³ Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що, по великій своїй милости, знов породив нас на впованнє живе воскресеннєм Ісус-Христовим із мертвих,

⁴ до наслїддя нетлїнного і непорочного, що не зовяне, сховане на небесах про вас,

⁵ котрі силою Божою стережені пробуваєте через віру, на спасеннє, готове явитись останнього часу.

⁶ Сим радуйте ся, мало нинї (коли треба), смуткуючи у всяких напастях,

⁷ щоб випробувана віра ваша, геть дорожча золота пропадущого, хоч і огнем випробуваного, знайшлась на похвалу і честь і славу в одкриттю Ісус-Христовому.

⁸ Котрого не бачивши любите, і на котрого нинї не дивлячись, а віруючи, радуєтесь радістю невимовною і преславною,

⁹ приймаючи конець віри вашої, спасеннє душам.

¹³ Тим то, підперезавши поясницї думок ваших, будьте тверезі, і звершено вповайте на благодать, що приносить ся вам в одкриттю Ісуса Христа.

¹⁴ Яко дїти слухняні, не водячи себе по давнїм хотїнням вашим, що в незнанню,

¹⁵ а, яко Покликавший вас сьвятий, і ви самі сьвяті у всьому життю будьте:

¹⁶ бо написано: „Будьте сьвяті, бо я сьвят.‟

¹⁷ І коли Отцем зовете Того, що, не вважаючи на лице, судить кожного по дїлу, то зо страхом провожайте час вашого домування,

¹⁸ знаючи, що не тлїнним сріблом або золотом викупились од марного життя вашого, від отцїв переданого,

¹⁹ но дорогоцїнною кровю Христа, як непорочного і чистого агнця,

¹¹ Любі, молю, як чужосторонцїв і прохожих, ухилятись від тїлесного хотїння, котре воює проти душі,

¹² і вести добре життє своє між поганами, щоб, у чому судять вас яко лиходїїв, наглядаючи добрі дїла (ваші), славили Бога в день одвідання.

¹³ Тим то коріть ся всякому чоловічому начальству ради Господа: чи то цареві, яко значному,

¹⁴ чи то начальникам, яко від него посланим на одмщеннє лиходїям, а на хвалу добротворцям.

¹⁵ Така бо воля Божа, щоб ви, роблячи добро, затикали уста невіжи безрозумних людей,

¹⁶ яко свобідні, а не яко ті, що мають свободу за покриттє злоби, а яко слуги Божі.

¹⁷ Усїх шануйте; браттівство любіте; Бога лякайтесь; царя честїть.

¹⁸ Слуги, з усяким страхом корітесь панам, не тільки добрим і лагідним, а також лукавим.

¹⁹ Се бо угодно перед Богом, коли хто ради совісти Божої переносить смуток, страждаючи не по правдї.

²⁰ Яка бо похвала, коли, согрішаючи й биті в лице, терпите? Тільки коли добре робите, і, страждаючи терпите, то се угодно перед Богом.

²¹ На се бо ви покликані, бо і Христос страждав за вас, оставляючи вам приклад, щоб ви йшли слїдом за Його стопами;

²² котрий не зробив гріха, анї не знайдено підступу в устах Його;

²³ котрий, злословлений, не злословив, і страждаючи, не грозив, а передав Судячому праведно;

²⁴ котрий гріхи наші сам піднїс на тїлї своїм на дереві, щоб ми, для гріхів умерши, правдою жили; котрого „ранами сцїлились‟.

¹⁵ Як же обідали, рече Ісус Симонові Петру: Симоне Йонин, чи любиш мене більш, нїж сї: Каже Йому: Так, Господи; Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси ягнята мої.

¹⁶ Рече йому знов удруге: Симоне Йонин, чи любиш мене? Каже Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. Рече йому: Паси вівцї мої.

¹⁷ Рече йому втретє: Симоне Йонин, чи любиш мене? Засмутив ся Петр, що сказав йому втретє: Чи любиш мене? й каже Йому: Господи, Ти все знаєш; Ти знаєш, що люблю Тебе. Рече йому Ісус: Паси вівцї мої.

¹⁸ Істино, істино глаголю тобі: Як був єси молодий, то підперізував ся сам, і ходив єси куди хотїв; як же зістарієш ся, то простягнеш руки твої, і инший тебе підпереже, й поведе, куди не схочеш.

¹⁹ Се ж промовив, означуючи, якою смертю прославить Бога. І, сказавши се, рече йому: Йди слїдом за мною.

²⁰ І обернувшись Петр, бачить ученика, котрого любив Ісус, слїдом ідучого, що й на вечері пригорнувсь до грудей Його, і питав: Господи, хто се, що зрадить Тебе?

