Як зоря пресвітла, засяяла в Ізборському граді/ образ чесний Твій, Богородице Діво,/ від нього іноді з обох очей течія сльози, як струмені,/ його тоді бачили, народи чади, з плачем молячись до нього,/ ми ж, дивлячись розчулено, сице промовляємо:/ о Пресвята Владычице Богородіце,/ не забудь нас, грішних раб Своїх,// молящихся Христу,
* * *