²² And Solomon stood before the altar of the LORD in the presence of all the congregation of Israel, and spread forth his hands toward heaven:

²³ And he said, LORD God of Israel, there is no God like thee, in heaven above, or on earth beneath, who keepest covenant and mercy with thy servants that walk before thee with all their heart:

²⁷ But will God indeed dwell on the earth? behold, the heaven and heaven of heavens cannot contain thee; how much less this house that I have builded?

²⁸ Yet have thou respect unto the prayer of thy servant, and to his supplication, O LORD my God, to hearken unto the cry and to the prayer, which thy servant prayeth before thee to day:

²⁹ That thine eyes may be open toward this house night and day, even toward the place of which thou hast said, My name shall be there: that thou mayest hearken unto the prayer which thy servant shall make toward this place.

³⁰ And hearken thou to the supplication of thy servant, and of thy people Israel, when they shall pray toward this place: and hear thou in heaven thy dwelling place: and when thou hearest, forgive.

¹⁹ Премудростю Господь поставив землю, а розумом утвердив небо.

²⁰ Його премудростю створились (морські) безоднї, і хмари кроплять росою.

²¹ Мій сину! не спускай їх із очей твоїх; ховай розум і розумную обачність.

²² Вони будуть жизнею душі твоїй і окрасою шиї в тебе.

²³ Тодї ходити меш безпечно дорогою твоєю, й нога твоя не спіткнеться.

²⁴ Коли лягати меш — не будеш боятись, а коли заснеш, — сон твій солодкий буде.

²⁵ Не злякаєшся наглого страху, анї пагуби від безбожників, як на тебе спаде;

²⁶ Бо Господь буде надїєю тобі, й стерегти ме, щоб за ногу не спіймався.

²⁷ У нуждї помогти бідасї не одхиляйся, коли рука твоя здолїє се зробити.

²⁸ Не говори твойму ближньому: Йди собі й прийди знов, завтра дам тобі, коли маєш при собі. (Бо не знаєш, що принесе день завтрішнїй.)

²⁹ Не мисли зла тому, хто безпеч із тобою живе.

³⁰ Не сварись із чоловіком, не маючи причини, як він тобі не заподїяв злого.

³¹ Не завидуй чоловікові, що поступає напастливо, й не вибирай для себе дороги його;

³² Бо гидує Господь переворотним, а з праведними у нього спільність.

³³ Господнє прокляттє на домівцї безбожних, а праведних житло він благословить.

³⁴ З недовірків Господь сьміється, покірним же дає він благодать.

¹ Премудрість збудувала будинок собі, витесала сїм стовпів до него,

² Заколола жертви, налила вина й приготовила стіл у себе;

³ Розіслала служебки свої, щоб покликали з городських висот:

⁴ Хто невчений простак, звертай сюди! а тим, що на розум убогі, сказала:

⁵ Прибувайте та їжте мій хлїб і вино моє пийте;

⁶ Покидайте дурноту, й жийте, та ходїте стежками, що вам розум укаже!

⁷ Хто хоче кепкуна навчати, наживе собі неславу, а хто докоряє безбожникові, сказу собі чинить.

⁸ Не картай кепкуна, бо зненавидить тебе; картай мудрого, а будеш йому любий;

⁹ Дай науку мудрому, — зробиться ще премудрійшим, вмудряй праводушного, а він своє знаннє примножить.

¹⁰ Почин премудростї — страх Господень, а пізнаннє сьвятого — се розум;

¹¹ Бо тілько через мене продовжиться вік твій і причиниться тобі років життя.

¹ Первого ж дня тижня, вельми рано, прийшли вони на гріб, несучи, що наготовили, пахощі, і другі з ними.

² Знайшли ж камінь відкочений від гробу.

³ І ввійшовши не знайшли тїла Господа Ісуса.

⁴ І сталось, як здумілись вони від сього, ось два чоловіки стояли перед ними в шатах ясних.

⁵ Як же полякались вони й нахилили лице до землї, рекли до них: Чого шукаєте живого між мертвими?

⁶ Нема Його тут, а встав. Згадайте, як Він промовляв до вас, ще бувши в Галилеї,

⁷ глаголючи: Що мусить Син чоловічий бути виданим у руки чоловіків грішників, і бути розпятим, і третього дня воскреснути.

