¹ Дух Господа Бога (спочив) на менї, бо Господь помазав мене на те, щоб принести благу вість убогим; післав мене сцїляти сокрушених серцем; вістити невольникам визвол на волю, а увязненим — відчиненнє темницї;

² Проповідувати рік примирення Господнього й день пімсти Бога нашого, потїшити всїх засумованих;

³ Сповістити сумним у Сионї, що даний їм буде вінець замість попелу, замість плачу — єлей радощів; замість сумовитого серця — одежа слави; й назвуть їх сильними в справедливостї, насадом Господнїм на його прославу.

⁴ І забудують вони вікові пустинї, відбудують давні розвалища і поновлять міста попустошені, що з давнезних давен були запустїли.

⁵ І поприходять чужинцї й пасти муть вашу отару, й сини чужениць будуть у вас хлїборобами та виноградарями вашими.

⁶ А ви будете зватись сьвященниками Господнїми, величати муть вас слугами Бога нашого; будете користуватись достатками народів і славитись їх славою.

⁷ За ваш сором оддано буде вам удвоє; за стид будуть вони радуватись своєю долею, бо в країнї своїй удвоє стільки посядуть; веселощі вічні будуть у них.

⁸ Я бо, Господь, люблю правосуддє, ненавиджу здирство з насилуваннєм, і віддам їм заплату по правдї й зроблю з ними вмову-завіт віковічний;

⁹ І насїннє їх знати муть народи, а потомність їх голосна буде між племенами; всї, хто їх буде знати, довідаєсь, що вони — насїннє, благословене Господом.

¹ The Lord spoke to the children of Israel saying, ‘If you walk in my ordinances and keep my commandments and do them, I will give you rain in its season and the earth will give its produce and the trees of the plains their fruit. Your threshing time will overtake the vintage, and the vintage will overtake the sowing. You will eat your bread to the full and dwell in safety on your land; and no one shall make you afraid. And I will destroy the evil wild beasts from your lands, and war shall not pass through your land, and enemies will fall before you. Five of you will pursue a hundred and a hundred of you will pursue tens of thousands. And I will look upon you and bless you and make you increase and multiply and I will establish my covenant with you. And you will eat what is old and very old, and bring out the old to make way for the new. And my soul will not abhor you, and I will walk among you, and I will be your God and you shall be my people. But if you will not listen to me, nor observe these ordinances of mine, but disobey them, and if your soul loathes my judgements, so that you do not keep all my commandments, I in turn will treat you like this: I will bring distress upon you, and you will sow your seed in vain and your enemies will devour your labours. And I will set my face against you and you will fall before your foes and they will pursue you and you will flee though no one pursues you; and I will smash the arrogance of your pride. And I will make the heaven like iron for you and your earth like solid bronze. And your strength will be in vain and your land will not give its fruit, and the trees of the field will not give their fruit. And I will send the wild beasts of the earth against you, and they will consume your cattle, and the sword will come against you and make you few in number. And your land will be desert and your farms will be desert; because you have walked against me crook­edly, and I will walk against you with crooked rage, says the Lord God, the Holy One of Israel’.

⁷ But though the righteous be prevented with death, yet shall he be in rest.

⁸ For honourable age is not that which standeth in length of time, nor that is measured by number of years.

⁹ But wisdom is the gray hair unto men, and an unspotted life is old age.

¹⁰ He pleased God, and was beloved of him: so that living among sinners he was translated.

¹¹ Yea speedily was he taken away, lest that wickedness should alter his understanding, or deceit beguile his soul.

¹² For the bewitching of naughtiness doth obscure things that are honest; and the wandering of concupiscence doth undermine the simple mind.

¹³ He, being made perfect in a short time, fulfilled a long time:

¹⁴ For his soul pleased the Lord: therefore hasted he to take him away from among the wicked.

¹⁵ This the people saw, and understood it not, neither laid they up this in their minds, That his grace and mercy is with his saints, and that he hath respect unto his chosen.

