¹² Бо порядкуваннє служення сього не тільки сповняє недостатки сьвятих, а також достаткує многими подяками Богові.

¹³ Дознавши служення сього, прославляють вони Бога за покірне визнаваннє ваше благовістя Христового, і за щирість общення з ними і з усїма,

¹⁴ і молять ся за вас, прихиляючись до вас задля превеликої благодати Божої в вас.

¹⁵ Дяка ж Богові за невимовний дар Його.

¹ Сам же я Павел благаю вас лагідностю і тихостю Христовою, а що в вічі смиренний між вами, а, не будучи між вами, сьміливий проти вас;

² благаю ж, щоб, бувши між вами, не бути сьміливим з тією певнотою, якою думаю осьмілитись проти деяких, що думають про нас, нїби ми ходимо по тїлу.

³ Бо ходячи в тїлї, не по тїлу воюємо:

⁴ (бо зброя воювання нашого не тїлесна, а сильна Богом на зруйнованнє твердинь,)

⁵ руйнуючи видумки і всяку висоту, що встає проти знання Божого, і займаючи в полонь усякий розум на послух Христу,

⁶ і будучи на поготові помститись над усяким непослухом, як сповнить ся ваш послух.

⁷ Хиба ви на лице дивитесь? Коли хто певен у собі, що він Христів, нехай знов по собі думає так, що, як він Христів, так і ми Христові.

¹⁹ та Юду Іскариоцького, що зрадив Його.

²⁰ Входять вони в господу, і знов сходить ся народ, так що не могли анї хлїба зʼїсти.

²¹ І прочувши свояки Його, вийшли взяти Його; казали бо, що Він не при собі.

²² А письменники, поприходивши з Єрусалиму, казали, що Вельзевула має, і що бісовським князем виганяє біси.

²³ І, покликавши їх, говорив до них приповістями: Як може сатана сатану виганяти?

²⁴ І коли царство проти себе роздїлить ся, не може стояти царство те.

²⁵ І коли господа проти себе роздїлить ся, не може стояти господа тая.

²⁶ І коли сатана устав проти себе, й роздїлив ся, не може стояти, а конець йому.

²⁷ Не може нїхто надоби сильного, ввійшовши в господу його, пожакувати, як перше сильного не звяже; аж тодї господу його пограбить.

¹ Промовив же і до учеників своїх: Один чоловік був багатий, що мав приставника; і обвинувачено сього йому, що розсипає маєток його.

² І, покликавши його, каже йому: Що се чую про тебе? Дай менї перелїк з твого приставництва, бо не можна вже тобі бути приставником.

³ Каже ж у собі приставник: Що менї робити, що пан мій бере приставництво від мене? Копати не вмію, просити соромлюсь.

⁴ Знаю, що зроблю, щоб, як відставлений буду від приставництва, прийняли мене в господи свої.

⁵ І покликавши кожного з довжників пана свого, каже первому: Скільки ти винен панові моєму?

⁶ Він же каже: Сто мір оливи. І каже йому: Візьми твою розписку, та сївши хутко, пиши пятьдесять.

⁷ Потім другому каже: Ти ж скільки винен? Він же каже: Сто мір пшеницї. І каже йому: Візьми твою розписку, та напиши вісїмдесять.

⁸ І похвалив пан приставника неправедного, що мудро вчинив; сини бо віку сього мудріщі над синів сьвітла в родї своїм.

⁹ І я вам глаголю: Робіть собі приятелів від мамони неправди, щоб, як будете в недостатках, прийняли вас у вічні оселї.

¹⁰ Вірний у найменшому, і в великому вірний, а в найменшому неправедний, і в великому неправедний.

¹¹ Коли ж оце у неправедній мамонї вірні не будете, то правдиве хто вам звірить?

¹² І коли у чужому вірні не були, ваше хто вам дасть?

¹³ Жаден слуга не може двом панам служити: або одного ненавидїти ме, а другого любити ме; або до одного прихилить ся, а другим гордувати ме. Не можете Богові служити й мамонї.

¹⁴ Чули ж се все й Фарисеї, що були сріблолюбцями, та й насьміхались із Него.

¹⁵ І рече їм: Ви оправдуєте себе перед людьми, Бог же знає серця ваші, бо що в людей високе, те огида перед Богом.

¹⁶ Закон і пророки до Йоана. З того ж часу царство Боже благовіствуєть ся, і кожен силою здобуває його.

¹⁷ Легше ж небу та землї перейти, нїж із закону одній титлї пропасти.

¹⁸ Всякий, хто розводить ся з жінкою своєю, і женить ся з иншою, робить перелюб; і всякий, хто женить ся з розведеною з чоловіком, робить перелюб.

¹⁹ Один же чоловік був заможний, і одягавсь у кармазин та висон, і жив що-дня пишно.

²⁰ Убогий же один був, на ймя Лазар, що лежав перед ворітьми його ввесь у струпі,

²¹ і бажав погодуватись окрушинами, що падали з стола багатиревого; тільки ж і собаки приходячи лизали рани його.

²² Стало ся ж, що вмер убогий, і перенесли його ангели на лоно Авраамове; умер же й багатир і поховали його.

²³ І в пеклї зняв він очі свої, бувши в муках, і побачив оддалеки Авраама, й Лазаря на лонї його.

²⁴ І покликнувши він, каже: Отче Аврааме, помилуй мене та пішли Лазаря, нехай умочить конець пальця свого в воду та прохолодить язик мій; бо я мучусь у поломї сьому.

²⁵ Рече ж Авраам: Дитино, спогадай, що прийняв єси добре твоє в життю твоїм, а Лазар так само лихе; тепер же він тут утїшаєть ся, а ти мучиш ся.

²⁶ Та ще й до того, між нами й вами пропасть велика утвердилась, щоб которі схотїли перейти звідсїля до вас, не здолїли; анї звідтіля до нас не перейшли.

²⁷ Каже ж він: Благаю ж тебе, отче, щоб післав його до дому батька мого:

²⁸ маю бо пять братів; нехай сьвідкує їм, щоб і вони не прийшли у се місце муки.

²⁹ Рече йому Авраам: Мають вони Мойсея і пророків; нехай слухають їх.

³⁰ Він же каже: Нї, отче Аврааме; тільки ж, коли б хто з мертвих прийшов до них, покають ся.

³¹ Рече ж йому: Коли Мойсея і пророків не слухають, то, коли б хто й з мертвих воскрес, не піймуть віри.