⁸ І згадали слова Його,

⁹ і, вернувшись од гробу, сповістили про се все одинайцятьох і всїх инших.

¹⁰ Була ж Мария Магдалина, та Йоанна, та Мария Яковова, й инші з ними, що оповідали перед апостолами се.

¹¹ І явились перед ними яко видумка слова їх, і не поняли віри їм.

¹² Петр же, вставши, побіг до гробу; й нахилившись побачив тільки полотно, що лежало, й пійшов, сам у собі дивуючись тим, що сталось.

¹¹ Бачите, який великий лист написав я вам своєю рукою.

¹² Которі хочуть хвалитись по тїлу, ті примушують вас обрізуватись, тільки щоб за хрест Христів гонимим їм не бути.

¹³ Бо і ті, що обрізались, і самі закону не додержують, а хочуть, щоб ви обрізувались, аби в вашому тїлї хвалитись.

¹⁴ Мене ж не доведи (Боже) хвалитись (чим небудь) тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, котрим менї сьвіт розпято, а я сьвітові.

¹⁵ У Христї бо Ісусї нї обрізаннє нїчого не може, нї необрізаннє, а нове створіннє.

¹⁶ І которі по правилу сьому живуть, мир на них і милость і на Ізраїлї Божому.

¹⁷ На останок, нехай нїхто не завдає менї журби; бо я рани Господа Ісуса на тїлї моїм ношу.

¹⁸ Благодать Господа нашого Ісуса Христа з духом вашим, браттє. Амінь.

⁶ Бо Бог, що звелїв з темряви засияти, той засьвітив у серцях наших на просьвіченнє розуміння слави Божої в лицї Ісус-Христовім.

⁷ Маємо ж скарб сей у глиняних посудах, щоб премножество сили було від Бога, а не від нас.

⁸ У всьому горюємо, та не нарікаємо; трівожимось, та не теряємо надїї;

⁹ гонять нас, та ми не покинуті; повалені ми, та не погублені;

¹⁰ всякого часу мертвість Господа Ісуса на тїлї носимо, щоб і життє Ісусове в тїлї нашому являло ся.

¹¹ Завсїди бо нас живих на смерть видають задля Ісуса, щоб і життє Ісусове являлось у смертному тїлї нашому.

¹² Тим же оце смерть в нас орудує, а життє в вас.

¹³ Мавши той же дух віри, по писаному: Я вірував, тим і глаголав, і ми віруємо, тим і глаголемо,

¹⁴ знаючи, що хто підняв Господа Ісуса, і нас через Ісуса підійме і поставить з вами.

¹⁵ Все бо задля вас, щоб богата благодать через благодареннє многих намножувалась на славу Божу.

¹ Тим же, браттє сьвяте, поклику небесного спільники, вважайте на Посланика і Сьвятителя визнання нашого, на Христа Ісуса.

² Вірен Він Тому, хто настановив Його, як і Мойсей у всьому домі Його:

³ більшої бо слави Сей над Мойсея сподобив ся, скільки більшу честь має, нїж будинок, той, хто збудував його.

⁴ Всякий бо будинок будує хтось, а хто все збудував, се Бог.

¹³ І нїхто не зійшов на небо, тільки хто з неба зійшов, Син чоловічий, що на небі.

¹⁴ І, як Мойсей підняв угору гадюку в пустинї, так мусить бути піднятий і Син чоловічий,

¹⁵ щоб кожний віруючий в Него не погиб, а мав життє вічнє.

¹⁶ Так бо полюбив Бог сьвіт, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, віруючий в Него, не погиб, а мав життє вічнє.

¹⁷ Бо не післав Бог Сина свого на сьвіт, щоб осудив сьвіт, а щоб спас ся Ним сьвіт.

³⁵ І спитав один з них, учитель закону, спокушуючи Його й кажучи:

³⁶ Учителю, котора заповідь велика в законї?

³⁷ Ісус же рече йому: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всею душею твоєю, і всею думкою твоєю.

³⁸ Се перва й велика заповідь.

³⁹ Друга ж подібна їй: Люби ближнього твого, як себе самого.

⁴⁰ На сих двох заповідях увесь закон і пророки стоять.

