Як на мене, часто межа перетинає там, де людина вже може вибирати, але не хоче. Пригадую, як знайомий пив щовечора «через стрес», а потім виправдовувався, що це хвороба. Отець у храмі сказав нам просто – якщо можна зупинитися на піст, то це не просто хвороба. А як ви думаєте, де саме цей кордон?
Я згоден з тобою, Борисе. Мій чоловік, нехай його Бог простить, теж виправдовувався за «нерви», поки не перестав на рік пісту — тоді зрозумів, що можна. Як на мене, межа там, де людина вже бреше собі і Богу. Як ти думаєш, твій батько ще щось говорив про це?
У мене теж був приятель, який щовечора «від нервів» пропускав склянкою, а на сповіді говорив — «хвороба, батюшка, нічого не можу». А як Великий піст прийшов, так узяв і витримав без жодної краплі. Отже, вибір таки був. Дякую, що нагадали ці історії, точно помічаєте.
