¹ But the souls of the righteous are in the hand of God, and there shall no torment touch them.

² In the sight of the unwise they seemed to die: and their departure is taken for misery,

³ And their going from us to be utter destruction: but they are in peace.

⁴ For though they be punished in the sight of men, yet is their hope full of immortality.

⁵ And having been a little chastised, they shall be greatly rewarded: for God proved them, and found them worthy for himself.

⁶ As gold in the furnace hath he tried them, and received them as a burnt offering.

⁷ And in the time of their visitation they shall shine, and run to and fro like sparks among the stubble.

⁸ They shall judge the nations, and have dominion over the people, and their Lord shall reign for ever.

⁹ They that put their trust in him shall understand the truth: and such as be faithful in love shall abide with him: for grace and mercy is to his saints, and he hath care for his elect.

¹⁵ But the righteous live for evermore; their reward also is with the Lord, and the care of them is with the most High.

¹⁶ Therefore shall they receive a glorious kingdom, and a beautiful crown from the Lord’s hand: for with his right hand shall he cover them, and with his arm shall he protect them.

¹⁷ He shall take to him his jealousy for complete armour, and make the creature his weapon for the revenge of his enemies.

¹⁸ He shall put on righteousness as a breastplate, and true judgment instead of an helmet.

¹⁹ He shall take holiness for an invincible shield.

²⁰ His severe wrath shall he sharpen for a sword, and the world shall fight with him against the unwise.

²¹ Then shall the right aiming thunderbolts go abroad; and from the clouds, as from a well drawn bow, shall they fly to the mark.

²² And hailstones full of wrath shall be cast as out of a stone bow, and the water of the sea shall rage against them, and the floods shall cruelly drown them.

²³ Yea, a mighty wind shall stand up against them, and like a storm shall blow them away: thus iniquity shall lay waste the whole earth, and ill dealing shall overthrow the thrones of the mighty.

¹ Hear therefore, O ye kings, and understand; learn, ye that be judges of the ends of the earth.

² Give ear, ye that rule the people, and glory in the multitude of nations.

³ For power is given you of the Lord, and sovereignty from the Highest, who shall try your works, and search out your counsels.

⁷ But though the righteous be prevented with death, yet shall he be in rest.

⁸ For honourable age is not that which standeth in length of time, nor that is measured by number of years.

⁹ But wisdom is the gray hair unto men, and an unspotted life is old age.

¹⁰ He pleased God, and was beloved of him: so that living among sinners he was translated.

¹¹ Yea speedily was he taken away, lest that wickedness should alter his understanding, or deceit beguile his soul.

¹² For the bewitching of naughtiness doth obscure things that are honest; and the wandering of concupiscence doth undermine the simple mind.

¹³ He, being made perfect in a short time, fulfilled a long time:

¹⁴ For his soul pleased the Lord: therefore hasted he to take him away from among the wicked.

¹⁵ This the people saw, and understood it not, neither laid they up this in their minds, That his grace and mercy is with his saints, and that he hath respect unto his chosen.

¹ Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник.

² Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям.

³ Тому воротар одчиняє, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх.

⁴ І як вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його.

⁵ За чужим же не пійдуть, а втїкати муть од него, бо не знають голосу чужих.

⁶ Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.

⁷ Тодї знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям.

⁸ Всї, скільки прийшло їх перше мене, злодїї і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

²⁷ Тільки достойно благовістя Христового живіть, щоб, чи я прийду та побачу вас, чи то й не буду між вами, почув про вас, що стоїте в одному дусї, і однією душею боретесь за віру євангелську,

²⁸ і не жахаючись нї в чому від противників; се їм явний знак погибелї, а вам спасення, і воно від Бога.

²⁹ Бо вам дано, що до Христа, не тільки в Него вірувати, та задля Него й страждати,

³⁰ маючи ту ж боротьбу, яку в менї видїли, і тепер чуєте про мене.

¹ Коли ж оце (є) утїшеннє в Христї, або яка одрада любови, коли (є) яка спільність духа, коли (є) яка милость і милосердє,

² то сповнїть мою радість, щоб однаково думали, одну любов маючи, один дух і один розум.

³ Нїчого (не роблячи) перекором або з марної слави; а смирним розумом один одного вважаючи більшим себе.

⁴ Не про своє кожен, а також про другого (справи) кожен дбайте.

²⁶ Такого бо нам подобало (мати) Архиєрея, преподобного, безвинного, непорочного, відлученого від грішників і вищого небес,

²⁷ котрий не має по всї днї нужди, як архиєреї, перше за свої гріхи жертви приносити, а потім за людські: се бо зробив заразом, себе принїсши.

²⁸ Закон бо людей поставляє архиєреями, маючих немочі, слово ж клятьби, що послї закону, Сина на віки звершеного.

¹ Голова ж сказаного: Такого маємо Архиєрея, що сїв по правицї престола величчя на небесах,

² служителя сьвятинї і скинї істинної, котру поставив Господь, а не чоловік.

³¹ Рече ж Господь: Кому ж оце уподоблю людей роду сього? й кому подобні вони?

³² Подобні вони дїтям, що сидять на торгу та гукають одно на одного, та й кажуть: Ми сурмили вам, а ви не скакали; ми голосили вам, а ви не плакали.

