Прот. Діонісій Дунаєвський. Неприборкане зло: багатослівність та балакучість у дзеркалі святоотцівської аскетики та античної мудростіпереклад

Розмову про гріхи промови ми почали з лихослів'я — з того, як гниле слово оскверняє душу і віддаляє від Бога. Однак гріхи мови не вичерпуються лише лайкою. Продовжуючи цю розмову, звернемося до того, що святі отці називають «неприборканим злом» — до недуги набагато непомітнішої і від того, можливо, небезпечнішої: до багатослівності і марнослів'я.

Вчення святих отців про цю духовну хворобу напрочуд співзвучне висновкам античного мораліста Плутарха, який ще на зорі нашої ери присвятив тій же недузі окремий трактат «Про балакучість». Два погляди — святоотецький і античний — сходяться в головному: неприборкана мова є не просто поганою звичкою, а глибоким псуванням людського єства, яке потребує лікування.

Хвороба, а не слабкість

Плутарх починає свій трактат з несподіваного визнання: «Непроста й обтяжлива справа — лікування балакучості — бере на себе філософія». Для нього балакучість — не брак виховання, а справжня душевна хвороба, «дуже важка і важко виліковна». Болтунов він порівнює з «дірявими судинами»: у них нічого не утримується, все виливається назовні.

Святі отці говорять про те ж мовою аскетики. Преподобний Никодим Святогорець…