¹⁵ Як же обідали, рече Ісус Симонові Петру: Симоне Йонин, чи любиш мене більш, нїж сї: Каже Йому: Так, Господи; Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси ягнята мої.

¹⁶ Рече йому знов удруге: Симоне Йонин, чи любиш мене? Каже Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси вівцї мої.

¹⁷ Рече йому втретє: Симоне Йонин, чи любиш мене? Засмутив ся Петр, що сказав йому втретє: Чи любиш мене? й каже Йому: Господи, Ти все знаєш; Ти знаєш, що люблю Тебе. Рече йому Ісус: Паси вівцї мої.

¹⁸ Істино, істино глаголю тобі: Як був єси молодий, то підперізував ся сам, і ходив єси куди хотїв; як же зістарієш ся, то простягнеш руки твої, і инший тебе підпереже, й поведе, куди не схочеш.

¹⁹ Се ж промовив, означуючи, якою смертю прославить Бога. І, сказавши се, рече йому: Йди слїдом за мною.

²⁰ І обернувшись Петр, бачить ученика, котрого любив Ісус, слїдом ідучого, що й на вечері пригорнувсь до грудей Його, і питав: Господи, хто се, що зрадить Тебе?

²¹ Сього побачивши Петр, каже Ісусові: Господи, сей же що?

²² Рече йому Ісус: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того? ти йди за мною.

²³ І пійшло слово се між братів, що ученик той не вмре, та не сказав йому Ісус, що не вмре; а: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того?

²⁴ Се той ученик, що сьвідкує про се, і писав се; і знаємо, що правдиве сьвідкуваннє його.

²⁵ Єсть же й иншого багато, що зробив Ісус, що, коли б писати зʼосїбна, то думаю, що й сам сьвіт не помістив би писаних книг. Амінь.

² Коли иншим я не апостол, то все ж вам; ви бо печать апостолування мого в Господї.

³ Оце моя відповідь тим, хто судить мене.

⁴ Хиба ми не маємо власти їсти і пити?

⁵ Хиба не маємо власти сестру-жінку водити, як инші апостоли, й брати Господнї, і Кифа?

⁶ Або один я та Варнава не маємо власти, щоб не робити?

⁷ Хто воїнствує коли своїми доходами? хто садить виноградник, та й овощу його не їсть? або хто пасе стадо, та й молока з стада не їсть?

⁸ Хиба се я глаголю яко чоловік? чи не говорить сього й закон?

⁹ Бо в Мойсейовім законї писано: Не завязуй рота волові, як молотить. Хиба про волів дбає Бог?

¹⁰ чи задля нас як раз глаголе? Задля нас бо написано, що в надїї мусить ратай орати, і хто молотить, (робить се) з надїєю, бути спільником свого вповання.

¹¹ Коли ми духовне сїяли вам, то чи велика річ, коли ми тїлесне ваше жати мем?

¹² коли инші бувають спільниками (сієї) власти над вами, то чи не більше ми? Та не користувались ми властю сією, а все терпимо, щоб не зʼупинити як небудь благовістя Христового.

¹² дякуючи Отцеві, котрий зробив нас достойними спільности в наслїддю сьвятих у сьвітлї,

¹³ котрий збавив нас од власти тьми і перенїс у царство Сина любови своєї,

¹⁴ в котрому маємо викуп кровю Його і прощеннє гріхів.

¹⁵ Котрий єсть образ невидомого Бога, перворідень усякого творива.

¹⁶ Бо Ним сотворене все, що на небесах і що на землї, видиме й невидиме, чи престоли, чи панства, чи князївства, чи властї, — все Ним і для Него сотворене.

¹⁷ Він єсть перш усього, і все в Ньому стоїть.

¹⁸ І Він голова тїлу і церкві, Він початок, перворідень з мертвих, щоб у всьому Йому передувати.

²³ Тим же то уподобилось царство небесне чоловіку цареві, що схотїв узяти перелїк од слуг своїх.

²⁴ Як же почав брати, приведено йому одного, що завинив йому десять тисяч талантів.

²⁵ Як же не мав він, що віддати, звелїв пан його продати його, й жінку його, й дїтей, і все що мав, та й віддати.

²⁶ Упавши тодї слуга, поклонив ся йому, кажучи: Пане, потерпи менї, а все тобі віддам.

