(у скороченні)
Все Писання, і старозавітне і новозавітне, богонатхненним і корисним для навчання (2Тим.3:16); книга ж Псалмів для уважних містить у собі щось гідне особливої примітки. Вона, подібно до саду, містить у собі насадження всіх інших книг і з солодкопінням передає викладене в них, але, оспівуючи про те, виявляє і свої особливості.
У кожній книзі Писання про Спасителя передбачено те саме, що в усіх Писаннях. Це — спільний предмет, одна й та сама згода Духа. У кожній книзі Писання можна бачити і пророцтва, і законоположення, і розповіді, і пісні. Але хто бере в руки книгу Псалмів, той, читаючи пророцтва про Спасителя з тим же подивом і благоговінням, як і в інших Писаннях, інші псалми читає вже як власні слова. У псалмах (дивовижна справа!) хто читає все інше, окрім пророцтв про Спасителя і про язичників, той ніби вимовляє свої свої слова. Те, що сказано в псалмах, що читає їх підносить Богу від свого власного обличчя, ніби кажучи про те, що зроблено ним самим.
Псалми для того, хто співає їх, служать як дзеркалом: у них пізнає він рухи душі своєї і з цією думкою вимовляє їх. Кожен псалом такий складний і промовлений Духом, що в псалмах ми пізнаємо рухи душі нашої. Бо що прорекли псалмоспівці, то може служити зразком та накресленням для нас.
І це також благодать Спасителя. Бо Він, заради нас ставши людиною, як власне Тіло Своє приніс за нас на смерть, щоб усіх нас визволити від смерті — так, бажаючи показати нам небесне і приємне Йому життя, у Собі самому зобразив його. Для цього Він не тільки навчив, але й Сам робив те, чого навчав. Тепер кожен чує, що Спаситель мовить, і, ніби дивлячись на картину, запозичує в Нього приклад для своєї діяльності, коли Господь говорить: Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем (Мт.11:29). І неможливо знайти вчення про чесноту досконаліше за те, яке в Собі самому зобразив Господь. І терпіння, і людинолюбство, і добрість, і мужність, і милосердя, і правду — все знайдеш у Господі, так що спостерігачеві людське життя Господа ні в чому не буде браку чесноти. Господь, як істинно Господь усіляких, що дбає про сотворені Ним, не тільки законочинить, а й Себе самого дає в зразок, щоб охочим відома була і сила до виконання на ділі.
Тому й до приходу Свого до нас Він надихнув псалмоспівців, щоб, як у Собі Самому показав Він земну і небесну людину, так охочий міг вивчити душевні рухи і прихильності і в псалмах, знаходячи в них і лікування, і виправлення кожного руху.
Безперечно, що все Писання вчить чесноти та істинної віри; книга ж Псалмів як би на картині уявляє, як має поводитися душа. Подібно до того, як людина, яка має постати перед царем, наперед намагається дізнатися, як вона повинна тримати себе і що говорити, щоб, ненароком сказавши неналежне, не підпасти осуду, — так і прагне до чесноти і бажає пізнати життя Спасителя в тілі спершу, через читання цієї книги, оновлює душу і оновлює душу, оновлює душу, оновлює душу так навчається, керований нею. Той, хто читає псалми, знайде в них і зразки тих слів, якими можна догодити Господу, виправити себе і піднести Господу хвалу подяки. Той, хто звертається до Бога іншими словами, окрім наведених у псалмах, ризикує впасти в безбожність: адже сказано, що не лише за справи, а й за всяке пусте слово, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь у день суду (Мт.12:36).
Для цього одні з псалмів викладені у вигляді оповіді, інші - умовляння, треті - у вигляді пророцтва, інші - у вигляді молитви, а інші - у вигляді сповідання.
Не промовчимо і про те, чому слова псалмів читаються наспів. Багато людей простих думають, що псалмоспів наспів введено для насолоди слуху. Але це невірно: Писання піклується не про приємність і солодкозвучність, а про користь душевної, і для цього встановлені співи.
