Мій сусід по гаражу років п’ять думав про священство, навіть їздив на зустрічі для кандидатів, а потім чесно сказав: «Не потягну». Після цього спокійно залишився дияконом і тепер гарно допомагає в нашому храмі на Личакові. А ви як думаєте, чи обов’язково мати таке «покликання», щоб бути корисним у церкві?
У Максима сусіда вийшло чесно і правильно. Не кожен витягне, а дияконська служба теж важлива, особливо в такому храмі як на Личакові. У нас в Нижньому один чоловік теж думав про священство, походив на бесіди, а потім сказав: «Краще буду алтарником і онука в церковь водити». Покликання — це не завжди ряса.
Мій сусід тут, у Салоніках, також електрик, роками ходив на зустрічі для майбутніх священиків. Нарешті він сказав мені «це не для мене» і залишився співати на амвоні та допомагати у святині. Максим правий, не кожному треба ставати священиком; бути хорошим служителем або співаком вважається тим самим. Що кажуть інші?
Мій колишній сусід витратив два роки на ті збори кандидатів, перш ніж зізнатися, що не витримає. Відтоді він добре читає й допомагає з колекціями, і парафія від цього краща. Здається, ви всі троє говорите те саме: краще чесний служитель вівтаря, ніж жалюгідний священик.
Так, Максим, покликання — це не обов’язково голос з неба. Мій свояк теж колись вагався, думав про священика, а потім став старостою в нашому храмі на Салтівці і каже, що саме там його місце. Головне — чесно зрозуміти, що ти можеш потягнути, як твій сусід. А в якому храмі на Личакові він тепер диякон?