²⁰ Боюсь бо, щоб инодї прийшовши, не знайшов вас не такими, як хочу, і щоб ви не знайшли мене таким, якого не хочете: щоб инодї (не було) змагання, зависти, досад, сварок, пересудів, нашептів, пихи, безладу;

²¹ щоб, як прийду знов, не принизив мене Бог мій між вами, і щоб не оплакував многих, що перше згрішили, та й не покаялись у нечистотї, й блудї, й розпустї, що коїли.

¹ Се вже втретє йду до вас. При устах двох сьвідків або трох стане кожне слово.

² Наперед казав я вам і наперед кажу, мов би був перед вами вдруге, і тепер, не бувши між вами, пишу до тих, що перше згрішили, і до всїх инших, що, як прийду знов, то не пощаджу:

¹ Тим я молю перш усього творити благання, молитви, дякування за всїх людей,

² за царів і за всїх, що мають власть, щоб тихим і спокійним життєм нам жити у всякому благочестї і чистотї.

³ Се бо добре і приятно перед Спасителем нашим Богом,

⁴ котрий хоче, щоб усї люде спасли ся і до розуміння правди прийшли.

⁵ Один бо Бог і один посередник між Богом і людьми, чоловік Ісус Христос,

⁶ що дав себе на викуп за всїх: сьвідкуваннє временами своїми.

⁷ На се ж поставлено мене проповідником і апостолом (глаголю правду в Христї, а не неправду) учителем поган у вірі і правдї.

¹² Одягнїть ся ж оце, яко вибрані Божі, сьвяті і любі, в милость милосердя, добрість, смирність, тихість і довготерпіннє,

¹³ терплячи один одного й прощаючи собі, коли хто на кого має жаль; яко ж і Христос простив вам, так і ви.

¹⁴ Над усїм же сим любов, котра єсть союз звершення,

¹⁵ і мир Божий нехай править в серцях ваших, до котрого вас і покликано в одному тїлї, та й будьте вдячні.

¹⁶ Слово Христове нехай вселяєть ся в вас, багате на всяку премудрість, навчаючи і наставляючи самих себе псальмами та гимнами, та піснями духовними, у благодатї сьпіваючи в серцю вашому Господеві.

²⁴ І рече їм: Вважайте, що чуєте: Якою мірою міряєте, відміряєть ся вам, і прибавить ся вам, що слухаєте.

²⁵ Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него.

²⁶ І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю,

²⁷ та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як — він не знає.

²⁸ Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї.

²⁹ Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива.

³⁰ І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його?

³¹ Воно мов зерно горчицї, що, як сїєш його в землю, то воно дрібнїще від усїх зерен, які є на землї;

³² а як посїєть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тїнню його кублитись може птаство небесне.

³³ І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати.

³⁴ Без приповістї ж не говорив їм; на самотї ж ученикам своїм вияснював усе.

¹⁶ І прийшов у Назарет, де був зрощений, і прийшов звичаєм своїм, субітнього дня в школу, і став читати.

¹⁷ І подано Йому книгу Ісаїї пророка. І, розгорнувши книгу, знайшов місце, де було написано:

¹⁸ Дух Господень на менї, котрого ради намастив мене; благовістити вбогим післав мене, сцїляти розбитих серцем, проповідувати полонянам визвіл і слїпим прозріннє, випускати замучених на волю,

¹⁹ проповідувати рік Господень приятний.

²⁰ І, згорнувши книгу, віддав слузї, та й сїв. І очі всїх у школї були звернені на Него.

²¹ Почав же глаголати до них: Що сьогоднї справдилось писаннє се в ушах ваших.

²² І всї сьвідкували Йому, й дивувались благодатнїми словами, виходячими з уст Його. І казали: Хиба сей не син Йосифів?

²⁷ Все передане менї від Отця мого, й нїхто не знає Сина, тільки Отець; анї Отця нїхто не знає, тільки Син, та кому хоче Син одкрити.

²⁸ Прийдїть до мене, всї знеможені та отягчені, я впокою вас.

²⁹ Візьміть ярмо моє на себе, й навчіть ся від мене: бо я тихий і смирний серцем; то й знайдете відпочинок душам вашим.