У душі бувають різні рухи; є в ній сила мисляча, бажаюча і дратівлива; ці сили приводять у дію тілесні члени. Розум вимагає, щоб людина не була в розладі і розбраті з самим собою і щоб душа, за словом апостола, маючи розум Христів (1Кор.2:16), керувалася цим вождем і їм стримувала свої пристрасті, панувала над тілесними членами, приводячи їх у послух розуму, і щоб, подібно до налаштованого в інструменті, і налаштований ним, інструментом, і налаштований ним, у налаштованому інструменті у всіх членах і рухах слухняний був Божій волі і служив їй. А образом і подобою такого гармонійного і спокійного стану помислів служить вимова псалмів, що наведена в струнку міру. Ми висловлюємо свої душевні думки за допомогою слів, що вимовляються нами; і Господь, бажаючи, щоб солодкозвучність слів служило символом духовної стрункості в душі, встановив співати поважно і вимовляти псалми наспів. Це — потреба душі, яка перебуває в доброму становищі, за словами Писання: Чи хтось у вас благодушує, нехай співає (Як.5:13).
А тому іншим чином читаючі божественні пісні псалмоспівують нерозумно: вони лише насолоджують самих себе і накликають на себе осуд: Неприємна похвала в устах грішника, бо не від Господа послана вона (Сир.15:9). А ті, хто співає вказаним вище способом — так що милозвучність промов відбувається у них від благоналаштованості душі і від згоди її з духом — оспівують не лише вустами, а й розумом і велику користь приносять не тільки собі, а й бажаючим їх слухати.
Отже, вимова псалмів наспів походить не із зовнішнього прагнення до милозвучності, але служить знаком стрункості помислів у душі. Приведене в струнку міру читання є символом благоналаштованого і необуреного стану розуму. І давній звичай хвалити Бога в кимвалех доброгласних, в псалтирі та гуслях (Пс.150:3-5) був також символом, що і тілесні члени приведені в правильне поєднання, як струни, і душевні помисли зробилися подібними до кимвалом, і все це наводиться в рух, і все це наводиться в рух і Словом Писання, духом живе й умертвляє справи тілесні (Рим.8:13). Таким чином, хто правильно псалмоспівує, той приводить у стрункість душу свою і ніби з нерівної робить рівною — і душа, прийшовши в стан, відповідний її природі, нічого не боїться, але стає більш здатною до жвавості уявлень, набуває більшого бажання майбутніх благ і, налаштована благозвучністю промов, забуває з пристрасті і, забуває з пристрасті і, забуває з пристрасті, що перебуває у Христі.
Тому, чадо, кожен, хто читає цю книгу, повинен все в ній читати зі щирим прихильністю, тому що все в ній богонатхненне; а крім того — витягувати з неї, як із саду, на користь собі те саме, чого він бачить для себе потребу. Чи потрібне покаяння чи сповідання, чи спіткали когось скорбота чи спокуса, чи женемо хто чи позбувся зловмисників, чи засмутився хто чи зніяковів чи бачить себе процвітаючим, а ворога поваленим, чи має намір хвалити, подякувати і благословити Господа – для всього цього він знайде.
Хай не намагається ніхто переробляти або зовсім змінювати висловлювання псалмів, домагаючись зовнішнього красномовства — але нехай неухитро так читає і співає написане, як воно сказано, щоб святі, що послужили нам у цьому, впізнаючи свої слова, разом з нами молилися — краще ж сказати, щоб сам Дух, що говорив у святих святих, нашим помічником. Бо якою мірою життя святих краще за життя інших — у такому ж і вжиті ними слова кращі й сильніші за вигадані нами. Бо цим догодили вони Богові і, віщаючи все це, як сказав апостол, перемагали царства, творили правду, отримували обітниці, загороджували уста левів, гасили силу вогню, уникали вістря меча, зміцнювалися від немочі, були міцні на війні, проганяли полки чужих; дружини отримували померлих своїх воскреслими (Євр. 11:33-35).