⁴¹ Як же зібрались Фарисеї, питав їх Ісус,

⁴² глаголючи: Що ви думаєте про Христа? чий Він син? Кажуть Йому: Давидів.

⁴³ Рече Він до них: Як же се Давид зве Його в дусї Господом, говорячи:

⁴⁴ Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене, доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг твоїх?

⁴⁵ Коли ж Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?

⁴⁶ І нїхто не зʼумів йому відказати нї слова, й нїхто з того часу не важив ся питати Його нїколи.

¹³ Як же прийшов Ісус у сторони Кесариї Филипової, то питав учеників своїх, глаголючи: За кого мають люде мене, Сина чоловічого?

¹⁴ Вони ж сказали: Одні за Йоана Хрестителя, другі за Ілию, инші ж за Єремію або одного з пророків.

¹⁵ Рече до них: Ви ж як кажете? хто я?

¹⁶ Озвавшись Симон Петр, каже: Ти єси Христос, Син Бога живого.

¹⁷ І озвавшись Ісус, рече до него: Блажен єси, Симоне, сину Йонин, бо тїло й кров не відкрила тобі сього, а Отець мій, що на небі.

¹⁸ Скажу ж і я тобі: Що ти єси Петр, і на сьому каменї збудую церкву мою, і ворота пекольні не подужають її.

¹ Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник.

² Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям.

³ Тому воротар одчиняє, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх.

⁴ І як вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його.

⁵ За чужим же не пійдуть, а втїкати муть од него, бо не знають голосу чужих.

⁶ Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.

⁷ Тодї знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям.

⁸ Всї, скільки прийшло їх перше мене, злодїї і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї.

⁹ Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.

¹⁰ Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.

¹¹ Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.

¹² Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидає вівцї, та й утїкає; а вовк хапа їх, і розсипає вівцї.

¹³ Наймит же втїкає, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.

¹⁴ Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.

¹⁵ Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.

¹⁶ І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.

¹⁷ За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її.

¹⁸ Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе. Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її. Сю заповідь прийняв я від Отця мого.

¹⁹ Постала тодї знов незгода між Жидами за слова сї.

²⁰ Казали ж многі з них: Біса має і божеволїє; чого ви Його слухаєте?

²¹ Инші казали: Се слова не біснуватого. Хиба біс може слїпим очі відкривати?

²² Були ж поновини в Єрусалимі, і зима була.

²³ І ходив Ісус по церкві у Соломоновім ходнику.

²⁴ Обступили тодї Його Жиди, й казали Йому: Доки нас морочити меш? Коли Ти Христос, скажи нам явно.

²⁵ Відказав їм Ісус: Я казав вам, та й не віруєте. Дїла, що я роблю в імя Отця мого, сї сьвідкують про мене.

²⁶ Та ви не віруєте, бо ви не з овець моїх, як я казав вам.

²⁷ Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною.

²⁸ І я життє вічнє даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх.

²⁹ Отець мій, що дав менї, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого.

³⁰ Я і Отець одно.

³¹ Брали тодї знов каміннє Жиди, щоб каменувати Його.

³² Озвавсь до них Ісус: Багато добрих дїл явив я від Отця мого. За которе з тих дїл каменуєте мене?

³³ Відказали йому Жиди, говорячи: За добре дїло не каменуємо Тебе, а за хулу, і що Ти, чоловіком бувши, робиш себе Богом.

³⁴ Озвавсь до них Ісус: Хиба не написано в законї вашому: Я сказав, ви боги?

³⁵ Коли тих назвав богами, до кого слово Боже було, та й не може поламатись писаннє, —

³⁶ то як же про Того, кого Отець осьвятив і післав у сьвіт, ви кажете: Що хулиш, бо сказав: Я Син Божий?

³⁷ Коли я не роблю дїл Отця мого, не йміть віри менї.

³⁸ Коли ж роблю, а ви менї не віруєте, то дїлам віруйте, щоб ви знали й вірували, що в менї Отець, і я в Йому.

³⁹ Шукали тодї знов Його схопити, та вхиливсь од рук їх,

⁴⁰ та й пійшов ізнов на той бік у те місце, де Йоан перше хрестив, та й пробував там.

⁴¹ І многі приходили до Него, й казали: Що Йоан нїякої ознаки не зробив, усе ж, що Йоан казав про сього чоловіка, правда була.

⁴² І увірували там многі в Него.