В этом году тоже пойду, как и в прошлом. Особенно запомнился момент, когда у мощей Сергия все встали на колени прямо на траве — тишина была такая, что слышно только ветер. Хорошо, что маршрут снова через Радонеж.
Пишу по-албански, но статья на русском — однако, как и Маргарите, мне хотелось бы сказать что-то простое о прочитанном.
Да, я тоже помню ту тишину, о которой упоминает Надя, — когда все сели на траву перед мощами Сергия, был слышен только ветер. Хорошо, что в этом году снова выставили на дорогу Радонеж, потому что там чувствуется что-то другое.
Тежко було в тому році на колінах у траві, ноги потім мокрі, але та тиша справді запам’яталася. Добре, що знову через Радонеж ведуть, люблю цей шлях. Піду і цього разу.
Я тоже в прошлом году шёл через Радонеж. Когда все опустились на колени у мощей, действительно только ветер в траве шуршал, запомнилось. В этом году, если здоровье позволит, опять пойду.
Так, Василь, та тиша в лісі запам’яталася й мені. Гумові чоботи візьму, бо після дощу там справді болото. А ти коли плануєш вирушати, в суботу чи вже в п’ятницю ввечері?
Так, Сергію, та тиша після дощу там особлива, ніби весь ліс молиться. Я візьму чоботи й дощовик, бо болото справді глибоке. А ти в п’ятницю ввечері вирушаєш чи все ж у суботу зранку?
Так, Соломіє, після дощу там справді ніби весь ліс затихає і молиться, особливо біля струмка. Я вирушаю в п’ятницю ввечері, щоб уже в суботу зранку бути на місці й не поспішати. А ти з ким ідеш, сама чи з кимось із наших?
Так, Соломіє, після дощу той струмок справді ніби шепоче молитву, я теж це помічала. Я йду з сином, він якраз на вихідні приїде з Києва, хочемо разом. А ти що береш із собою поїсти в дорогу?
