¹² Петр же, вставши, побіг до гробу; й нахилившись побачив тільки полотно, що лежало, й пійшов, сам у собі дивуючись тим, що сталось.

¹³ І ось двоє з них ійшло того ж дня на село, зване Емаус, гоней з шістьдесять од Єрусалиму.

¹⁴ І розмовляли вони між собою про все те, що стало ся.

¹⁵ І сталось, як розмовляли вони та перепитувались, і сам Ісус наближившись, ійшов з ними.

¹⁶ Очі ж їх були вдержані, щоб не пізнали Його.

¹⁷ Рече ж до них: Що се за речі, про котрі розмовляєте між собою йдучи, та сумуєте?

¹⁸ Озвав ся ж один, на ймя Клеопа й каже до Него: Хиба Ти один захожий у Єрусалимі, і не знаєш, що стало ся в йому сими днями?

¹⁹ І рече їм: Що ж таке? Вони ж сказали Йому: Про Ісуса Назарянина, що був муж пророк, сильний дїлом і словом перед Богом і всїм народом,

²⁰ як видали Його архиєреї та князї наші на суд смертний і розпяли Його.

²¹ Ми ж уповали, що се Він, що має збавити Ізраїля; а до всього того третїй се день іде сьогоднї, як се стало ся;

²² тільки ж і жінки деякі з наших налякали нас, бувши рано при гробі,

²³ і, не знайшовши тїла Його, прийшли оповідуючи, що явленнє ангелів бачили, котрі глаголють, що Він живий.

²⁴ І пійшли деякі з наших до гробу, й знайшли так, як і жінки казали; Його ж не бачили.

²⁵ І рече Він до них: о безумні і лїниві серцем вірувати всьому, що промовили пророки!

²⁶ Чи не мусїв се терпіти Христос і ввійти в славу свою?

²⁷ І, почавши від Мойсея і від усїх пророків, виясняв їм у всїх писаннях про Него.

²⁸ І наближились до села, куди йшли, й Він зробив, нїби хоче йти далїй.

²⁹ Вони ж удержували Його, кажучи: Зостань ся з нами; бо вже надвечір, і нахилив ся день. І ввійшов, щоб зостатись із ними.

³⁰ І сталось, як сидїв Він за столом з ними, взявши хлїб, благословив, і переломивши, подав їм.

³¹ Їм же відкрились очі, й пізнали вони Його; й став ся Він невидимий їм.

³² І казали вони один до одного: Хиба ж серце наше не горіло в нас, як промовляв до нас у дорозї, і як розкривав нам писання?

³³ І, вставши тієї ж години, вернулись у Єрусалим і знайшли згромаджених одинайцять, і тих, що були з ними,

³⁴ як говорили: Що встав Господь справдї і явив ся Симонові.

³⁵ І розповіли вони, що сталось у дорозї, і як пізнали Його в ламанню хлїба.

¹⁶ та знаючи, що не оправдуєть ся чоловік дїлами закону, а тільки вірою в Христа Ісуса, і ми увірували в Ісуса Христа, щоб оправдитись вірою в Христа, а не дїлами закону; бо не оправдить ся дїлами закону нїяке тїло.

¹⁷ Коли ж, шукаючи оправдитись у Христї, і самі явились грішниками, то чи Христос не служитель гріху? Нехай не буде!

¹⁸ Бо коли я знов будую, що зруйнував, то переступником себе представляю.

¹⁹ Я бо через закон законові умер, щоб жити Богові.

²⁰ Я розпятий з Христом; живу ж уже не я, а живе Христос у менї; а що живу тепер у тїлї, то живу вірою в Сина Божого, що полюбив мене і видав себе за мене.

¹ Помагаючи ж (Йому), благаємо вас, щоб ви марно благодать Божу не приймали.

² (Бо глаголе: Приятного часу вислухав я тебе, і в день спасення поміг тобі. Ось тепер пора приятна, ось тепер день спасення.)

³ Нїякого нї в чому не даємо спотикання, щоб не було ганене служеннє,

⁴ а у всьому показуючи себе яко слуг Божих: у великому терпінню, в горю, в нуждах, в тїснотах,

⁵ в ранах, в темницях, в бучах, у працях, у недосипаннях, у постах,

⁶ в чистотї, в знанню, в довготерпінню, в добростї, в сьвятому Дусї, в любові нелицемірній,

⁷ в словах правди, в силї Божій, із зброєю праведности в правій і лївій,

⁸ славою і безчестєм, ганьбою і хвалою; яко дуросьвіти, та правдиві;

⁹ яко незнані, та познані; яко вміраючі, і ось ми живі; яко карані, та не повбивані;

¹⁰ яко сумні, а завсїди веселі; яко вбогі, многих же збогачуючі; яко нїчого немаючі, а все держучи.

³⁴ І, прикликавши народ укупі з учениками своїми, рече їм: Хто хоче йти за мною, нехай одречеть ся себе, й візьме хрест свій, та й іде слїдом за мною.

³⁵ Хто бо хоче душу свою спасти, погубить її; хто ж погубить душу свою задля мене та євангелиї, той спасе її.

³⁶ Що бо за користь чоловікові, коли здобуде сьвіт увесь, а занапастить душу свою?

³⁷ Або що дасть чоловік у замін душі своєї?

³⁸ Хто бо соромити меть ся мене й моїх словес між кодлом сим перелюбним і грішним, і Син чоловічий соромити меть ся його, як прийде в славі Отця свого з ангелами сьвятими.

