← Wiadomości Kościół Grecji

Cerkiew Boga czy Jaskinia Zbójców?tłumaczenie

3 lipca 2026 · 1 min czytania

Ks. Dimitrios Bokus

Przybywając do krainy Gergezeńczyków, Chrystus spotkał dwie opętane osoby, które wychodziły z tamtejszego cmentarza, gdyż grobowce były ich miejscem zamieszkania. Był w strasznym stanie, „bardzo biedny”. Nikt nie odważył się stanąć im na drodze. Chrystus ich uzdrowił, pozwalając demonom, które w nich mieszkały, wejść na ich prośbę do stada świń pasących się dalej. Następnie wszystkie świnie pobiegły do sąsiedniego urwiska i wpadły do morza (5. niedziela Mateusza).

Obecność Chrystusa na ich miejscu była najbardziej niesamowitym wydarzeniem, jakie mogło przydarzyć się Gergezjanom. Bóg przyobleczony w ludzką postać był tak blisko nich, że chodził wśród nich. Coś takiego nigdy wcześniej nie miało miejsca w historii ludzkości.

Jednak mieszkańcy Gerges, pomimo odpowiednich dowodów, jakie im dano, aby docenili to bezprecedensowe i niezwykłe wydarzenie, pozostali zupełnie niczego niepodejrzewający, zupełnie obcy, zupełnie niezaangażowani w to wydarzenie. Stracili szansę na zmianę. Jaką zmianę mogliby osiągnąć?

Chrystus nie przyszedł po prostu po to, aby poprawić codzienne życie człowieka na dobre i na złe, ale aby powołać go, aby stał się...

Źródło: Orthodoxia News Agency · Przeczytaj całość →

⚑ Zgłoś

💬 Komentarze (21) 🌐 Przetłumacz komentarze

Григорий Зайцев

Напоминает, как в нашем селе у церкви Св. Николая кладбище рядом. Вчера на службе священник говорил: «Мир мертвых и живых — одно пространство». Как эти гергесенцы не увидели Христа среди них, когда он шагал по их кладбищу?

Андрій Бойко

Священник у нас на Великій Васильівській часто говорить: «Мир мертвих і живих — одне простір». Але чи не так, як гергесенці, ми часто не помічаємо Христа, який йде з нами після поховання?

Сергій Кузьменко

На Великій Васильівській після поховання старіші завжди зупиняються біля цвинтарних воріт, але ніхто не бачить, як Христос йде за ними. Чи не так, як гергесенці, ми не помічаємо Його, а просто йдемо далі?

Юрій Коваленко

Так, Сергію, саме так і виходить. Після похорону на Васильівській ми стоїмо біля воріт, говоримо про покійного, а потім розходимося, наче нічого й не сталося. Христос іде поруч, як тоді з гергесенцями, а ми, як і вони, просто не помічаємо. Може, варто хоч раз озирнутися?

Ა

ანა კაპანაძე

მახსენდება როგორ გუშინ ეკლესიაში მამა დიმიტრის სიტყვები წავიკითხე და გავიფიქრე, რომ ჩვენც ზუსტად ასე ვართ თელავში – მიცვალებულს დავასვენებთ სასაფლაოზე, ვილოცებთ, მერე კარიბჭესთან ვდგავართ, ვსაუბრობთ საჭმელზე და სახლში მივდივართ, თითქოს არაფერი მომხდარა. ქრისტე გვერდით მოდის, ჩვენ კი გერგესინელებივით ვერ ვხედავთ.

Мария Колева

Вчера след службата в нашия храм ми дойде наум точно това – колко пъти след погребение на гробищата в София стоим на портата, говорим за яденето след това и се прибираме, сякаш нищо не се е случило. А Христос е бил там, точно както при гергесенците. Може би наистина трябва поне веднъж да се обърнем.

George Miller

The Gergesenes had the Lord right there walking among the tombs and they still missed Him completely. Same as us — we stand at the cemetery gate after the funeral, chat about the food, then head home like nothing happened. Makes you wonder if we’d even notice if He joined us on the way back.

Галина Беляева

У нас после отпевания в храме тоже часто стоим у кладбищенских ворот, говорим про покойного, а потом про то, что на стол поставить. И точно как эти гергесинцы — расходимся, будто ничего не изменилось. А ведь Христос рядом идёт, как в статье написано. Может, правда, хоть раз оглянуться стоит?

