their face. Then the just will stand with much boldness in the face of those who afflicted him and made his toils of no account. When they see this they will be troubled with great fear and will be amazed at the wonder of his salvation. For they will say as they repent and with anguish they will groan and say: Is this he whom we fools once made a laughing stock and a byword of reproach? We reckoned his life folly and his end dishonour. How has he been numbered among the children of God and his lot with the Saints? Therefore we have erred from the way of truth and the light of righteousness has not shone on us and the sun has not dawned on us. We have been filled with paths of lawlessness and destruction and journeyed through trackless paths, but have not known the way of the Lord.

¹ The mouth of a just man distils wisdom; the lips of men know graces. The mouth of the wise meditates wisdom; justice delivers them from death. When a just man dies hope is not lost; for a just son is born for life, and among his good things he will pluck the fruit of justice. There is light at all times for the just, and they will find grace and glory from the Lord. The tongue of the wise knows what is good, and wisdom will take its rest in their hearts. The Lord loves holy hearts; while all who are blameless in the way are acceptable to him. The wisdom of the Lord will enlighten the face of the understanding; for she anticipates those who desire her before they know it, and is easily contemplated by those who love her. One who rises for her at dawn will not toil, and one who keeps vigil because of her will be without care. For she goes about seeking those who are worthy of her, and shows herself favourably to those on her paths. Wickedness will never prevail against wisdom. Because of this I too became a lover of her beauty and became her friend, and I sought her out from my youth, and I sought to take her as my bride, because the Master of all things loved her, for she is an initiate of the knowledge of God and one who chooses his works. Her toils are virtues; she herself teaches sobriety and prudence; justice and courage, than which things nothing is more useful in human life. If anyone longs for much experience, she knows how to compare things of old and those that are to come. She knows the twists of words and the explanations of riddles. She foresees signs and wonders and the outcomes of seasons and times. And to all she is a good counsellor. Because immortality is in her, and fame in the fellowship of her words. Therefore I appealed to the Lord and besought him and said from my whole heart, ‘God of my Fathers and Lord of mercy, who made all things by your Word, and established humanity by your Wisdom to be sovereign over the creatures that had come into being by you, and to order the world in holiness and justice, give me Wisdom who sits by your throne, and do not reject me from among your children, for I am your servant and the son of your maid servant. Send her out from your holy dwelling and from the throne of your glory, that she may be present with me and teach me what is well pleasing before you. And she will guide me with knowledge and guard me with her glory. For all the thoughts of mortals are wretched and their ideas are unstable.’

¹ Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник.

² Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям.

³ Тому воротар одчиняє, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх.

⁴ І як вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його.

⁵ За чужим же не пійдуть, а втїкати муть од него, бо не знають голосу чужих.

⁶ Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.

⁷ Тодї знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям.

⁸ Всї, скільки прийшло їх перше мене, злодїї і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

¹⁰ Зрадїв же я в Господї вельми, що вже раз згадали дбати про мене; ви ж бо й дбали, та не мали догідного часу.

¹¹ Не задля недостатку глаголю; я бо навчивсь, що маю, тим і вдовольнятись.

¹² Умію і смирити ся, умію й достаткувати; усюди й у всьому навчивсь і насищати ся, й голодувати, й достаткувати й недостаток терпіти.

¹³ Все здолїю в Христї, що мене покрепляє.

¹⁴ Одначе добре ви зробили, що приймаєте участь у моєму горю.

¹⁵ Знаєте ж і ви, Филипяне, що в починї благовіствування, як вийшов я з Македониї, нї одна церква не пристала до мене що до давання й приймання, тільки ви одні.

¹⁶ Бо й в Солунь раз і вдруге прислали ви на мою потріб.

¹⁷ Не то щоб я шукав дару, а шукаю овощу, що намножуєть ся на користь вашу.

¹⁸ Прийняв же я все і достаткую. Сповнив ся, прийнявши від Єпафродита послане од вас, солодкі пахощі, жертву приятну, угодну Богу.

¹⁹ Бог же мій нехай сповнить усяку потріб вашу, по багацтву своєму в славі, в Христї Ісусї.

²⁰ Богу ж і Отцеві нашому слава на віки вічні. Амінь.

²¹ Витайте всякого сьвятого в Христї Ісусї. Витають вас брати, що зо мною.

²² Витають вас усї сьвяті, а найбільш которі з кесаревого дому.

²³ Благодать Господа нашого Ісуса Христа з усїма вами. Амінь.

²⁶ Такого бо нам подобало (мати) Архиєрея, преподобного, безвинного, непорочного, відлученого від грішників і вищого небес,

²⁷ котрий не має по всї днї нужди, як архиєреї, перше за свої гріхи жертви приносити, а потім за людські: се бо зробив заразом, себе принїсши.

²⁸ Закон бо людей поставляє архиєреями, маючих немочі, слово ж клятьби, що послї закону, Сина на віки звершеного.

¹ Голова ж сказаного: Такого маємо Архиєрея, що сїв по правицї престола величчя на небесах,

² служителя сьвятинї і скинї істинної, котру поставив Господь, а не чоловік.

²⁴ Горе ж вам, багатим! бо прийняли ви утїху вашу.

²⁵ Горе вам, ситим! бо голодувати мете. Горе вам, що сьмієтесь тепер; бо сумувати мете да плакати мете.

²⁶ Горе вам, коли добре говорити муть про вас усї люде; так бо робили лжепророкам батьки їх.

²⁷ Тільки ж глаголю вам, слухаючим: Любіть ворогів ваших, добре робіть ненавидникам вашим,

²⁸ благословляйте кленучих вас, і молїть ся за обидників ваших.

²⁹ Хто бє тебе у щоку, підстав і другу; а хто бере твою свиту, й жупанка не борони.