²¹ Сього побачивши Петр, каже Ісусові: Господи, сей же що?

²² Рече йому Ісус: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того? ти йди за мною.

²³ І пійшло слово се між братів, що ученик той не вмре, та не сказав йому Ісус, що не вмре; а: Коли схочу, щоб він пробував, доки прийду, що тобі до того?

²⁴ Се той ученик, що сьвідкує про се, і писав се; і знаємо, що правдиве сьвідкуваннє його.

²⁵ Єсть же й иншого багато, що зробив Ісус, що, коли б писати зʼосїбна, то думаю, що й сам сьвіт не помістив би писаних книг. Амінь.

⁴ For as we have many members in one body, and all members have not the same office:

⁵ So we, being many, are one body in Christ, and every one members one of another.

¹⁵ Rejoice with them that do rejoice, and weep with them that weep.

¹⁶ Be of the same mind one toward another. Mind not high things, but condescend to men of low estate. Be not wise in your own conceits.

¹⁷ Recompense to no man evil for evil. Provide things honest in the sight of all men.

¹⁸ If it be possible, as much as lieth in you, live peaceably with all men.

¹⁹ Dearly beloved, avenge not yourselves, but rather give place unto wrath: for it is written, Vengeance is mine; I will repay, saith the Lord.

²⁰ Therefore if thine enemy hunger, feed him; if he thirst, give him drink: for in so doing thou shalt heap coals of fire on his head.

²¹ Be not overcome of evil, but overcome evil with good.

²¹ Робом досади глаголю, так нїби ми знемоглись. Коли ж у чому хто осьмілюєть ся (у безумстві глаголю), то й я осьмілююсь.

²² Вони Євреї? І я. Вони Ізраїльтяне? І я. Вони насїннє Авраамове? І я.

²³ Христові слуги? (безумствуючи глаголю) я більше: В працях премного, в ранах без міри, у темницях пребагато, при смерти почасту.

²⁴ Од Жидів пять раз по сорок без одного прийняв я.

²⁵ Тричі киями бито мене, а один раз каменовано; тричі розбивав ся корабель, ніч і день пробув я в глибинї;

²⁶ у дорогах почасту, у бідах (на) водї, у бідах (од) розбійників, у бідах од земляків, у бідах од поган, у бідах у городї, у бідах у пустинї, у бідах на морі, у бідах між лукавими братами;

²⁷ у працї і в журбі, почасту в недосипанню, в голодї і жаждї, в постах часто, в холодї й наготї.

²⁸ Опріч того, що осторонь, налягає на мене щоденна журба про всї церкви.

²⁹ Хто знемогає, щоб і я не знемогав? Хто блазнить ся, щоб і я не горів?

³⁰ Коли хвалитись треба, то хвалити мусь тим, що від немочі моєї.

³¹ Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, будучи благословен на віки, знає, що я не обманюю.

³² У Дамаску царський намістник Арета, стеріг город Дамащан, хотївши піймати мене;

³³ і віконцем у коші спущено мене по стїнї, і втік я з рук його.

¹ Не користь же менї хвалитись, та перейду до видїння і одкриття Господнього.

² Я знаю чоловіка в Христї перед чотирнайцятьма лїтами (чи в тїлї, не знаю, чи без тїла, не знаю; Бог знає), підхопленого аж до третього неба.

³ І знаю такого чоловіка (чи в тїлї, чи без тїла, не знаю; Бог знає),

⁴ що був підхоплений у рай, і чув він слова невимовні, що не можна чоловікові промовити.

⁵ Таким хвалити мусь; собою ж не хвалити мусь, а тільки немощами моїми.

⁶ Коли бо я схочу хвалитись, не буду безумний, бо говорити му правду; та вдержуюсь, щоб хто мене не вважав над те, чим бачить мене або чує що від мене;

⁷ І, щоб превеликими відкриттями надто не величатись менї, дано менї колючку в тїло, ангела сатану, нехай бє мене в лице, щоб не величав ся.

⁸ Про него тричі Господа благав я, щоб відступив від мене.

⁹ Та Він сказав менї: Доволї з тебе благодати моєї, сила бо моя в немощі звершується. Найлюбіще ж оце лучче хвалитись менї немощами моїми, щоб вселилась у мене сила Христова.

⁹ І, пійшовши звідтіля, увійшов у школу їх.

¹⁰ І ось був там чоловік із сухою рукою. І питали Його, кажучи: Чи годить ся в суботу сцїляти? щоб обвинувати його.

¹¹ Він же рече до них: Де між вами чоловік, що має одну вівцю, і коли впаде вона субітнього дня в яму, він не візьме, та й не витягне її?