³³ Прийшов бо Йоан Хреститель, що хлїба не їсть, анї вина не пє, і кажете: Диявола має.

³⁴ Прийшов Син чоловічий, що їсть і пє, і кажете: Ось чоловік прожора та пяниця, митникам друг і грішникам.

³⁵ І оправдилась премудрість од дїтей своїх усїх.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

¹⁰ Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.

¹¹ Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.

¹² Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидає вівцї, та й утїкає; а вовк хапа їх, і розсипає вівцї.

¹³ Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.

¹⁴ Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.

¹⁵ Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.

¹⁶ І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.

¹ Тодї прийшли до Ісуса письменники та Фарисеї з Єрусалиму, кажучи:

² Чого Твої ученики переступають переказ старших? бо не миють рук своїх, як їдять хлїб.

³ Він же, озвавшись, рече до них: Чого ж се й ви переступаєте заповідь Божу ради переказу вашого?

⁴ Бог бо заповідав, глаголючи: Поважай батька твого й матїр, і: Хто лає батька або матїр, нехай умре смертю.

⁵ Ви ж кажете: Хто скаже батькові або матері: Се дар (Божий), чим би ти з мене мав покористуватись,

⁶ той може не поважати батька свого або матери своєї. І знївечили ви заповідь Божу ради переказу вашого.

⁷ Лицеміри, добре прорік про вас Ісаїя, глаголючи:

⁸ Народ сей приближуєть ся до мене губами своїми, й устами мене шанує, серце ж їх далеко від мене.

⁹ Та марно вони поклоняють ся менї, навчаючи наук заповідей чоловічих.

¹⁰ І, прикликавши людей, рече до них: Слухайте та й розумійте:

¹¹ Не те, що входить в уста, сквернить чоловіка, а що виходить із уст, те сквернить чоловіка.

¹² Приступивши тодї ученики, рекли до Него: Чи знаєш, що Фарисеї, чувши слово, поблазнились?

¹³ Він же, озвавшись, рече: Усяка рослина, що не насаджував Отець мій небесний, викоренить ся.

¹⁴ Не вважайте на них: проводирі вони слїпі слїпих. А коли слїпий веде слїпого, обидва впадуть у яму.

¹⁵ Озвав ся ж Петр і каже до Него: Виясни нам сю приповість.

¹⁶ Ісус же рече: Чи й ви ще без розуму?

¹⁷ Чи ще не зрозуміли, що те, що входить в уста, йде в живіт, і звергаєть ся в одхідник;

¹⁸ а те, що виходить із уст, береть ся з серця, і воно сквернить чоловіка.

¹⁹ Бо з серця беруть ся ледачі думки, душогубства, перелюбки, блуд, крадїж, криве сьвідкуваннє, хула.

²⁰ Оце, що сквернить чоловіка; а їсти, непомивши рук, се не сквернить чоловіка.

²¹ Вийшов тодї Ісус ізвідтіля, і перейшов у Тирські та в Сидонські сторони.

²² Коли се жінка Канаанка прийшла з тих гряниць, і кричала до Него, кажучи: Помилуй мене, Господи, сину Давидів; дочка моя тяжко біснуєть ся.

²³ Він же не відказав їй нї слова. І, приступивши ученики Його, благали Його, кажучи: Відпусти її, бо кричить за нами.

²⁴ Він же, озвавшись, рече: Послано мене тільки до загублених овечок дому Ізраїлевого.

²⁵ Вона ж, приступивши, поклонилась Йому, кажучи: Господи, поможи менї.

²⁶ Він же, озвавшись, рече: Не годить ся взяти в дїтей хлїб, і кинути собакам.

²⁷ А вона каже: Так, Господи; тільки ж і собаки їдять кришки, що падають із стола в господаря їх.

²⁸ Тодї озвавсь Ісус і рече до неї: Жінко, велика віра твоя: нехай станеть ся тобі, як бажаєш. І одужала дочка її з того часу.

²⁹ І, перейшовши Ісус ізвідтіля, прийшов близько до моря Галилейського, й, зійшовши на гору, сїв там.

³⁰ І поприходило до Него пребагато людей, маючи з собою кривих, слїпих, нїмих, калїк і багацько инших, та й клали їх у ногах в Ісуса, й сцїлив їх,

³¹ так що люде дивувались, бачивши, що нїмі говорять, калїки здорові, криві ходять, а слїпі бачять; і прославляли Бога Ізраїлевого.

³² Ісус же, покликавши учеників своїх, рече: Жаль менї людей, бо вже вони три днї пробувають зо мною, й не мають що їсти; а не хочу відпустити їх голодних, щоб не помлїли на дорозї.

³³ І кажуть Йому ученики Його: Де ж нам узяти стільки хлїба в пустинї, щоб нагодувати стільки народу?

³⁴ І рече їм Ісус: Скільки хлїбів маєте ви? Вони ж кажуть: Сїм, та кілька рибок.

³⁵ І звелїв народові посїдати на землї.

³⁶ І, взявши сїм хлїбів та рибу, оддав хвалу, ламав і давав ученикам своїм, а ученики народові.

³⁷ І їли всї, й понаїдались; і назбирали останків ламаного сїм повних кошів.

³⁸ А тих, що їли, було чотири тисячі чоловіка, опріч жінок та дїтей.

³⁹ І, відпустивши народ, увійшов у човен, та й прибув у границї Магдалські.