²⁷ Змилосердив ся ж пан слуги того, відпустив його, й простив йому довг.

²⁸ Слуга ж той, вийшовши, знайшов одного з товаришів своїх, що завинив йому сотню денариїв; і, вхопивши його, давив, кажучи: Віддай менї, що винен.

²⁹ Упавши тодї товариш його в ноги йому, благав його, кажучи: Потерпи менї, і все віддам тобі.

³⁰ Він же не схотїв, а, відійшовши, укинув його в темницю, поки віддасть довг.

³¹ Бачивши ж товариші його, що сталось, жалкували вельми, й, пійшовши, сказали своєму панові все, що сталось.

³² Тодї, призвавши його пан його, рече йому: Слуго ледачий, увесь довг той простив я тобі, як благав єси мене;

³³ чи не слїд було й тобі помилувати товариша твого, як і я тебе помилував?

³⁴ І, розгнївившись пан його; передав його мучителям, аж поки віддасть увесь довг йому.

³⁵ Так і Отець мій небесний робити ме вам, як не прощати мете кожен братові своєму від сердець ваших провин їх.

⁵¹ And it came to pass, when the time was come that he should be received up, he stedfastly set his face to go to Jerusalem,

⁵² And sent messengers before his face: and they went, and entered into a village of the Samaritans, to make ready for him.

⁵³ And they did not receive him, because his face was as though he would go to Jerusalem.

⁵⁴ And when his disciples James and John saw this, they said, Lord, wilt thou that we command fire to come down from heaven, and consume them, even as Elias did?

⁵⁵ But he turned, and rebuked them, and said, Ye know not what manner of spirit ye are of.

⁵⁶ For the Son of man is not come to destroy men’s lives, but to save them. And they went to another village.

²² All things are delivered to me of my Father: and no man knoweth who the Son is, but the Father; and who the Father is, but the Son, and he to whom the Son will reveal him.

²³ And he turned him unto his disciples, and said privately, Blessed are the eyes which see the things that ye see:

²⁴ For I tell you, that many prophets and kings have desired to see those things which ye see, and have not seen them; and to hear those things which ye hear, and have not heard them.

¹ І сталось другої суботи після першої, ійшов Він через засїви, й рвали ученики Його колоссє, та й їли, потерши в руках.

² Деякі ж з Фарисеїв казали їм: На що робите, чого не годить ся робити в суботу?

³ І, озвавшись до них, рече Ісус: Хиба й того не читали, що зробив Давид, як зголоднїв він і ті, що були з ним:

⁴ як, увійшовши він у дом Божий, хлїби показні взяв і їв, і дав також тим, що були з ним, котрих не годилось їсти, хиба одним священикам?

⁵ І рече їм: Син чоловічий — Він Господь і суботи.

⁶ І сталось також другої суботи: ввійшов Він у школу та й навчав; а був там чоловік, що рука в него права була суха.

⁷ Назирали ж Його письменники та Фарисеї, чи в суботу сцїляти ме, щоб знайти вину на Него.

⁸ Він же знав думки їх, і рече чоловіку сухорукому: Устань і стань на середину. Він же, вставши, стояв.

⁹ Рече ж Ісус до них: Спитаю вас: Що годить ся по суботам: добре робити, чи лихе робити? душу спасати, чи погубляти?

¹⁰ І, споглянувши кругом по всїх їх, рече чоловікові: Простягни руку твою. Він же зробив так, і стала рука його здорова, як і друга.

¹¹ Вони ж сповнились лютостю і говорили один до одного, що б зробити Ісусові.

¹² Стало ж ся тими днями, вийшов Він на гору молитись, і був усю ніч на молитві Богу.

¹³ А, як настав день, покликав учеників своїх; і, вибравши з них дванайцятьох, котрих і апостолами назвав:

¹⁴ Симона, що назвав Петром, та Андрея брата його, Якова та Йоана, Филипа та Вартоломея,

¹⁵ Маттея та Тому, Якова Алфеєвого та Симона, на прізвище Зилота,

¹⁶ Юду Якового та Юду Іскариоцького, що й став ся зрадником;

¹⁷ і зійшовши з ними, став на місцї рівному, й товариство учеників Його, і множество велике людей з усієї Юдеї і Єрусалиму, й з побережжя Тирського та Сидонського, що поприходили слухати Його і сцїляти ся від недуг своїх,

¹⁸ і мучені від духів нечистих; і сцїляли ся.