¹² Як же більше луччий чоловік од вівцї? Тим годить ся чинити добро і в суботу.

¹³ Рече тодї до чоловіка: Простягни руку твою. І простяг, і стала вона здорова, як і друга.

¹³ Як же прийшов Ісус у сторони Кесариї Филипової, то питав учеників своїх, глаголючи: За кого мають люде мене, Сина чоловічого?

¹⁴ Вони ж сказали: Одні за Йоана Хрестителя, другі за Ілию, инші ж за Єремію або одного з пророків.

¹⁵ Рече до них: Ви ж як кажете? хто я?

¹⁶ Озвавшись Симон Петр, каже: Ти єси Христос, Син Бога живого.

¹⁷ І озвавшись Ісус, рече до него: Блажен єси, Симоне, сину Йонин, бо тїло й кров не відкрила тобі сього, а Отець мій, що на небі.

¹⁸ Скажу ж і я тобі: Що ти єси Петр, і на сьому каменї збудую церкву мою, і ворота пекольні не подужають її.

¹⁹ І дам я тобі ключі царства небесного; й що звяжеш на землї, буде звязане на небі; а що розвяжеш на землї, буде розвязане на небі.

¹ Як же народивсь Ісус у Витлеємі Юдейському за царя Ірода, прийшли мудрцї зі сходу в Єрусалим,

² говорячи: Де нарождений цар Жидівський? бачили бо ми зорю його на сходї, й прийшли поклонитись йому.

³ Почувши ж цар Ірод, стрівожив ся, і ввесь Єрусалим із ним.

⁴ І, зібравши всїх архиєреїв і письменників людських, допитував ся в них, де Христу родити ся.

⁵ Вони ж казали йому: В Витлеємі Юдейському, бо ось як написано в пророка:

⁶ І ти, Витлеєме, земле Юдина, нїчим не гірша єси між князями Юдиними; бо з тебе прийде гетьман, що старшинувати ме над народом моїм Ізраїлем.

⁷ Закликавши тодї Ірод тайкома мудрцїв, пильно в них випитував, якого часу показалась зоря.

⁸ І послав їх у Витлеєм, і каже: Йдїть та розпитайтесь пильно про те хлопятко; а як знайдете, принесїть менї звістку, щоб і менї пійти поклонитись йому.

⁹ Вони ж, вислухавши царя, вийшли; коли се зоря, що бачили на сходї, йде поперед них, поки прийшла та й стала зверху, де було хлопятко.

¹⁰ Побачивши ж вони зорю, зрадїли вельми великою радостю.

¹¹ І, ввійшовши в господу, знайшли хлопятко з Мариєю, матїрю його, й, припавши, поклонились йому; й, відкривши скарби свої, піднесли йому дари: золото, ладан і миро.

¹² І, бувши остережені вві снї, не вертатись до Ірода, вернулись в свою землю иншим шляхом.

¹³ Як же вони вийшли, ось ангел Господень являєть ся Йосифові вві снї, глаголючи: Встань, візьми хлопятко й матїр його, та втїкай в Єгипет, і перебудь там, поки сповіщу тебе; бо Ірод шукати ме хлопятка, щоб убити його.

¹⁴ Він же, вставши, взяв хлопятко й матїр його в ночі, та й пійшов у Єгипет.

¹⁵ І пробував там аж до смерти Іродової, щоб справдилось, що сказав Господь через пророка, глаголючи: Із Єгипту покликав я сина мого.

¹⁶ Бачивши тодї Ірод, що мудрцї насьміялись із него, розлютував ся вельми, та й послав повбивати всїх дїтей у Витлеємі й у всїх границях його, од двох років і меньше, по тому часу, що про него він пильно довідував ся в мудрцїв.

¹⁷ Тодї справдилось, що промовив Єремія пророк, глаголючи:

¹⁸ Чути в Рамі голосїннє і плач і тяжке наріканнє: Рахиля плаче по дїтях своїх, і не дає розважати себе, бо їх нема вже.

¹⁹ Як же вмер Ірод, ось являєть ся ангел Господень уві снї Йосифу в Єгиптї,

²⁰ глаголючи: Устань, та візьми хлопятко й матїр його, та йди в землю Ізраїлеву: бо ті померли, що шукали душі хлопятка.

²¹ І встав він, і взяв хлопятко й матїр його, та й пійшов у землю Ізраїлеву.

²² Та, почувши, що Архелай царює в Юдеї замість батька свого Ірода, побоявсь ійти туди; а, бувши остережений уві снї, звернув у сторони Галилейські:

²³ і, прийшовши, жив у городї, що його звали Назарет, щоб справдилось сказане в пророків: Що звати меть ся Назореєм.