Уважний читач не може не помітити й іншу дивність – наявність у тексті невідомих імен: «Аще дві мови лукавих: саламару та реміхару, гонитву; елізду та диявола від раба Божого…». Хто такі саламара та реміхара, і чому вони названі лукавими мовами – з тексту незрозуміло. Якщо перекладати з церковнослов'янської, то «мови» – це народи. Однак народів з такими назвами немає, і тим більше не зрозуміло, навіщо їх гнати і яке відношення вони мають до чаклунства. Якщо залишити слово «мови» у російському варіанті, те й тут немає ніякої логіки чи сенсу. Щодо «елізди» простіше, пошук в інтернеті виводить на книги з демонології та визначає її як Єлізаздру – демоницю одного з найвищих порядків. Ймовірно, саламара та реміхара – теж імена демонів. У цій думці зміцнює те, що вони згадуються в одному списку з дияволом. І знову постає питання – звідки у автора «молитви» такі знання у демонології? Притому що з іменами святих він явно не «дружить».