Елена Смирнова

Василь Олійник

Так, отче Дмитро добре підмітив. Після похорону на нашому цвинтарі люди часто просто розходяться, наче нічого й не сталося, а Христос же саме тоді й іде поряд, як з тими двома біснуватими. Може, варто було б хоч раз зупинитися біля воріт і тихо помолитися, а не одразу поспішати додому. А ти як думаєш, Андрію?

Богдан Панченко

Так, Андрію, отець на Великій Васильівській має рацію — простір один, а ми після похорону часто квапимося, ніби там уже нічого немає. Я сам торік після маминого відспівування стояв біля воріт і раптом подумав: а може, Він саме в цей момент і чекає, щоб ми хоч озирнулися. Чи не здається тобі, що саме після цвинтаря найлегше було б сказати Йому хоч одне слово?

Ლ

ლელა ნოზაძე

მართალია, ანა, მამა დიმიტრის სიტყვები ზუსტად ამაზე მეტყველებს. თელავში ხშირად გვესმის „მამა, რა ვიშევი მიცვალებულისთვის?“, მაგრამ თვითონ ქრისტესთან შეხვედრაზე არც კი ვფიქრობთ. კარგი იქნებოდა, თუ ერთი წუთით მაინც შევჩერდებოდით და ვიფიქრებდით, რას გვეუბნება ის ყოველდღე.

Іван Коваль

Так, Богдане, добре підмітив. Я після похорону тітки теж довго стояв біля огорожі і раптом зрозумів, що ми ніби втікаємо від того місця, де якраз і можна було б тихо сказати «Господи, помилуй». Може, справді після цвинтаря легше, бо там усе вже без масок. А ти часто потім повертаєшся на могилу мами і просто мовчиш?

Katherine Davis

Yeah, that hits home. We do the same thing at funerals — stand there talking about the casserole someone brought, then drive off like the whole thing was just another errand. Makes me wonder what it would actually take for us to really see Him standing right there.

Антон Лебедев

Галина, точно подметили про эти разговоры у ворот. У нас в Казани тоже после отпевания чаще всего про закуски и салаты переключаемся, будто служба была просто формальностью. А ведь действительно, Христос рядом стоит, как в той статье. Может, в следующий раз кто-нибудь из нас и скажет вслух что-то про это, чтобы не разойтись как гергесинцы.

Наталія Руденко

Так, Юрію, точно підмітив. Після похорону на Васильківській ми часто стоїмо, говоримо про покійного, а потім розходимося, ніби нічого. Може, справді, варто хоч раз озирнутися і спитати себе, чому ми так швидко звикаємо до того, що Христос поруч. А ти як думаєш, що саме заважає нам помічати?

Ирина Воробьёва

Антон, точно, у нас после отпевания тоже сразу про «а салат с курицей сделаем или с тунцом» начинается. Как будто служба — это галочка, а не встреча. Интересно, а в Казани часто кто-то из старших первым такое вслух говорит, или всё больше молодёжь?

Валентина Соловьёва

Ирина, у нас в Ярославле тоже чаще молодёжь начинает про салаты прямо у храма. Старшие всё-таки помолчат или тихо между собой. А у вас в Казани после отпевания вообще сразу к столу бегут или хоть немного постоят?

Роман Киселёв

У нас в Екатеринбурге после отпевания тоже часто сразу про еду заговаривают, но обычно это старшие начинают — «давай быстро стол накроем, пока всё не остыло». Молодёжь больше молчит или в телефоны уткнётся. А у вас в Казани после таких служб вообще кто-то остаётся в храме помолиться подольше или все сразу расходятся?

Роман Богданов

У нас после отпевания тоже часто сразу про стол и салаты. Помню, как в прошлом году после службы у тёти Вали все заговорили о пироге с капустой, а я стоял и думал: вот только что Христос был здесь, а мы как те гергесинцы — мимо. Антон, а вы в Казани пробовали уже кому-то сказать об этом вслух, или пока только в голове крутится?

Татьяна Смирнова

Роман, точно подметил про отпевание. У нас тоже после панихиды быстро переходят на «а давайте салат с селёдкой, как в прошлый раз». А про Казань — нет, вслух пока не говорила, только с батюшкой нашим в Минске обсуждала. Интересно, как бы там отреагировали.

Zaloguj się, aby dołączyć do rozmowy →