³⁰ Бо ярмо моє любе, й тягар мій легкий.

¹ Наближало ся ж сьвято опрісноків, зване пасха.

² І шукали архиєреї та письменники, як би погубити Його; боялись бо народу.

³ Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскариоцького, що був з числа дванайцяти.

⁴ І пійшовши говорив з архиєреями та воєводами, як Його зрадити їм.

⁵ І зрадїли вони, й вмовились йому срібла дати.

⁶ І обіцяв ся, і шукав нагоди, щоб видати Його їм потай народу.

⁷ Прийшов же день опрісноків, як треба було колоти пасхове ягня.

⁸ І післав Петра та Йоана, глаголючи: Йдїть та приготовте нам пасху їсти.

⁹ Вони ж сказали Йому: Де хочеш, щоб приготовити?

¹⁰ Він же рече їм: Ось, як увійдете в город, зустріне вас чоловік, глек води несучи. Йдїть слїдом за ним у господу, куди ввійде.

¹¹ І скажіть господареві дому: Каже тобі учитель: Де сьвітлиця, щоб пасху з учениками моїми їсти?

¹² І той вам покаже гірницю велику застелену; там приготовте.

¹³ Пійшовши ж знайшли, як сказав їм, і приготовили пасху.

¹⁴ І, як настала година, сїв Він, й дванайцять апостолів з Ним.

¹⁵ І рече до них: Бажаннєм забажав я сю пасху їсти з вами, перш нїж прийму муки:

¹⁶ глаголю бо вам: Що більш не їсти му її, доки сповнить ся в царстві Божому.

¹⁷ І, взявши чашу, й оддавши хвалу, рече: Прийміть се та подїлить собі:

¹⁸ глаголю бо вам: Що не пити му вже від плоду винограднього, доки царство Боже прийде.

¹⁹ І, взявши хлїб, та оддавши хвалу, переломив, і дав їм, глаголючи: Се єсть тїло моє, що за вас даєть ся. Се чинїть на мій спомин.

²⁰ Так само й чашу після вечері, глаголючи: Ся чаша новий завіт у крові моїй, що за вас пролита буде.

²¹ Та ось рука зрадника мого зо мною на столї.

²² Син то чоловічий іде, як постановлено наперед, тільки ж горе чоловікові тому, що зрадить Його!

²³ І стали вони перепитуватись між собою, хто б з них був, що се має зробити.

²⁴ Постало ж і змаганнє між ними, хто з них здаєть ся бути більшим.

²⁵ Він же рече їм: Царі в поган панують над ними, й ті, що власть над ними мають, добродїями звуть ся.

²⁶ Ви ж не так: тільки ж найбільший між вами нехай буде як найменший, і хто старший — як слуга.

²⁷ Хто бо більший: хто за столом, чи хто послугує? хиба не хто за столом? я ж між вами, як слуга.

²⁸ Ви ж пробували зо мною в спокусах моїх.

²⁹ І я завітую вам, як завітував менї Отець мій, царство,

³⁰ щоб їли й пили за столом моїм у царстві моєму, і сидїли на престолах, судячи дванайцять родів Ізраїлевих.

³¹ Рече ж Господь: Симоне, Симоне, ось сатана жадав собі вас, щоб просївати, як пшеницю;

³² я ж молив ся за тебе, щоб не поменшала віра твоя, і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх.

³³ Він же каже Йому: Господи, з Тобою готов я і в темницю, і на смерть іти.

³⁴ Він же рече: Глаголю тобі, Петре, не запіє сьогоднї півень, перш нїж тричі відречеш ся, що не знаєш мене.

³⁵ І рече їм: Як посилав вас я без сакви, й торбини, й обувя, чи чого недоставало вам? Вони ж казали: Нїчого.

³⁶ Рече тодї їм: А тепер хто має сакву, нехай бере так само й торбину: а хто не має, нехай продасть одежу, та купить меч.

³⁷ Глаголю бо вам, що ще й се написане мусить справдитись на менї: І з беззаконними полїчено його: бо все про мене сповняєть ся.