¹⁹ І ввесь народ шукав приторкнутись до Него: бо сила від Него виходила, й сцїляла всїх.

²⁰ І знявши Він очі свої на ученики свої, рече: Блаженні вбогі, бо ваше царство Боже.

²¹ Блаженні голодні тепер, бо насититесь. Блаженні плачущі тепер, бо сьміяти метесь.

²² Блаженні, коли ненавидїти муть вас люде, й коли проженуть вас, і осоромлять, і викинуть імя ваше, як зло, задля Сина чоловічого.

²³ Радуйтесь того дня і веселїтесь, ось бо нагорода ваша велика на небі; так бо чинили пророкам батьки їх.

²⁴ Горе ж вам, багатим! бо прийняли ви утїху вашу.

²⁵ Горе вам, ситим! бо голодувати мете. Горе вам, що сьмієтесь тепер; бо сумувати мете да плакати мете.

²⁶ Горе вам, коли добре говорити муть про вас усї люде; так бо робили лжепророкам батьки їх.

²⁷ Тільки ж глаголю вам, слухаючим: Любіть ворогів ваших, добре робіть ненавидникам вашим,

²⁸ благословляйте кленучих вас, і молїть ся за обидників ваших.

²⁹ Хто бє тебе у щоку, підстав і другу; а хто бере твою свиту, й жупанка не борони.

³⁰ Всякому, хто просить у тебе, дай, і хто бере що твоє, не допевняй ся.

³¹ І, як хочете, щоб чинили вам люде, так і ви чинїть їм.

³² І коли любите тих, хто любить вас, яка вам дяка? бо й грішники тих, хто їх любить, люблять.

³³ І коли добро робите тим, хто добро робить вам, яка вам дяка? бо й грішники те саме чинять.

³⁴ І коли позичаєте тим, від кого маєте надїю одержати, яка вам дяка? бо й грішники грішникам позичають, щоб одержати стільки ж.

³⁵ Нї, любіть ворогів ваших, і добро робіть, і позичайте, нїчого від них не сподїваючись; а буде нагорода ваша велика, й будете синами Вишнього; бо Він благий до невдячних і лихих.

³⁶ Будьте ж оце милосерні, як і Отець ваш милосерден.

³⁷ І не судїть, то й не будете суджені; не осуджуйте, то й не будете осуджені; прощайте, то й буде вам прощено.

³⁸ Давайте, то й вам буде дано; міру добру, наталовану, й струснуту, й надто пересипану давати муть вам на лоно ваше. Такою бо мірою, якою міряєте, відміряєть ся вам.

³⁹ Сказав же приповість їм: Чи може слїпий слїпого водити? хиба обидва в яму не впадуть?

⁴⁰ Нема ученика над учителя свого; звершений же — буде кожен, як учитель його.

⁴¹ Чого ж дивиш ся на порошину в оцї брата твого, полїна ж у своєму оцї не чуєш?

⁴² І як можеш казати братові твоєму: Брате, дай вийму порошину, що в оцї твоїм, сам в оцї своїм полїна не бачивши? Лицеміре, викинь перше ломаку з ока твого, а тодї бачити меш вийняти порошину з ока брата твого.

⁴³ Нема бо дерева доброго, що родить овощ пустий; анї дерева пустого, що родить овощ добрий.

⁴⁴ Кожне бо дерево по свому овощу пізнаєть ся; не збирають бо з тернини смокви, анї збирають з ожини винограду.

⁴⁵ Добрий чоловік з доброго скарбу серця свого виносить добре; а лихий чоловік з лихого скарбу серця свого виносить лихе: бо з переповнї серця промовляють уста його.

⁴⁶ На що ж мене звете Господи, Господи, й не робите, що я глаголю?

⁴⁷ Всякий, хто приходить до мене, й слухає слова мої, та й чинить їх, покажу вам, кому він подобен:

⁴⁸ подобен він чоловікові, будуючому будинок, що викопав глибоко, й положив підвалину на каменї; як же повідь настала, наперла бистрінь на будинок той, та не змогла схитнути його: збудовано бо його на каменї.

⁴⁹ Хто ж слухає, та не чинить, подобен чоловікові, будуючому будинок на землї, без підвалини, на котрий наперла бистрінь, і зараз упав, і була руїна будинка того велика.