¹ І рече їм: Істино глаголю вам: Що є деякі між стоячими тут, котрі не вкусять смерти, поки побачять царство Боже, що прийде в потузї.

¹⁴ Бо, як чоловік, відїжджаючи, прикликав слуги свої, і передав їм достатки свої,

¹⁵ і одному дав пять талантів, другому два, иншому ж один, кожному по його сназї, та й відїхав зараз.

¹⁶ Пійшовши ж той, що взяв пять талантів, орудував ними, й придбав других пять талантів.

¹⁷ Так само й той, що два, придбав і він других два.

¹⁸ Той же, що взяв один, пійшовши, закопав у землю, і сховав срібло пана свого.

¹⁹ По довгому ж часу, приходить пан слуг тих, і бере перелїк із них.

²⁰ І, приступивши той, що взяв пять талантів, принїс і других пять талантів, говорячи: Пане, пять талантів менї передав єси; ось других пять талантів придбав я ними.

²¹ Рече ж до него пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний: у малому був єси вірен, над многим поставлю тебе. Увійди в радощі пана твого.

²² Приступивши ж і той, що взяв два таланти, сказав: Пане, два таланти менї передав єси; ось других два таланти придбав я ними.

²³ Рече до него пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний: у малому був єси вірен, над многим поставлю тебе. Увійди в радощі пана твого.

²⁴ Приступивши ж і той, що взяв один талант, сказав: Пане, знав я тебе, що жорстокий єси чоловік, що жнеш, де не сїяв, і збираєш, де не розсипав;

²⁵ і, злякавшись, пійшов та сховав твій талант у землї. Оце ж маєш твоє.

²⁶ Озвав ся ж пан його й рече до него: Лукавий слуго й лїнивий, знав єси, що жну, де не сїяв, і збираю, де не розсипав:

²⁷ так треба було оддати срібло моє міняльникам, і, прийшовши, взяв би я своє з лихвою.

²⁸ Візьміть же від него талант, та дайте тому, що має десять талантів.

²⁹ Кожному бо маючому всюди дасть ся, і надто мати ме; у немаючого ж, і що має, візьметь ся від него.

³⁰ І викиньте слугу нїкчемного у темряву надвірню: там буде плач і скреготаннє зубів.

¹ Се глаголав Ісус, і зняв очі свої на небо, й рече: Отче! прийшла година; прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе.

² Яко ж дав єси Йому власть над усяким тїлом, щоб усїм, що дав єси Йому, дав вічнє життє.

³ Се ж життє вічнє в тому, щоб знали Тебе, єдиного справдешного Бога, та кого післав єси, Ісуса Христа.

⁴ Я прославив Тебе на землї: дїло кінчав я, що дав єси менї робити.

⁵ А тепер прослав мене Ти, Отче, у Тебе самого славою, що мав я в Тебе, перш нїж сьвіту бути.

⁶ Обявив я імя Твоє людям, що дав єси менї з сьвіта. Твої були вони, а Ти менї їх дав; і слово Твоє хоронили вони.

⁷ Тепер зрозуміли вони, що, скільки дав єси менї, все від Тебе.

⁸ Бо слова, що дав єси менї, дав я їм; і вони прийняли й зрозуміли справдї, що від Тебе прийшов я, і увірували, що Ти мене післав.

⁹ Я про них молю, не про сьвіт молю, а про тих, що дав єси менї, бо вони Твої.

¹⁰ І все моє Твоє, і Твоє моє, і я прославив ся в них.

¹¹ І вже більш я не в сьвітї, а сї в сьвітї, і я до Тебе йду. Отче сьвятий, збережи їх в імя Твоє, тих, котрих дав єси менї, щоб були одно, яко ж ми.

¹² Як був я з ними на сьвітї, я беріг їх в імя Твоє; котрих дав єси менї, стеріг я, і нїхто з них не погиб, тільки Син погибельний, щоб писаннє справдилось.

¹³ Тепер же до Тебе йду, і се глаголю в сьвітї, щоб мали радість мою повну в собі.

¹⁴ Я дав їм слово Твоє, і сьвіт зненавидїв їх, бо вони не з сьвіта, яко ж я не з сьвіта.

¹⁵ Не молю, щоб узяв їх із сьвіта, а щоб зберіг їх од зла.

¹⁶ Не з сьвіта вони, яко ж я не з сьвіта.

¹⁷ Освяти їх правдою Твоєю; слово Твоє правда.

¹⁸ Як мене післав єси в сьвіт, і я післав їх у сьвіт.

¹⁹ І за них я посьвячую себе, щоб і вони були осьвячені правдою.

²⁰ Не про сих же тільки молю, а також і про тих, що задля слова їх увірують у мене,

²¹ щоб усї одно були: яко ж Ти, Отче, в менї і я в Тобі, щоб і вони в нас одно були, щоб сьвіт увірував, що Ти мене післав єси.

²² І славу, що дав єси менї, дав я їм, щоб були одно, яко ж ми одно.

²³ Я в них і Ти в менї, щоб були звершені в одно, і щоб зрозумів сьвіт, що Ти мене післав єси і полюбив їх, яко ж мене полюбив єси.

²⁴ Отче, которих дав єси менї, хочу, щоб, де я, і вони були зо мною, щоб видїли славу мою, що дав єси менї; бо полюбив єси мене перш основання сьвіта.

²⁵ Отче праведний, і сьвіт Тебе не пізнав, я ж пізнав Тебе, і сї пізнали, що Ти мене післав.

²⁶ І я обявив їм імя Твоє, і обявляти му, щоб любов, якою любив єси мене, в них була, а я в них.