³⁸ Вони ж сказали: Господи, ось мечів тут два. Він же рече їм: Доволї.

³⁹ І вийшовши пійшов по звичаю на гору Оливну; ійшли ж слїдом за Ним і ученики Його.

⁴⁰ Прибувши ж на місце, рече їм: Молїть ся, щоб не ввійти в спокусу.

⁴¹ А сам відступив од них, так як кинути каменем, і, приклонивши колїна, молив ся,

⁴² глаголючи: Отче, коли хочеш, мимо неси чашу сю від мене: тільки ж не моя воля, а Твоя нехай буде.

⁴³ Явив ся ж Йому ангел з неба, підкріпляючи Його.

⁴⁴ І, бувши в смертній боротьбі, ще пильнїще молив ся; був же піт Його як каплї крови, каплючі на землю.

⁴⁵ І, вставши від молитви, й прийшовши до учеників своїх, знайшов їх сплячих від смутку,

⁴⁶ і рече їм: Чого спите? уставши молїть ся, щоб не ввійшли в спокусу.

⁴⁷ Ще ж Він промовляв, ось народ і званий Юда, один з дванайцяти, йшов поперед них, і приступив до Ісуса, поцїлувати Його.

⁴⁸ Ісус же рече йому: Юдо, цїлуваннєм Сина чоловічого зраджуєш?

⁴⁹ Бачивши ж ті, що коло Него, до чого доходить, казали Йому: Господи, чи вдарити нам мечем?

⁵⁰ І вдарив один хтось із них слугу архиєрейського, та й відтяв йому ухо праве.

⁵¹ І озвавшись Ісус, рече: Оставте аж до сього. І, приторкнувшись до уха його, сцїлив його.

⁵² Рече ж Ісус до прийшовших на Него архиєреїв і воєвод, і церковних старших: Як на розбійника ви прийшли з мечами та киями?

⁵³ Як що-дня був я з вами в церкві, не простягали рук на мене; та се ваша година й власть темряви.

⁵⁴ Узявши ж Його, повели, й привели Його в двір архиєрейський. Петр же йшов слїдом оддалеки.

⁵⁵ Як же запалили огонь серед двора та посїдали вкупі, сїв і Петр серед них.

⁵⁶ Побачивши ж Його одна служниця, як сидїв коло сьвітла, й, придивляючись на него, сказала: І сей з Ним був.

⁵⁷ Він же одрік ся Його, кажучи: Жінко, не знаю Його.

⁵⁸ А згодя другий, побачивши його, сказав: І ти з них єси. Петр же каже: Чоловіче, нї.

⁵⁹ І мало що не через одну годину, инший хтось ствердив, кажучи: Справдї і сей з Ним був, бо й Галилеєць він.

⁶⁰ Каже Петр: Чоловіче, не знаю, що кажеш. І зараз, як ще говорив він, запіяв півень.

⁶¹ І обернувшись Господь, поглянув на Петра. І згадав Петр слово Господнє, як глаголав йому: Що перш нїж півень запіє, відречеш ся мене тричі.

⁶² І вийшовши геть Петр, заплакав гірко.

⁶³ А чоловіки, що держали Ісуса, насьміхались із Него, бючи.

⁶⁴ І, закривши Його, били в лице Його, та й питали Його, кажучи: Проречи, хто вдарив Тебе.

⁶⁵ І иншого багато, хуливши, казали на Него.

⁶⁶ А як настав день, зібралась старшина людська, та архиєреї і письменники, та й повели Його в раду свою, кажучи:

⁶⁷ Чи Ти єси Христос? скажи нам. Рече ж їм: Коли вам скажу, не піймете віри;

⁶⁸ коли ж і спитаю вас, не відповісте менї й не відпустите.

⁶⁹ Від нинї сидїти ме Син чоловічий по правицї сили Божої.

⁷⁰ І сказали всї: То се Ти Син Божий? Він же до них рече: Ви кажете, що се я.

⁷¹ Вони ж сказали: На що нам ще сьвідчення? самі бо чули з уст Його.