Перед самим відходом до сну, вказуючи на ліжко своє, читай:
Владико Человеколюбний, невже мені одр ця труна буде, чи ще мою окаянну душу просвітиш днем? Се труна моя пролягає, оце смерть має бути. Суда Твого, Господи, боюся і муки безкінечні, а зло чинячи не перестаю: Тобі Господа Бога мого завжди прогнівляю, і Пречисту Твою Матір, і вся Небесні сили, і моєї святі. Вем убо, Господи, як недостойний є людинолюбство Твого, але гідний є всякого осуду і муки. Але, Господи, чи захочу, чи не захочу, спаси мене. Бо спасиш праведника, ніщо веліє; і коли чистішого помилуй, ніщо дивне: бо вартий милости Твоєї. Але на мені грішному здивуй милість Твою: про це яви людинолюбство Твоє, нехай не здолає моя злаба Твоя невимовною доброти та милосердя: і шкірі хочеш, улаштуй про мене річ.
Владико Чоловеколюбець, невже мені це ложе труною буде, чи ще нещасну мою душу осяєш світлом дня? Ось, труна переді мною, ось, на мене смерть чекає. Суду Твого, Господи, боюся, і муки нескінченної, а зло чинити не перестаю. Тебе, Господа і Бога мого, завжди гнівлю, і Пречисту Твою Матір, і всі Небесні Сили, і святого Ангела, хранителя мого. Знаю, Господи, що я недостойний людинолюбства Твого, але гідний всякого осуду і муки. Але, Господи, чи хочу, чи не хочу, спаси мене. Бо якщо праведника врятуєш, немає в цьому нічого великого, і якщо чистого помилуєш, немає в тому нічого дивного, бо вони гідні милості Твоєї. Але на мені, грішному, покажи дивну милість Твою, в тому яви людинолюбство Твоє, нехай не здолає моя злість Твою невимовну доброту і милосердя, і як Ти хочеш, зі мною сотвори.