³⁰ Всякому, хто просить у тебе, дай, і хто бере що твоє, не допевняй ся.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

¹⁰ Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.

¹¹ Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.

¹² Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидає вівцї, та й утїкає; а вовк хапа їх, і розсипає вівцї.

¹³ Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.

¹⁴ Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.

¹⁵ Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.

¹⁶ І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.

¹ Тодї уподобить ся царство небесне десяти дївчатам, що, взявши каганцї свої, вийшли назустріч женихові.

² Пять же були з них розумні, а пять необачні.

³ Котрі необачні, взявши каганцї свої, не взяли з собою олїї.

⁴ Розумні ж узяли олїї в пляшечки свої з каганцями своїми.

⁵ Як же жених барив ся, задрімали всї, та й поснули.

⁶ О півночі ж постав крик: Ось жених ійде; виходьте назустріч йому!

⁷ Тодї повставали всї дївчата тиї, та й украсили каганцї свої.

⁸ Необачні ж казали до розумних: Дайте нам олїї вашої, бо каганцї наші гаснуть.

⁹ Відказали ж розумні, говорячи: Щоб не стало нам і вам; а йдїть лучче до тих, що продають, та й купіть собі.

¹⁰ Як же йшли вони купувати, прийшов жених; і що були готові, увійшли з ним на весїллє; і зачинено двері.

¹¹ Опісля ж приходять і другі дївчата, та й кажуть: Господи, Господи, відчини нам.

¹² Він же, озвавшись, рече: Істино глаголю вам: Не знаю вас.

¹³ Отим же то пильнуйте, бо не знаєте дня, нї години, коли Син чоловічий прийде.

¹⁴ Бо, як чоловік, відїжджаючи, прикликав слуги свої, і передав їм достатки свої,

¹⁵ і одному дав пять талантів, другому два, иншому ж один, кожному по його сназї, та й відїхав зараз.

¹⁶ Пійшовши ж той, що взяв пять талантів, орудував ними, й придбав других пять талантів.

¹⁷ Так само й той, що два, придбав і він других два.

¹⁸ Той же, що взяв один, пійшовши, закопав у землю, і сховав срібло пана свого.

¹⁹ По довгому ж часу, приходить пан слуг тих, і бере перелїк із них.

²⁰ І, приступивши той, що взяв пять талантів, принїс і других пять талантів, говорячи: Пане, пять талантів менї передав єси; ось других пять талантів придбав я ними.

²¹ Рече ж до него пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний: у малому був єси вірен, над многим поставлю тебе. Увійди в радощі пана твого.

²² Приступивши ж і той, що взяв два таланти, сказав: Пане, два таланти менї передав єси; ось других два таланти придбав я ними.

²³ Рече до него пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний: у малому був єси вірен, над многим поставлю тебе. Увійди в радощі пана твого.

²⁴ Приступивши ж і той, що взяв один талант, сказав: Пане, знав я тебе, що жорстокий єси чоловік, що жнеш, де не сїяв, і збираєш, де не розсипав;

²⁵ і, злякавшись, пійшов та сховав твій талант у землї. Оце ж маєш твоє.

²⁶ Озвав ся ж пан його й рече до него: Лукавий слуго й лїнивий, знав єси, що жну, де не сїяв, і збираю, де не розсипав:

²⁷ так треба було оддати срібло моє міняльникам, і, прийшовши, взяв би я своє з лихвою.

²⁸ Візьміть же від него талант, та дайте тому, що має десять талантів.

²⁹ Кожному бо маючому всюди дасть ся, і надто мати ме; у немаючого ж, і що має, візьметь ся від него.

³⁰ І викиньте слугу нїкчемного у темряву надвірню: там буде плач і скреготаннє зубів.

³¹ Як же прийде Син чоловічий у славі своїй, і всї сьвяті ангели з ним, тодї сяде він на престолї слави своєї;

³² і зберуть ся перед него всї народи; й відлучить він їх одних од других, як пастух одлучує овець од козлів;

³³ і поставить овець по правицї в себе, а козлів по лївицї.

³⁴ Тодї скаже царь тим, що по правицї в него: Прийдїть, благословенні Отця мого, осягнїть царство, приготовлене вам од основання сьвіту.

³⁵ Бо я голодував, а ви дали менї їсти; жаждував, і напоїли мене; був чуженицею, і прийняли мене;

³⁶ нагий, і зʼодягли мене; недугував, і одвідали мене; був у темницї, і прийшли до мене.

³⁷ Озвуть ся тодї до него праведні, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодного, та й накормили? або жадного, та й напоїли?

³⁸ Коли ж бачили тебе чуженицею, та й прийняли? або нагим, та й зʼодягли?

³⁹ Коли ж бачили тебе недужим, або в темницї, та й прийшли до тебе?

⁴⁰ І озвавшись цар, промовить до них: Істино глаголю вам: Скільки раз ви чинили се одному з сих братів моїх найменших, менї чинили.

⁴¹ Тодї скаже він і до тих, що по лївицї: Ідїть од мене, прокляті, ув огонь вічний, приготовлений дияволові та ангелам його:

⁴² бо я голодував, і не дали ви менї їсти; жаждував, і не напоїли мене;

⁴³ був чуженицею, і не прийняли мене; нагим, і не зʼодягли мене; недужим і в темницї, і не одвідали мене.

⁴⁴ Тодї озвуть ся до него й сї, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодного, або жадного, або чуженицею, або нагого, або недужого, або в темницї, та й не послужили тобі?

⁴⁵ Озветь ся тодї до них і промовить, глаголючи: Істино глаголю вам: Скільки раз не чинили ви сього одному з сих найменших, і менї не чинили.

⁴⁶ І пійдуть сї на вічні муки, а праведні на життє вічне.