Чому ми перестаємо відчувати радість?переклад

Психолог Ірина БАШИЛОВА

Ми звикли думати, що радість — це стан, який з'являється автоматично, коли все гаразд: здорові близькі, в будинку порядок, робота дає результат. Але часом буває трохи важче, ніж хочеться. Бувають зовні добрі дні, а всередині тиша. Або навіть гірше: порожнеча, яка нічим не заповнюється. Чому так відбувається? Чому ми, щодня маючи стільки приводів для радості, перестаємо її відчувати?

Одна з головних пасток – це звичка до відкладеного життя. Ми живемо в очікуванні: «От закінчиться цей складний період, тоді я видихну», «Ось я досягну цієї мети, тоді впевнений у своїх силах». Ми чекаємо на радість від майбутніх обставин, знецінюючи те, що є прямо зараз. Але річ у тому, що ми швидко звикаємо до хорошого. Те, що вчора здавалося мрією, сьогодні стає повсякденністю. Ми біжимо за новими стимулами, не помічаючи, що джерело радості не на горизонті, а всередині нас, і воно не залежить від зовнішніх досягнень.

Є й інший бік. Ми часто плутаємо радість із відсутністю труднощів. А труднощі — робота, будинок, стосунки, необхідність бути опорою для близьких, знаходити потрібні слова, коли довкола напруга, тримати…